Центр інтервенційної онкології на заході України: в Івано-Франківську лікар із Харкова розвиває новітні методи лікування (ФОТО)

Через повномасштабне вторгнення російських військ на територію України з «гарячих» точок в Івано-Франківськ переїхали чимало громадян. Серед них є педагоги, підприємці, психологи, ІТ-фахівці та інші спеціалісти.

Цього разу журналістка Фіртки поспілкувалася зі Святославом Балакою, головою Асоціації інтервенційних онкологів України, який приїхав в Івано-Франківськ із Харкова.

Тут висококваліфікований фахівець планує відкрити медичний онкологічний хаб, де лікуватимуть хворих за новітніми методиками інтервенційної онкології.


Чому саме онкологія?


.Спочатку я був хірургом. Але зрозумів, що довгі операції та виходжування пацієнтів – не моє. Згодом обрав напрямок та почав займатися інтервенційною радіологією.

Відтак, побачив, що в мене виходить набагато краще, ніж в інших. Знаєте, чому? Бо ніхто, крім мене, цим не займався. По суті, я пішов у "блакитний океан".

Потім мій вчитель запропонував працювати у нього. Дав мені карт-бланш і з цього все почалося. Я не розумію, чому ніхто не хоче іти в цей напрямок.

Лікарів в Україні, які займаються інтервенційною радіологією, дуже мало.

Якщо запитаєте, коли я почав працювати з онкохворими, то з 2014 року, коли почалася війна. Тоді середній час роботи на день у мене складав десять годин. Тобто за ці вісім років довелося вивчити, прочитати, побачити чи дослідити надзвичайно великий об’єм інформації.


В чому особливість інтервенційної онкології?


Серед способів лікування ракових захворювань є такі: хірургічний, променева терапія та медична терапія, однак хірургічний серед усіх, по суті, вже історичний.

Серед сучасних методів – інтервенційна онкологія. Простою мовою, це вирішення великих проблем "малою кров’ю".

Наприклад, коли я працював ще в інституті радіології, у мене був пацієнт, в якого виявили пухлину в грудній клітці. Треба було взяти шматочок цієї пухлини, щоб подивитися, що це взагалі та як її лікувати, тому що варіантів раку є безліч і метод лікування потрібно обирати індивідуально.

Так ось, такий шматочок ми досліджуємо під контролем мікроскопу. Річ у тім, що раніше в такому випадку хворого брали на операцію, робили великий розріз, діставали необхідний матеріал та зашивали грудну клітку. Згодом пацієнт ще два тижні лікував післяопераційний стан.

А що, якщо лікарі скажуть, що дослідження не зовсім вийшло? Заново розрізати? Це дуже складно. Так вийшло, що через два роки цей пацієнт знову потрапляє до мене. На той час я вже в Німеччині навчався, як робити біопсії під контролем КТ, власне, як ми й тут робимо, така ж сама технологія.

Раніше для такого дослідження хірургічним методом пацієнту потрібно було потратити два тижні, а цього разу я зробив це за дві години і він одразу пішов додому. Тобто ми значно менше травмуємо людину і виграємо час, бо швидше можемо почати лікувати пухлину.

До речі, такі дослідження можна проводити навіть амбулаторно, і в цивілізованому світі таке практикують, але, на жаль, поки не в Україні, в нас це просувається дуже повільно. А медицина сама по собі дуже консервативна. Багато лікарів в Україні навіть не знають, що так можна зробити.

Чому для переїзду обрали саме Івано-Франківськ?


Деякі речі, які я роблю, не робить більше ніхто в Україні.

В принципі, це і є одна з причин, чому я з’явився в Івано-Франківську.

Мені телефонували і писали мої пацієнти, вони є навіть з кількох областей західної частини України. Сказали, що,  якщо треба – то можу зупинитися тут у них, бо вони розуміють, що у Харкові біда. Тому я приїхав сюди до своїх пацієнтів і навіть мешкав спочатку у них.


Коли саме та з ким приїхали до нас?


Приїхав в кінці березня і одразу прийшов до медичного директора в онкоцентрі. Сказав, що є ось такий я. Також частину обладнання ми залишили тоді у Франкомеді, іншу частину – в самому центрі.

Словом, я розповів директору онкоцентру, що саме ми можемо, він сказав прийти на наступний день на ранкове планування і представитися. Я тоді виступив з презентацією і вже через 30 хвилин оперував.

