Схоже на те, що вчора розпочався зворотній відлік президентства Ніколя Саркозі. Навряд чи він зможе переламати ситуацію за два тижні до другого туру настільки, аби вийти із протистояння з соціалістом Оландом переможцем. Не тому, що Оланд такий сильний кандидат (навпаки-слабкий), а тому, що Саркозі дозволив собі пожити приблизно так, як звикли жити топ-політики на пострадянському просторі – у розкоші, гламурі й повному ігнорі до того, "що подумають люди?" на фоні далеко неоднозначної економічної ситуації у своїй країні.
Тепер ситуація така, що далеко не всі французи можуть собі дозволити знову голосувати за "президента багатих " чи президента "блінг блінг", як Саркозі давно вже охрестили за пристрасть до всього розкішного та дорогого, що має здатність виблискувати на сонці – неважливо, йдеться про дорогі яхти, годинники чи просто окуляри. Остання крапля – сюжет з годинником Patek Philippe вартістю в 55 тисяч євро на руці у Саркозі на передвиборному мітингу за тиждень до першого туру виборів: Сарко сховав його до кишені, коли справа дійшла до традиційного на подібних мітингах рукостискання з народом – чи то приховував, чи боявся, щоб хтось із "простолюдинів" не стягнув таку цінну штуковину з президентської руки.
Багато пересічних французів не можуть дозволити собі президента, який відразу чітко й зрозуміло розставив всі акценти: з народом він дружить перед виборами, після виборів – він дружить з мільярдерами. Тобто, виключно з найбагатшими представниками цього народу. А саме – вечеряє з ними в найдорожчих ресторанах, відпочиває з Карлою на їх яхтах, проштовхує їм всілякі податкові преференції і при цьому голосно розповідає людям: "пора затягувати паски". Так, як про них, дбає хіба що ще про старшого сина, якого хотів пролобіювати керівником в раді з облаштування відомого ділового кварталу Дефанс в Парижі. Одним словом, занадто багато з президентського боку розкоші і гламуру в часи економічної кризи. Кризи, яка у всій красі дала про себе знати після того, як Франція на початку року втратила три політично життєво важливі для французького президента позначки кредитного рейтингу "ААА".
Франсуа Оланд, якого французькі опоненти називають "ганчіркою" за нерішучість і відсутність харизми, а в Україні, напевно, охрестили б "сірою мишею", відвертий в одному: своїй неприязні до тих, перед ким вишукується по команді "струнко" Саркозі. "Я не люблю багатих", – відверто говорить Оланд.
Звісно, Україна – не Франція. Тут годинник за 55 тисяч євро може дозволити собі політик далеко не першого ешелону і це навряд чи вплине на його шанси бути, в разі чого, переобраним на виборах. Тут навіть не треба виправдовуватись, що годинник подарований дружиною на день народження, як робив Саркозі у Франції. Тут такі подарунки спокійно, на камеру приписують колегам чи однопартійцям. Тут вже майже нікого не дивують люстри за 96 тисяч євро в резиденції першої особи і нікого не ображає, коли один з головних урядовців вважає, що будь-які поради йому має моральне право давати лише той, хто заробив "хоч мільйон", інакше – "кто ты такой?". Тут нікого не дивує і те, що справжні помічники і радники у деяких топ-персон в уряді вимірюються не вмінням виробляти серйозні рекомендації, а на око визначати, скільки доларових папірців лежить у кейсі. Тут гроші стали єдиною зрозумілою ідеологією та цінністю. Тут,здається, все йде до того, про що розповів мені нещодавно один російський урядовець: "сходив у владу і вернувся без 50 мільйонів – значить, сходив даремно".
Так чи інакше, французький висновок зрозумілий – якщо ти на посаді президента потонув у розкоші та гламурі – ризикуєш закінчити президентство на першому терміні. Україна, повторюсь, – не Франція. Тут повна стабільність, економічна криза минула, Микола Янович декларує постійний ріст. Тут, на відміну від Франції, кожен президент може дозволити собі бути не лише президентом багатих, але й багатим президентом. Щоб не скитатись по чужих яхтах, як Саркозі, чи не так?
Альона Гетьманчук
Директор Інституту світової політики (Institute of World Policy),
