Романа Мороз — студентка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, яка взяла участь у програмі обміну і проведе семестр у Познані (Польща).
Студентка поспілкувалась з журналісткою Фіртки новим досвідом та поділилась, чому навіть комфортне життя за кордоном не замінить їй рідний дім.
«Я, звичайно, можу сказати, що це все було збігом обставин, де мені просто пощастило, але не все так просто. Оскільки я студентка Прикарпатського національного університету, наш заклад освіти активно пропонує студентам брати участь в програмах обміну, а все інше — залежить від тебе самої.
Найпершим і, мабуть, найважчим рішенням, це було наважитись, далі — витрачений час на заповнення анкети, збір потрібних документів, написання мотиваційного листа.
Зрештою, я отримала повідомлення з привітаннями, де мені написали, що я пройшла відбір і стала студенткою за обміном».
За словами Романи Мороз, навчання за кордоном вкрай відрізняється, найбільше впадає в око — в Польщі удосконалені та усучаснені онлайн-платформи та мобільні застосунки для навчання.
«Комунікація викладачів з нами на "вільному" рівні, не відчувається, що це викладач, а ти студент. Якщо говорити суто про плюси чи мінуси, то наразі мінусів я не помітила.
Можу сказати тільки одне, що наша система навчання дуже застаріла та нам є куди рухатись. Навчання тут проходить у вільній формі, тобто усі студенти за обміном обрали для себе дисципліни, які нас цікавили, нам ніхто не навʼязував, що обирати.
Особисто у мене, кожна дисципліна проводиться в іншому корпусі, мова викладання здебільшого англійська, а також є онлайн дисципліна з викладачем із Нідерландів.
На парах є безліч комунікації, викладачі мають свої методи викладання. Активно використовуються проєктори, дошки й інші матеріали для навчання».
Проживає студентка в гуртожитку "Zbyszko", який вважається середньостатистичним поміж інших.
«Кімната для двох осіб з власною ванною.
Кімната візуально розділена на дві частини, кожен студент має власне ліжко, парту для навчання та поличку.
У вільному доступі холодильник і шафа. На поверсі є дві кухні, на яких є чотири електричних плити, умивальники, чайник, мікрохвильова піч і місце для готування.
Також на поверсі є пральна кімната. Сам гуртожиток має два ліфти та власний спортзал, вільний у доступі для нас».
Романа Мороз ділиться, в Польщі всі доброзичливі, посміхаються, багато хто цікавиться про війну в Україні.
«Питаються зазвичай, чи все гаразд з моєю сімʼєю та чи не потрібно допомоги. Звичайно, не можна говорити, що так воно є з усіма, бо чула безліч історій від знайомих, які говорили, що відчувають цей тиск зі сторони поляків.
У моєму випадку була тільки одна неприємна ситуація: коли на вулиці ми фотографувались, а якась компанія дівчат крикнули нам: "О, понаїхали". Але як кажуть, не всі люди є добрими».
За кордоном дівчина відчула життя по-іншому.
«Тут життя відчувається "життям". Жодних звуків сирен, загрози вибухів, обмежень у часі.
У Познані ти спокійно живеш, але в моєму випадку я не відчуваю себе тут, як вдома.
Це насправді дуже гарне місто, безліч красивих парків і вуличок. Воно є сімейним.
Чи хотіла б я сюди приїхати ще? Так. Порівнюючи з Україною, я не помітила різниці, гуляю в Познані, а бачу вулички Львова.
Якщо я говорила вище, що навчання тут вирвалось вперед, то про зручність життя так не скажу. Дивна система громадського транспорту — це, мабуть, найважче, з чим мені доводилося розібратись на початку».
«Кожен досвід є корисним. Найперше — це відчуття відповідальності, адже це чужа країна, де в себе є тільки ти й ніхто тобі не допоможе.
Ти у деяких моментах переступаєш через себе, щоб дізнатись, що тобі потрібно. Ну, і неоціненний досвід навчання, така можливість не випадає кожному і потрібно грамотно нею скористатись».
«Як таких перешкод не було, звичайно, довелося звикнути, що тут навчання ведеться англійською та польською мовою, але з часом до цього пристосувалася.
Можливо виділю одну таку незручність — це коли на парі з польської тобі потрібно невідоме слово перекласти спочатку на англійську, щоб тобі сказали переклад польською, в такі моменти буває важко зорієнтуватися, але нам у вільному доступі дозволяють користуватися перекладачем на парі, тому все добре».
Найважчим етапом для студентки стала бюрократія, адже були моменти, коли дівчина навіть відчула розпач від ситуації.
«Були зриви, я плакала та моментами думала опустити руки й нікуди не їхати. Скажу так, виробити усі документи складно, але нам з цим університет допомагав».
Такий семестровий обмін триватиме до 17 лютого 2025 року. Утім, Романа Мороз не відчуває себе у Польщі щасливою.
«Тут немає війни, але в Україні усе моє життя. За стільки років я не можу з ним просто так попрощатись.
Я говорила, що порівнюючи з українським гуртожитком, тут у рази краще, але там, де усі мої друзі, я відчуваю себе щасливішою.
Звичайно, що в Україні залишилася сімʼя, хлопець, друзі… Я дуже сумую та хочу повернутись додому».
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