А працевлаштували мене лише через тиждень, зате операції проводив з першого дня, тому що тут цього напрямку онкології немає зовсім. Він в цілому не представлений в Україні, та й взагалі майже відсутній. І такого центру, як у Харкові, не було ніде в Україні.

Зі мною сюди приїхав ще один спеціаліст з моєї команди. На жаль, чи на щастя, не всі захотіли переїжджати з Харкова, а хтось ще за кордоном у відрядженні, вони там наші вуха і очі, скажімо так. Тому що я не можу поїхати на конференцію і не можу поспілкуватися особисто з провідними фахівцями.

Спочатку зі мною приїхав один лікар, згодом ще один доїхав. Але зараз потрібно набирати нову команду, навчати. Не всі захотіли переїжджати, але цей факт має й позитивні моменти, бо людей у Харкові також потрібно лікувати. Там людям також потрібна фахова допомога. Коли виникає потреба у специфічних процедурах, які можу робити лише я, то ми зробимо це тут.

Чи пам’ятаєте ви «свій» початок війни? Що робили в той день?


В лютому ще перед повномасштабним вторгненням я був на конференції у Славському і тут якось ніхто не вірив, що буде війна, але у Харкові вже всі були дуже напружені. І вже десь два-три місяці ми з друзями обговорювали, хто що планує робити.

Вже тоді я для себе прийняв рішення, що перший постріл у Харкові – і я поїду, бо моя квартира знаходиться 30 кілометрів від кордону з росією.

Я дуже вдячний нашим солдатам та тероборонівцям, що Харків так і не взяли. Заходили, але не взяли. Я був дуже приємно здивований, бо думав, що це неможливо.

Нічого не буває випадково, я от ще на тій конференції у Славському познайомився з лікарем з Івано-Франківська. Теж йому зателефонував, у нього ж і взяв телефон медичного директора онкоцентру.


Які плани на Івано-Франківськ?


Мені дуже пощастило, я вдячний людям, які і прийняли тут, і допомогли налаштувати роботу.

Отож, хочу створити центр інтервенційної онкології на заході України.

Такий вже, поки єдиний, є на сході. Це високоспеціалізована допомога. Тобто її не мусять надавати в кожній лікарні. Але людям з онкологією часом важко їхати так далеко, як от із заходу на схід України, тому потрібні два такі центри.


Яким було ваше знайомство з інтервенційною онкологією?


За освітою я хірург, і, коли я писав кандидатську дисертацію, то поїхав до свого опонента в Київ.

Тема стосувалася ускладнень гострого панкреатиту. І він запитав у мене: а де новітні методи лікування? Я перепитав, які саме, тоді він відповідає: пункційно-дренуючі. Я сказав, що у мене таких немає, він же наголосив, що треба дослідити хоча б десять таких пацієнтів. І підказав, де можна подивитися, коли таке роблять. От я і з’їздив туди на два-три тижні і вчився у лікаря Машковського. Я подивився як він це робив, приїхав і коли спробував сам – все виходило, бо ж новачкам завжди щастить.

І тоді цю практику я почав більше розширювати в обласній лікарні. Отримав освіту ультразвукової діагностики, тому що діагностика і лікування – то різні речі. Діагности просто дивляться і сканують, а мені потрібно було знайти конкретну точку і спосіб як туди влучити.

Словом, лікарям тоді це дуже подобалося, тому що, якщо виникають післяопераційні ускладнення, які потребують повторного втручання, вони дуже погіршують стан хворого.

Тобто на кожну операцію організм реагує, як на побутову травму та виснажується.

Шанси не лише на одужання, але й на виживання зменшуються.

Тому так можна допомагати лікарям, при цьому не вводити пацієнта навіть у наркоз, а провести процедуру через маленькі проколи, які менші, ніж при лапароскопії. Ці проколи розміром від 1,5 до 3 мм. Цю процедуру виконують під місцевою анестезією. І шви після того не накладають. Тобто людина на процедуру приходить своїми ногами, ними ж з операційної й виходить.

Потім мій вчитель Микола Красносєльський став директором інституту медичної радіології і запросив мене. І коли я прийшов, він сказав, що є повно роботи, а я нічого не розумів, бо напрямок зовсім новий.

