Ця історія взята з книги “Києво-Печерський Патерик” та оброблена українським письменником, журналістом та культурно-освітнім діячем Романом Завадовичем (1903-1985).
“Києво-Печерський Патерик” є збіркою переказів про життя ченців Києво-Печерської Лаври, що була створена в 13 столітті єпископом Симоном і ченцем Полікарпом.
Печерський монах Олімпій жив за владарювання великого князя Всеволода Ярославича. Змалку дуже любив рисувати й малювати. Батько з матір'ю порадились і віддали свого талановитого сина вчитися малярства до грецьких малярів, що тоді розмальовували церкву Печерського монастиря в Києві.
Коли Олімпій закінчив науку малярства, то не тільки став відомим митцем, але й ченцем у Печерськім монастирі. Тут, у своїй келії, він малював ікони. До нього заходили люди навіть з далеких сторін і замовляли образи. Олімпій удень малював, а ввечері та вночі ходив до церкви на богослужіння, молився і співав побожні пісні.
Одного разу до Олімпія прийшов чоловік, що проживав за Києвом.
- Святий отче! - сказав. - Намалюйте образ Божої Матері. І, прошу Вас, постарайтесь, щоб він уже на свято Успіння був у нашій церкві. Того дня буде у нас великий празник.
Олімпій був радий сповнити прохання того чоловіка, але тимчасом важко захворів. Минали дні за днями, а праця коло образа не поступала. Тяжко зажурився Олімпій, сумував і той чоловік, що замовив образ. Празник Успіння був уже зовсім близько, люди готувались урочисто посвятити образ, а образа не було...
Напередодні Успіння вступив в кімнату недужого Олімпія якийсь невідомий юнак і, не промовивши ні слова, почав малювати образ.
“Мабуть, іншого маляра знайшов собі той чоловік і прислав його сюди”, - подумав Олімпій і став мовчки приглядатись до малювання.
І було на що дивитись навіть Олімпієві! Юнак був неабиякий майстер. Робота коло образа поступала несподівано скоро. Не минуло й трьох годин — і образ був готовий. Та й як чудово був виконаний! Олімпій ніколи не бачив такого прегарного образа.
Настав вечір. У келії померкло. Олімпій з труднощами підвівся на ліжку й засвітив лампадку. Але яке ж було його здивування, коли не побачив ні маляра, ні образа! Вони зникли...
Олімпій впав на постіль і, не розуміючи, що сталося, почав гаряче молитися.
А на другий день був празник Успіння Богородиці, і той чоловік, що замовив образ, з сумом у душі прийшов до церкви. Таке величне, урочисте мало бути сьогодні святкування...
Глянув на престіл — і здригнувся. Що це? Новий образ Божої Матері вже стоїть на своїм місці? Спочатку не вірив своїм очам, а потім йому зробилося страшно, і він вибіг з церкви. За хвилину вернувся з людьми, і всі побачили, що в церкві справді стоїть замовлений в Олімпія образ. Настала велика радість. Урочисто посвячено образ. Потім усі люди пішли громадою в Київ подякувати Олімпієві за те, що він, незважаючи на недугу, за одну ніч намалював таку чудову ікону, ще й переніс її до церкви.
Але важко хворий Олімпій нічого не знав. Про це дивне диво дізналися ченці й теж зібралися коло Олімпієвої келії. Ігумен вступив у келію і запитав:
- Отче, хто намалював образ?
- Янгол його намалював! - відповів ледве чутно Олімпій. - Тепер я це напевно знаю. Ось він тепер стоїть біля мене, щоб узяти мене з собою...
По тих словах Олімпій завмер бездиханним. Душу монаха-митця забрав янгол-митець і поніс її перед Божий престіл по найбільшу нагороду.
(За матеріалами річника ілюстрованого журналу “Веселка” 1973 року, Видання Українського Народного Союзу, Джерсі-сіті — Нью-Йорк.)
