З позиції моралі і здорового глузду (звісно, їхню вагу у суспільстві перебільшувати не буду) повинні обратися до Верховної Ради стовідсотково три депутати: по 83 виборчому округу Олександр Шевченко, по 87 Юрій Дерев’янко, і по 88 Олесь Доній.
Це той випадок, коли, як кажуть «не шукай в мішку нових блискучих солодких цукерків, бо витягнеш нові блискучі солодкі обгортки». Голос, відданий за них, - це якраз явище правильної консервативності виборців у підході до власного життя, компетентного і відповідального життя. Ці люди вже були народними обранцями. Мають стати знову.
Багато хто на це заперечить, що, мовляв, от наприклад, депутат Доній минулого року проголосував за «бюджет януковича», продався бандитській владі і так далі: злий, хитрий і поганий, ай-я-яй... Але тверезо мислячу людину факт часткового бюджету януковича мав би менше непокоїти, ніж факт повного дефіциту бюджету януковича. Коломийщина і Городенківщина повинні були отримати 30 мільйонів гривень до бюджету - а їсти ж хочеться завжди й усім, тим паче в умовах кризи, яка вже намітилася тоді. Вірогідний факт голодного року чомусь збурених не обурив ? У деяких з них звідкись є зайвих 30 мільйонів гривень, чи як ? Звідки, тоді, поясніть, панове з деклараціями ?
«Доній ніякий не патріот, бо до себе на округ їздив, відколи обрався, лише шість разів, бо весь час бігав по Раді і торгувався за вступ то лав «Удару», то лав Порошенка і ше хтозна чиїхось». Проте, на відміну від останнього, відомо точно, що Доній їздив не раз в зону так званого АТО і Крим, де розповсюджував з волонтерами проукраїнські пропагандистські, як би когось не дратувало це слово, листівки; літературу і підручники з історії України не імені табачніка/коліснічєнка.
При всій не мнимій повазі до інших кандидатів на окрузі 88, гасла на кшталт «Україна в НАТО» - всім бодай трохи притямним людям – повинні подобатися – так – неодмінно, - але всі ж розуміють, що боротися потрібно за Україну, а не за гасло, яке не містить в собі, на жаль, тверезої конструктивності, бо, як не прикро, в найближчі роки не є здійсненним. Тільки якщо, можливо, не розгорнеться повномасштабна війна на теренах членів НАТО. Поклавши руку на серце, мало кому би цього хотілося навіть із найбільш войовничих людей родом і ментальністю не з Кацапстана.
Особа нового очільника Північноатлантичного Альянсу в цьому є дуже красномовною. Йенс Столтенберґ, в молодості хіпі, бунтар проти НАТО, війни Америки у В’єтнамі, «лівак» за поглядами, звинувачувався у співпраці з КГБ під кодовим ім’ям «Стеклов», потім ігроман з ніком теж «Стеклов», начебто педофіл і взагалі якийсь, для порівняння, мудак, якщо на те пішло... Не варто відразу думати, що вся інформація про нього достеменно правдивою, але те, що ця персона є якимсь хитким балансом між Заходом і кремлем – і в питанні України зокрема – то це майже без сумнівів. Наразі НАТО – ні Україні, чим Україна – ні НАТО. Звичайно, у майбутньому тільки обопільне ТАК.
Кандидат у народні депутати від Івано-Франківська Олександр Шевченко являє собою затребуваний на Галичині приклад доброго господаря, що свідчить позитивно не тільки про нього, а й про самих галичан, не безгосподарних людей: кожен симпатизує іншому, хоча б трохи схожому на себе. Цей міні-архетип доброго господаря суттєво відрізняється від східнобратського варіанта «баті», через обумовленість першого в підзвітності громаді, а другого лише своїм безмежним бажанням і своєму вузькому оточенню.
Люди хочуть бачити чіткі і зрозумілі результати вчора, сьогодні, завтра, таких людей щороку більшає, і їх меншою мірою цікавить авторитет реалізатора і його важка рука, кому б вона не призначалася. Бо саме реалізаціями авторитет здобувають. Інакше вони віддадуть йому лише своє презирство і матюки поза очі і в очі.
Вчора – Шевченко успішний бізнесмен, сьогодні – потроху реформатор, упорядник, нехай доріг, проте ламання корупційної складової тут поєдналося із не ламанням незабаром машин сотні і тисяч людей. Предметність і доцільність наяву. Завтра, вочевидь, Шевченко успішний парламентар, в якого вже буде більше часу для реалізації потрібних місту та країні загалом аспектів, проектів. Згідно з логікою, в цьому мають бути зацікавлені наші громадяни, мешканці. Що, як показує соціологія, і відбувається. Значить, тверезість і розрахунок бере гору у головах франківчан. Це не може не тішити.