Тоді я багато читав, вивчав, ходив у велику операційну. Згодом знайшов обладнання, знайшов, де придбати апарат УЗД для самостійної роботи. Це дало сильний поштовх. Потім мені виділили окреме приміщення, я зробив там ремонт і окрему операційну. Це наступний потужний поштовх.

Третій – ми об’єдналися з колегою, з яким тоді познайомилися в онкоцентрі (до речі, зараз він мій кум). Я тоді співпрацював лише з медичною сестрою, але набагато надійніше бути у більшій команді.

Тоді я зробив йому пропозицію, від якої він не зміг відмовитися. Ми почали працювати разом, але паралельно ще стажувалися за кордоном. Тому що, до прикладу, зараз немає де навчатися в Україні. Ну, тобто деякі речі я роблю, які тут не робить ніхто.

По-друге, немає досвіду роботи з новітнім обладнанням. Я зв’язувався зі своїми закордонними колегами, і тоді вони допомагали мені з тим розібратися. У мене були постійні стажування. У 2015 році я вперше поїхав за кордон і десь по 2019 рік за моїми підрахунками три місяці мешкав за кордоном.

Відвідував різноманітні навчання, стажування, конференції та й просто знайомився з іншими фахівцями. Проходив стажування у Франції, Голландії, Німеччині, Італії, Японії, Австрії, Португалії та інших країнах. Цю географію можна було б й надалі розширювати, але почався то ковід, то тепер війна.

Директор тоді рвав волосся на собі і постійно кричав: куди ти їдеш, а хто це робитиме крім тебе?

Я ж один тоді був у цьому напрямку. Але він також розумів, що я не просто так собі їжджу. Це конференції, за які платили чималі гроші, і там є та інформація, яку я більше ніде не отримаю. Вся література, яка мені необхідна, зараз англійською або німецькою мовами.

Ну, німецькою зараз читаю набагато менше, бо трохи забуваю її. Тоді я майже не їздив за кордон відпочивати. Намагався комбінувати, день-два або до, або після стажування виділяв собі, щоб захопити вихідні і хоч трішки оглянути те чи інше місто. Бо, наприклад, у Чернівцях ще жодного разу не бачив міста, а був там чотири рази - щоразу не встигаю.


А Івано-Франківськ вже встигли роздивитися?


Так, дуже подобається місто.

Після Харкова, воно, звісно, дуже маленьке, але зате тут комфортно.

Порозважатися можна поїхати у Львів в клуб, наприклад, чи щось таке. А от на роботу їздити треба щодня. Тут ще й гори поруч. Раніше на шлях до них потрібно було дві доби, а зараз година і я там. Ви знаєте, люди, які зі мною приїхали, знали місто краще за мене, знали різноманітні заклади, а я просто не встигав.

В Івано-Франківську я працюю у державній та приватній клініках. Бо кожен пацієнт повинен отримати свою допомогу.

Хоча фахову допомогу можна й у приватній лікарні надавати безплатно або з мінімальною оплатою.

Річ у тім, що у приватних закладах легше налагоджувати роботу. У державних - є певні обмеження, які продиктовані законодавством. Тут же своєю чергою, якщо треба, можна взяти ще одного працівника. А там залежить від того, чи є посада.

У мене, до речі, була ситуація, коли у Німеччині вперше в житті я з валізи викидував дороге вино, щоб було місце для медичного інструментарію. Сюди ж в Івано-Франківськ привезли майже все приватне.

З чого найкраще розпочинати лікувати рак?


Лікування онкології мусимо розпочинати з морфологічної верифікації, тобто треба дослідити, що це за пухлина і вже тоді обирати метод її лікування.

Насамперед, треба зробити біопсію.

Я вже неодноразово їздив у Львів і розповідав про свій досвід, та й про досвід нашого центру біопсії, зокрема, які бувають ускладнення, бо це дуже важливо: проаналізувати і зрозуміти, щоб надалі уникнути біди.

Я завжди попереджаю своїх пацієнтів, що вони можуть навіть померти під час цієї біопсії. Тоді я бачу здивовані вирази обличчя.

Але ніхто не задумується, що, до прикладу, за рік в середньому в авіакатастрофі помирає в світі п’ять українців, у автокатастрофах – десятки тисяч.

Якби щоразу, коли ви сідаєте в таксі чи громадський транспорт, вам говорили б, що є вірогідність того, що ви не доїдете до кінцевого пункту призначення, впевнений, ви б не сіли.

