Дивним видається сам процес мислення. Якщо мислення роздивлятись, як процес, як єднання цілого та від'ємного, як спрощення, як подрібнення, як диструкцію, як множення. Це є методи та принципи, які є допоміжними, хоча сам по собі процес мислення доволі складний й залежить від багатьох факторів, навіть від активності сонця й коливання літосферних платформ. Не вийде одночасно охопити свідомістю усі процеси, які відбуваються в одну секунду. Так, як не можна бачити діапазоном в 360 градусів, хоча декотрі комахи можуть, так, як і не можна передбачити дію через дифузію підсвідомого- хоча це можуть коти й собака, і тільки-но ми подумаємо сісти в крісло - кіт вже там сидить. В людей є обмеження, хоча властивості комах й котів мав Мессінг, він сам це визнавав, що це володіє лишень поодинокою особливістю якоїсь частини мозку. Мозок можна змінювати, зменьшити, збільшити, одягнути магнетичний шолом, що завгодно і він удосконалюється. Можна дати ломом ~ й у вас надможливості.
Можна його стискати - й він буде маленький, як у Франса, проте мислитиме краще, внаслідок збільшення звивин..
Зрештою усьому є пояснення й мотивування.
Було б найпростіше : прийняти теорію сінгулярності й припустити феномен першого вибуху. Як скажімо, розуміння, що телевізор є лишень ретранслятором, аж ніяк продукуючим субстратом. Ну за можливим завантаженням в програму додатків, які можуть продукувати, але це вже непряма сутність.
Так і феномен кінозалу, де ви отримаєте можливість Альтернативної дійсності, яка є лишень заграванням світло-тіньового балансу. Із присмаком звукової аури та ефекту присутності. Тому, так і з'явився всесвіт. З нічого-ніщо, з безодні-порожнечи, з простого моменту витоку сяяня чи свічення, яке є простим полем електромагнитних коливань, на штиб сяяння зірок. І можливостей нашого споглядання. Це принцип еманації, ви чули десь-якось, хоча сама термінологічна преамбула доволі ковзка, як і сам ковзаючий горизонт сприйняття та розуміння. І от ми споглялаємо кіно в темному залі із штучною ретрансляцією підготовлених дій та діалогів, ситуацій та моментів. Так і увесь всесвіт, був певною мірою програмно випадково вигаданий мільйонною кількістю пасіонаріїв, котрі згоріли за життя в пошуках істинної системи. Але суть в тому, що життя і є системою, до того ж замкненою, із мільйонними лабіринтами. Як влучно це підмітив свого часу Фуко. Але з цією замкненою системою не вибратись, певна приреченість, бо нас так просто з неї не випустять.. Так думав і Арістотель, і усі греки, котрі створили системи аксіометрій і ми по сей день не можемо дати із тим раду, бо зрештою категоричність гірша за чорну діру й порожнечу і не існує ідеальних форм і ситуацій, як не існує математики - яка є лишень однією з форм втечи в абстрактну реальність із реального хаосу... А греки мігрували й брали свої бібліотеки із собою і в італію і у францію , і ми копирсаємось тим ідеальним неідеальним. Не було б війни - не було б хаотичнои конвертації культур, не було б того одвічного постмодерного блуду. Бо модерн був завжди, як і постмодерн, і був він в даосів й шумерів, і під час вбивання Христа та його воскресіння. До чого я веду - у нас немає шансів бути щасливими в пошуках істини...