Життєво важлива емоційна, і не лише суто емоційна, складова – патріотизм, теж, зрозуміло, присутній. Взагалі-то в площині ідеології і геополітичного курсу - він чи не кожному в різній мірі, артикуляційно і активно, притаманний на Прикарпатті. Ну, невже хтось вважає, що у когось із Прикарпатських мажоритарників здригнеться рука натиснути на кнопку за якесь гіпотетично опозиційнобляківське або сірьожосильне, писане сцяками крємлюг, «Геть від ЄС» або «ДА – ЕвраЗЗараз !» ? Ані в політичній, ані у фізичній смерті ніхто не зацікавлений, навіть за гіпотетично великі гроші.
Це ще якийсь Пупчак міг дозволити собі де-факто чкурнути до ще тоді «півбідових» ригів, щоб опісля відразу канути в небуття. Буває так, буває, справді, плюс деяких небідних людей у тому, насамперед, що можуть собі дозволити залишатися собою, не зраджувати собі. Хоча собою можна бути з грошима чи без.
Тому не слід виборцям надто загострювати увагу на тому, хто надіне файнішу і барвистішу вишиванку і голосніше крикне « смерть ворогам !». Це мала справа – кричати всі вміють. А от бути ефективними менеджерами не всім слабо.
Юрій Дерев’янко, звичайно, німб над собою не випромінює із себе, але, на далеко не лише мій особистий погляд, є певним еталоном парламентаря в сучасних українських умовах. В сучасних, підкреслюю, які – сутужно, зі скрипом, але таки міняються на краще. І до зміни яких він має безпосередній стосунок.
Чому підтвердження – менш як за два роки зовсім не абстрактні, як у тьми-тьменної депутатів, плоди роботи: зареєстрував 76 законопроектів, з них Радою ухвалені в цілому 9. Поза всяким сумнівом – найбільшу цінність з яких становить люстраційний закон про очищення влади.
Парламент підтримав проект Дерев’янка про звільнення поганого мєнта захарченка з достойної не його дупи посади Міністра внутрішніх справ України. Підтримка Парламентом законопроекту депутата, що дозволяє тепер місцевим громадам отримувати значно більше, ніж пропонувалося лобістами, від видобування вуглеводнів на їх території та розподілу від реалізації сланцевого газу – в даному випадку західними компаніями «Шелл» та «Шеврон» - у розмірі 10 % . Що аж ніяк не мало, з огляду на потенції вітчизняних надр і можливості високих технологій добування. Відповідно до закону 5% йтиме тепер до обласного бюджету, 3,5% - до районного бюджету, і 1,5% - до сільського, селищного або міського бюджету.
За сприянням Дерев’янка журналісти отримали безперешкодний доступ до парламентських комітетів і інших засідань. Під час Революції Гідності його позиція і там отримала потрібну вагу, щоби припинити будь-яке застосування сили проти протестувальників.
Можна ще чимало здобутків перераховувати нардепа з Надвірної, і велика кількість запитів, і не прогулювання сесій, та найголовніше попереду – у тому ж дусі, навіть ще більшому – в майбутньому Парламенті.
Цей невеликий допис у блозі за формою очевидно нагадує пряму агітацію, але є одне «але», як каже Майкл Щур. Апеляція до розуму і совісті – не є агітацією, у звичному розумінні. Країна у складний час обирає в черговий раз делегатів у вищий законодавчий орган. І українці не можуть налажати в таку непросту епоху з представниками. У мене особисто велика компліментарність до всіх без винятку висуванців всюди, що пройшли війну – і вони – обов’язково повинні бути представлені у Верховній Раді – бо саме їм народ довірив свою безпеку(а не ряд продажних генералів) – і народ мають вони захищати не лише на війні. Але, що стосується мною зазначених трьох округів, то вважаю, що членам батальйонів, що балотуються зараз, слід було просто обрати інші округи. Та й усе.
Різної масті популісти - під колективною назвою «ляшки» - вже напоготові, аби з поліархії (термін Роберта Даля) в Парламенті зробити анархію. А потім, чи найперше, – на вулицях, по всій країні. І все це не буде весело, якщо там, в Парламенті, не будуть присутні надійні, помірковані люди.
Люди не ідеальні, як усі без винятку люди скрізь, зі своїми людськими вадами, пов’язані з бізнесом більше, пов’язані менше, не пов’язані зовсім, пов’язані з війною, захистом Батьківщини, хтось більше, хтось менше, але які бажають перетворення держави на істотну досконалішу модель.
Саме з таких людей має розпочатися нарешті сякий-такий консенсус еліт, щоб поступово, крок за кроком, країна перейшла на вищий рівень всезагального розвитку. Прикро буде, якщо завадою цьому стануть: а) неправильні – неправильні інтелектуально й емоційно рішення виборців, і як наслідок: б) неправильно емоційні та інтелектуальні депутати в Раді. І знову все поколу чи набагато гірше.
Вірити у краще. І діяти краще.