Є таке поняття, як синдром звичайної смерті.

Отож, я мушу попередити своїх пацієнтів, але ми завжди зважуємо користь-шкоду, і, звісно, не робимо, коли шкода переважає.

Наприклад, днями у Чернівцях я відмовив лікаря робити цю процедуру пацієнтці. Її стан був вже доволі важкий, вона помирала. У неї було дуже сильне розповсюдження пухлин. Я пояснював, що вони не встигнуть почати лікування. І річ у тім, що через біопсію вона може померти ще швидше, ніж без неї. Бо була дуже висока вірогідність ускладнень.

Словом, лікування онкології дуже агресивне. Ми, коли лікуємо хіміотерапією, розраховуємо на те, що пухлина загине скоріше, ніж загине весь організм.


Що робити, щоб не захворіти на рак?


Вести здоровий спосіб життя, однак навіть це не завжди дає гарантію.

Річ у тім, що раніше люди жили 40 років. А зараз живуть набагато довше, мозок ще не еволюціонував настільки, щоб зрозуміти, що робити.

Рак – це генетична поломка. Це певна мутація. І чим старіша машина – тим частіше вона ламається.

Наприклад, колоректальний рак частіше виникає в людей, які споживають багато м’яса, спиртні напої і таке інше. Але сказати однозначно, що будете ось так жити і не будете мати онкології – неможливо.

Чим старішою буде людина – тим більше у неї пухлин, бо ми живемо зараз набагато довше, ніж колись.

Інколи до мене приходять пацієнти і кажуть, що жодного разу не були в лікарні. Тоді я запитую, чи мають вони авто, і як часто його перевіряють. Відповідають, що раз в пів року. А чому себе так не перевіряють?

Розумієте, якщо онкологію виявити на ранніх стадіях, то набагато легше лікувати.

По-друге, звісно ж, є погані звички, які теж провокують рак. Наприклад, паління.

Чи, якщо взяти до уваги рак шийки матки, всі знають про збудника. Від нього є вакцинація і її варто робити.

Це кілька таких методів профілактики деяких видів раку, але ми не можемо запобігти всьому.

Також не треба занадто загоряти на сонці чи навіть просто багато часу проводити під прямими променями, бо це провокує рак шкіри.

Словом, час від часу раджу обстежуватись. Це перше і найважливіше - профілактика.

Які найпоширеніші симптоми онкологічних захворювань?


Будь-які симптоми онкології, на жаль, говорять про те, що захворювання вже зайшло в пізню стадію. Наприклад, коли людина раптово худне, втомлюється сильно, має постійні болі в певній області тіла.

Розумієте, коли є маленька пухлинка – вона не болюча і ніяк не заважає людині жити. Мені подобається порівняння, що доброякісна пухлина – це як Крим, тобто автономія. Але вона може стати злоякісною пухлиною.

А це вже ніби оті ЛДНР, які самі не можуть жити і себе забезпечити, зате хочуть поширитись по всьому організму та отруювати його.

Тому ще раз наголошую, що слід регулярно робити обстеження і не нехтувати цим, бо саме це допоможе виявити на ранніх стадіях захворювання, пролікувати його і дати можливість людині жити довго-довго.

Зараз ми живемо в епоху раку. Він дуже швидко розвивається. Але ми почали жити довше і тому вірогідність генетичних поломок зросла.

Щодня в людському організмі утворюється приблизно 100 тисяч ракових пухлин, але їх знаходить імунна система та знешкоджує. А от коли десь пішов збій, зв’язок «чужий-свій» зламався, тоді виростає злоякісна пухлина.

У Харкові ми дуже багато надавали паліативної допомоги, тобто виїжджали додому до «тяжких» пацієнтів, коли вони самі вже не можуть приїхати у лікарню.

Коли людина помирає, то повинна мати можливість це зробити не як собака, а все-таки, піти, як людина. Тобто безболісно, доглянуто і так далі. І навіть краще, якщо не в лікарні.

Чому так? Бо медичний персонал – люди цинічні. По-іншому, коли все пропускати через себе – можна з’їхати з глузду. Це така захисна реакція психіки.

От, приїхав я до однієї пацієнтки, і вона мені каже: раніше було здоров’я, а зараз дохляки. Раніше 12 дітей народжували, шість, правда, померли, але ж інші шість були дуже здоровими. Але вона не взяла до уваги, що 50% дітей у сім’ї таки померли.

