Станіслав Дейна добровольцем пішов на фронт у 2022 році.
Захисник отримав поранення на Запорізькому напрямку та вже понад рік проходить лікування в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні.
Який бій був найскладнішим, воїн розповів інтерв'ю журналістці Фіртки.
"Найскладнішим був перший бій — тоді було випущено 26 мін. Це було через тиждень після того, як я потрапив на фронт.
Приїхав до хлопців після 11 днів навчання. Мені за два-три дні розповіли що таке міномет, бо коли я сказав на навчанні, що йду в мінометку, мені відповіли, що там такого не вчать, "ось тобі автомат розбирай-збирай".
Мені розказали і я поїхав як номер обслуги, але навідник. Теж доволі складно, коли ти приходиш на певну посаду, а тебе одразу підвищують, бо ти швидко схопив усю інформацію.
Відправили в перший бій. Дочекався витягу з наказу, зарахування в частину і дозвіл на проведення бойових дій. І все, ми поїхали.
У першому бою ліквідували якогось полковника Азамата, який привів те все кодло — там стояли кадирівці.
Нас кадирівці назвали "шайтан-трубою". Чому "шайтан-трубою"? Бо, коли я наводив міномет, то думав, що попаде в бліндаж, і дійсно — чітко в бліндаж.
Це називають військовою вдачею. За 26 мін ми багато їх посікли", — поділився військовий.
Також, Станіслав Дейна розповів, як отримав поранення.
"Це було 14 жовтня. Десь о восьмій годині ранку загинув мій брат, за кілометр від мене. Він теж був командир міномета. Царство йому небесне.
Я це почув по рації — мій морально-психологічний стан був дуже поганий, скажімо так. Десь годину я просидів і нічого не чув і не бачив перед собою.
І з усвідомленням втрати думав: щось не те це все, не може бути, якусь інформацію мені погано дали через рацію.
Але потім зрозумів, що це так — і треба відбивати штурми далі. А це був час, коли на день було по дев'ять, по десять штурмів.
На нашій ділянці фронту в п'ять кілометрів — це дуже багато. Вони [росіяни — ред.] за одну позицію клали батальйон своїх солдатів. Наших хлопців теж дуже багато загинуло в цей день".
Потім почалися штурми, які успішно відбивали, ділиться військовослужбовець.
"За нашою позицією відкрили полювання FVP-дронами і я чотири збив: один гранатою, а три — з автомата. П'ятий я не зміг збити, бо перезаряджався, кидав міну, доповідав по рації. Спіткнувся і впав. І саме це мене врятувало — дрон влетів у ноги, а не в тіло.
Після цього я трохи покричав. Згодом зрозумів, що потрібно себе врятувати, бо я ж вижив. Давав вказівки своїм підлеглим.
Видихнув і прийняв те, що я поранений і мені треба жити, треба додому, щоб побачити дружину, інакше — вона мене "вб'є" [посміхається — ред.]. Це врятувало мені життя.
До цього якось мав розмову з хлопцем, котрий був водієм ЕВАКа. За два дні до поранення я прийшов до нього і спитав, що там по машині, бо скоро їхати, а штурм за штурмом іде.
Він тоді сказав, що з двигуном проблеми. Це мій знайомий, він теж з Підгородного, працювали на заводі в одній бригаді.
Приїжджає цей ЕВАК, я запитую, хто за кермом. Мій знайомий відповідає: "Братик, це я". Думаю: "О, значить нормально поїдемо". Бо в мене, кажу, тікає годинник, кров витікає.
За 45 хвилин після поранення я вже був на стабілізаційному пункті. Звісно, можливо, хотів не бути при свідомості в той момент, щоб не відчувати того дикого болю, але, мабуть, на краще так, бо я це пам'ятаю тепер".
Більше читайте у матеріалі: Отримав поранення в день загибелі брата: історія воїна Станіслава Дейни, який лікується в Івано-Франківську.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