Тим часом зараз медицина всім дає шанс. Раніше вартість життя була дуже низька, зараз - боряться за кожного.

Тому я зовсім не розумію цієї війни. Ми боремося за кожне життя, за його якість, а тут все руйнують, вбивають, і ще й при цьому витрачають на це шалені кошти. А їх можна було б використати на розвиток медицини.


Є припущення, що онкологічні захворювання швидше розвиваються через стрес. На ваш погляд, чи зросла кількість «ракових» пацієнтів через війну в країні?


Ну, загалом, стрес – це добре, бо це типова адаптивна реакція організму на якісь зовнішні подразники. А от вже хронічний стрес – погано, бо він дизбалансує всю систему організму. Є навіть поняття, як психосоматичні захворювання.

Але чи бачу я підвищення? Ну, по-перше, велика кількість людей мігрує. По-друге, не всі зараз готові обстежуватися, звертати увагу на свої симптоми і так далі, бо у людей багато інших проблем.

Читав інтерв’ю венеролога, що пік захворювань, які передаються статевим шляхом, припадає на осінь. Тобто після відпустки, а не під час. Отож, і я вважаю, що після війни так, ми можемо діагностувати значно більшу кількість онкологічних захворювань.

Я вже говорив, що пухлина не росте за день. Вона дуже тривалий час росте нерозпізнана.


Чи є якісь тенденції, хто схильний захворіти на рак?


Є спадкові види раку чи, наприклад, є певні види вірусу папіломи людини, які провокують рак. Про це треба знати і розуміти, як із цим боротися.

Ми ж не підходимо до газової плити і думаємо: ой, зараз спалюся. Так само й з передумовами онкології. Якщо знати, як це приборкати – будемо здорові.

По-друге, чим довше людина живе – тим більша вірогідність виникнення раку.

Але в цілому ніхто не застрахований. Захворіти може абсолютно кожен, тому варто дбати про здоров’я кожному. Все індивідуально.

Раніше було правило протокольного лікування раку, а зараз до кожного пацієнта індивідуальний підхід, тому що вивчають не лише, що це за пухлина, а вивчають її молекулярну та генетичну структуру. І вже тоді призначають ліки, які дієві суто проти цієї пухлини для конкретної людини. Але це, на жаль, не дешево і не так поширено в Україні, як за кордоном.


Які методи обстеження раку доступні в Україні, а за якими доведеться звертатися за кордон?


В Україні є майже всі методи.

Чому майже? Бо не всі фармпрепарати для ПЕТ-КТ є в нашій країні, тому ми не всі види пухлин можемо оцінити.

ПЕТ-КТ – це та ж сама комп’ютерна томографія, але замість контрасту дають внутрішньовенно радіофармпрепарати. Вони накопичуються в пухлині і ми можемо подивитися чи функційно активна ця пухлина.

Але не завжди це зараз можливо. В нас є майже все для діагностики раку, але деякі обладнання дороговартісні чи вузькоспеціалізовані.


Скільки років вашому наймолодшому пацієнту?


Я лікую як дітей, так і дорослих. Однак дітей значно менше. Наймолодшому – чотири роки. У нього була доброякісна пухлина, вона маленька, але дуже болюча. З нею діти кульгати починають, або якщо пухлина в хребцях – розвивається сколіоз і так далі.

В цілому в нас в Україні такий вид раку лікують резекцією кістки, тобто вирубують лікарі частину кістки із пухлиною, а я лікую методом радіочастотної абляції.

Це означає, що ми сверлимо кістку з точністю до міліметра під контролем комп’ютерної томографії, вводимо туди електрод і просто випалюємо.

Процедура займає шість хвилин. І якщо після резекції, як правило, дуже довгий реабілітаційний період, приблизно пів року, то після цієї операції людина може вставати та сідати і їхати додому вже наступного дня.

Діти – це дуже велика відповідальність. У мене були випадки, коли я завчасно попередив, що дитина може бути паралізована після операції. На жаль, я не можу на 100% відкидати такий розвиток подій. Батьки поїхали в Київ проконсультуватися з нейрохірургами і ті їм те ж саме сказали.

Якщо вам якийсь лікар скаже, що все буде на 100% вдало – це шахрай.

Ніхто не може цього гарантувати. Можуть з’явитися такі ускладнення, яких ніколи не було. У мене бувало так. Навіть іноземні колеги стверджували, що ні, такого бути не може. А я кажу: може, було, я бачив. Коли апарат настільки потужно спрацював, що руйнує навіть те, що не хотілося руйнувати.


Якщо порівняти вашу спеціалізацію в Україні та за кордоном – в чому головні відмінності?


У США зараз вже є у нашій спеціалізації роботи, які оперують людей.

Але тоді постає логічне питання: якщо робот помилиться, хто відповідатиме? Тому навіть над таким процесом спостерігають медики.

Зараз ми відстаємо від закордону десь років на десять. Це конкретно та область, в якій я працюю, а от якщо взяти до уваги медицину в цілому – то років 20-30. Це дуже багато.

Скільки в середньому в Україні коштує лікування онкохворого?


Це дуже дороге лікування для українців.

Ще до медичної реформи, коли пацієнти майже все самі купували, то таке лікування було фінансово токсичним.

Зараз я бачу, що велику частку люди можуть отримати безплатно від держави. Але все одно це не відповідає тому, як має бути в ідеалі.

У нас набагато дешевше, ніж за кордоном. Хоча лікарі в нас не гірші.


Куди найчастіше за кордон їздять українці лікуватися? І де, на ваш погляд, найкраще?


Традиційно зараз їздять у Туреччину, Німеччину та Ізраїль. З цих трьох країн найдешевше в Туреччині. Це також ще залежить від того, в яку фірму пацієнт звернеться, бо безпосередньо в лікарню не можна.

Спочатку треба звертатися у відділ медичного туризму в певній лікарні. Таку практику слід започаткувати й в Україні, я вважаю. Щоб пацієнти приїжджали сюди з-за кордону, бо в нас дешевше. Але в наших державних лікарнях зазвичай сервіс ніякий. Інша справа приватні. Людям хочеться служити, а не прислужувати, звісно. Зовсім інше відношення.

За кордоном в державних клініках на лікарів дуже велике навантаження. Але якщо ти хочеш отримати щось безплатно – записуйся в чергу, а це може бути й через місяць, й через пів року. Питання терміновості їх не цікавить.

В державних структурах у нас теж так, якщо пацієнт хоче швидше – тоді краще звертається в приватну.

З ростом навантаження на лікарів знижується якість надання медичних послуг.


На ваш погляд, МОЗ зараз достатньо приділяє уваги онкологічним захворюванням?


Мені складно відповісти. Увагу, звісно, приділяють, але хотілося б набагато більше. Тому що злоякісні новоутворення – це друга за частотою причина смертності українців після серцево-судинних захворювань. Деякі речі не є зараз ідеальними, потребують вдосконалення.

Наприклад, з початком коронавірусу заборонили робити планові операції. Як так? А що робити тим пацієнтам, яким призначили цикл хіміотерапії? Там ж чітко повинне бути введення ліків у певний день.

Якщо тримати людину з раком місяць, то через цей час я вже не зможу її прооперувати, бо тоді можуть виникнути протипокази. Доведеться знову шукати нові методи. Чим менший ворог – тим легше з ним битися.


Що думаєте про методи лікування нетрадиційною медициною, до якої схиляються онкохворі? Наприклад, трави, медитації чи свята вода.


Дуже негативно ставлюся. Всі ці бади, які пацієнти люблять використовувати, не проходять жодних клінічних досліджень. Їхню ефективність ніхто не довів.

В мене один пацієнт голодував. Вийшло так, що помер з низькою якістю життя, виснажений голодом, а не через онкологію. Тому я до подібного ставлюся негативно настільки, наскільки це можливо.

Якщо це вже на фінальних стадіях – тоді ок. Таке ми практикували й з моєю матір’ю. Людину ніколи не можна позбавляти надії навіть, коли вона помирає. Якщо вона вірить, що вип’є якийсь сік і він їй допоможе – нехай це робить, якщо воно не суперечить традиційній медицині.

Ніхто не відміняв ефект Плацебо. Це тоді, коли діє те, що не має діяти. Якщо додатково – нехай, але якщо як протиставлення традиційній медицині – однозначно ні.

Щоб якийсь препарат дійшов до кінцевого споживача – то проходить кілька років досліджень. А оці всі бади, уринотерапії, мольфари і так далі – це дурниці.

Хоча, наприклад, якщо людина вірить в молитви – прекрасно. Нехай читає, але нехай одночасно й лікується.

На жаль, у нас заведено про стан здоров’я говорити не пацієнту, а його родичам. Це суперечить всьому. Як можна не казати? Це ж здоров’я конкретної людини.

Знаю випадок, коли матері дорослої доньки сказали, що у її дитини рак шлунку і та повела хвору до ворожок. Через пів року молода жінка мала вже дуже "запущений" рак. На жаль, так і загинула.


Як тоді найкраще повідомити пацієнту про хворобу?


Найперше, варто запитати у пацієнта, що він знає про свою хворобу та що хоче знати.

Бо деякі люди не хочуть цього знати, вони не готові і направляють лікаря інформувати про свій стан здоров’я своїх представників.

Зважаючи на це, вже тоді слід розповісти якомога м’якіше. В жодному разі не говорити як у фільмах: вам залишилося жити 24 години. Насправді, ніхто не знає кому й скільки залишилося.

Лікарю треба пояснити, що є проблема і з нею треба боротися. Роз'яснити, як боротися, пояснити різноманітні деталі.

Якщо людина запитує, скільки часу їй залишилося, то я завжди перепитую, чому їй важливо про це знати. Тому що є доволі тверезі люди, і кажуть, що їм потрібно навести лад із документами, написати заповіт і так далі. Тоді можна сказати детальніше про ситуацію.


Що є страшніше за рак? Чи виправдано те, що люди сприймають онкологію, як вирок?


Наприклад, захворювання, коли людина повністю при тямі, все може відчувати, але не рухається. Хіба це не страшніше за рак? А як щодо не лікованої серцевої недостатності? Це набагато швидше призводить до смерті, ніж рак. Чи захворювання центральної нервової системи.

"Жахливих" хворіб насправді маса. І як на мене, це набагато гірше, ніж ракові захворювання.

Раку бояться, бо він надто розповсюджений. У кожного є родич чи знайомий, хто помер через цю хворобу.

Якщо боятися смерті, то рак - це не єдина її причина. І навіть не єдина причина важкої смерті чи страждань.


Чи є шанси у пацієнта одного разу вилікуватись від раку і жити надалі без рецидивів?

Є, звісно.

Проте буває, що один вид раку пацієнт вилікував, а через якийсь час з’явився зовсім інший.

Є такі випадки, коли хвороба повертається через 15-20 років, таке я теж бачив, а може рак і не повернутися. Все можливо, це життя.


Чи є якісь обмеження для онкохворих? До прикладу, що не можна їсти, чи в цілому, робити?


Для онкохворих протипоказані бані, лазні, все, що стимулює загоєння чи швидкий обмін речовин. Тому що все це стимулює також пухлину. Ще загорати не можна, на масаж ходити.

Колись моя мама начиталась багато інформації про протиракові дієти і запитувала про це у відомого професора з Ізраїлю. Він взяв іграшкову бузкову паличку і вдарив об руку, засвітився світлодіод. Тоді він каже: я зараз вимкну її, щоб не витрачати цю енергію.

Саме енергія має набагато більшу силу, ніж будь-яка протиракова дієта. Ми з цього посміялися, тому що такі дієти – це безглуздя.


Як психологічно подолати апатію онкохворій людині? Як поводити себе її рідним?

Тут найкраще звернутися до спеціаліста – психолога. Безумовно, від рідних підтримка має бути. Але підтримка професійного фахівця теж необхідна.

В Україні це поки чомусь недооцінено. Інколи ця підтримка повинна бути навіть медикаментозною, тобто якісь певні антидепресанти. Бо трагедія не лише у людини, в якої виявили рак, а й у родичів. Часом їм також потрібна ця допомога.


Агенція новин «Фіртка» чинить ворогу інформаційний спротив. Будь ласка, підтримайте редакцію!


Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram та читайте нас у Facebook. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

За перший квартал цього року: у 630 прикарпатців вперше виявили злоякісні пухлини

Серцево-судинні захворювання та онкологія: які пріоритети виокремили цього року за програмою медичних гарантій

Онкологія, серцеві хвороби та коронавірус: від чого торік помирали прикарпатці


10.08.2022 Тіна Любчик 3652
Коментарі ()

24.09.2022
Уляна Мокринчук

Фіртка поспілкувалась із психологинею Валерією Худзіцькою та дізналась, як продовжувати або почати працювати під час війни, не травмуючи себе.

536
20.09.2022
Тіна Любчик

Фіртка поспілкувалася з отцем Йосафатом Бойком, настоятелем парафії Святих Кирила і Методія в Крихівцях, про досвід волонтерства та благодійності у час війни.

1182
16.09.2022
Тетяна Дармограй

Іванофранківець на фронті не вперше. «Шериф» захищав Україну від російської орди ще у 2014 році, коли окупанти вторглися на територію українського Донбасу. Тепер його бригада знову зупиняє російську армію на сході України.

2680
12.09.2022
Тетяна Дармограй

Фіртка поспілкувалась з головною психологинею благодійного фонду «Діти Героїв», що опікується дітьми, які втратили одного або обох батьків під час війни, Мартою Білик про те, як розмовляти про війну та її наслідки, не травмувавши.

1079
07.09.2022
Андрій Левкович

Давні греки мислили час в багатьох іпостасях (як лінійний, циклічний, миттєвий…), головні з яких дві – час, як черга слідування подій і час невловної миті змін.

1321
31.08.2022
Тіна Любчик

Журналістка Фіртки дізналась у Миколи Рожка, ректора Івано-Франківського національного медичного університету, наскільки заклад готовий до нового навчального року та як готуватимуть майбутніх медиків.    

2696

З 1 по 5 вересня на Запорізькій АЕС працювала місія МАГАТЕ. За результатами свого візиту вони представили звіт з фактами та рекомендаціями.

1035

Татуювання на тілі людини явище не нове, і в сучасному світі доволі поширене, лише у нашому суспільстві до нього ставились і здається ставляться доволі стримано. До малюнків на тілі відносяться по-різному: хтось ними захоплюється,  а хтось подекуди

1604 1

Вважаю, що некоректно визначати, що церква продукує забобони. Кредо віри визначає «Вірую в єдину святу .. церкву», то ж святість і забобони несумісні.

1847

На щастя, переважна більшість держав світу розуміє справжню ситуацію в російсько-українській війні. Хто на кого напав, хто обороняє по праву свою територію, і де тут світла й темна сторона. Але в міжнародному праві та відносинах самого розуміння мало.

1929
01.10.2022

У Калуші соціальна їдальня для вимушених переселенців працює на базі другого ліцею.  

114
24.09.2022

В області розпочали сівбу озимих зернових культур.  

454
18.09.2022

Аби на власні очі побачити, що навіть попри війну в Україні, підприємці не лише працюють, а й заробляють і дають роботу місцевим.

662
29.09.2022

У Крихівцях при парафії Святих Кирила і Методія будують дитячий садочок, який матиме назву «Ковчег». Цей процес триває вже 3,5 роки.  

198
24.09.2022

Відомо, що на рештках костелу почали зводити дерев'яну будівлю у 1900 році. Відтоді 36 років у ній молилися жителі двох сіл — Креховичів і Брошнів-Осади.

745
18.09.2022

Депутати Івано-Франківської облради просять керівництво держави заборонити Українську православну церкву Московського патріархату в країні, ініціювати розслідування її діяльності та покарати винних за колабораціонізм.

643
12.09.2022

Зокрема, віряни молитимуться за мир в Україні, припинення війни та за всіх військових.  

847
26.09.2022

Це вже другий фільм режисера та кінокомпанії. Якщо першим фільмом в українському прокаті була новорічна кінокомедія «Все буде Ок!», то «Патерн» знятий в жанрі конспірологічного трилера.  

460
30.09.2022

Президент Володимир Зеленський заявив, що Україна буде вести перемовини тільки із новою владою росії.  

130
27.09.2022

Подоляк наголосив, що після успішного контрнаступу Збройних сил України на харківському напрямку політична еліта Росії почала розуміти, що вона може програти війну, а країни світу переконалися в слабкості армії та військово-промислового комплексу Російської Федерації.

330
24.09.2022

Крім того, він наголосив, що світ "абсолютно справедливо" відреагує на так звані "референдуми", які окупаційна влада намагається зараз провести в Криму та в інших частинах України, які вона "поки контролює".

445
18.09.2022

Окрім того, керівництво Збройних сил наголосило, що «керується принципом єдиноначальності» і «не допускає всередині військового колективу розколів».

559