Російсько-український конфлікт: на порозі нових глобальних викликів

15-го січня 2015р. Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором». У цьому важливому документальному зверненні до світового співтовариства наголошується, що «Україна залишається об’єктом воєн­ної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак. ...беручи до уваги норми Статуту ООН та Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН №3314 «Визначення агресії» від 14-го грудня 1974 року Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою-агресором»[1].

Минув рік. Геополітичні і геостратегічні оцінки складної ситуації, як всередині держави, так і за її межами почали поступово зводитися до  логічного спільного знаменника. Зрозуміло, що світоустрій, який панував протягом останніх століть поступово відходить у минуле, наближаючись до свого рубікону. Тієї точки, яка стане відліком неповернення. Це розуміють, як романтики, так і прагматики. Правда, хвилює інше, а саме те, що тим рубіконом стає Україна. Її територія, державні атрибути, народ.

Спробуємо звернути увагу на позицію відліку, яка може дозволити державі Україна не лише вижити, але й інституційно і позиційно зміцніти, загартуватися, щоб стати великою надією для всього світу. Саму у цьому контексті, хочу започаткувати цикл статей про романтично-прагматичну Україну, від вже минулого сьогодення до, ще не зовсім визначеного майбутнього, яке починає окреслювати перші обриси на вранішньому цивілізаційному горизонті. 

Отже, йдемо до витоків конфлікту. Сьогодні ми чітко розуміємо, що уникнути зіткнення двох світів буде неможливо. І тут велике поле для розмірковування романтиків, які чітко бачать протистояння двох систем, минулого і майбутнього, зла і добра, тоталітаризму і демократії. Майже романтична, споконвічна боротьба за право бути вільними.    

Цей надзвичайно важливий аспект визначає стан і характер сьогочасного російсько-українського конфлікту, основою якого є бажання переважної більшості українців були вільним, демократичним, цивілізованим, непідвладним деспотії народом. «На заваді природним прагненням українців постала російська експансіоністська політика на пострадянському просторі, який Російська Федерація, в особі її нинішнього керівництва, вважає зоною своїх «приві­лейованих інтересів». Звідси й випливає постановка жорсткого примушення України до євразійської інтеграції під егідою РФ і всебічне блокування курсу Києва на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Така полі­тика Росії, що здійснювалася з початку 2000-х років, не передбачала формування дійсно рівно­правних, партнерських і паритетних відносин Москви та Києва і мала за мету перетворення України на підконтрольну державу, яка б рухалася  у фарватері російської політики»[2].

Події, які мали бурхливий і трагічний перебіг, у лютому 2014-го року, стали переломним моментом, який почав руйнувати російські геостратегічні плани. У відповідь Україна отримала пряму агресію з боку тоталітарного режиму Путіна. Був порушений суверенітет і територіальна цілісність незалежної країни. Відбулася анексія Криму, спровокований військовий конфлікт на Сході України. Вперше за роки Незалежності Україна зазнала відчутних втрат (людських, територіальних, економічних, матеріальних), опинившись в стані, так званої «гібридної» війни із іншою країною, яка до цього вважалася стратегічним партнером і гарантом територіальної цілості відповідно до Будапештського протоколу.

Частина проросійських аналітиків намагаються переконати світове співтовариство, що конфлікт на Сході України є внутрішньодержавним, у крайньому разі це «локально-периферійний» російсько-український конфлікт, який суттєво не впливає на стабільність системи міжнародних відносин і не несе загрози світовій системі безпеки.

На сьогоднішній день вже є очевидним той факт, що українсько-російський конфлікт має глобальний вимір, перетворюючись на масштабний «заморожений конфлікт», який загрожує безпеці і стабільності не лише європейському континенту, але й усій світовій системі в цілому. Більше того, цей конфлікт може стати прецедентом у зовнішній політиці країн, які вже мають, такого роду «заморожені» конфлікти.

У ключовому аспекті побудови міжнародних систем, Україно-російська війна стала лакмусовим індикатором, який виявив суттєву неспроможність і неготовність адекватно і ефективно реагувати на глобальні виклики основних інституцій світової системи безпеки. Ті інституції, які безпосередньо відповідають за життєдіяльну безпеку і функціонування міжнародних систем різних типів. Одним із головних інститутів глобальної системи безпеки є Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй (UnitedNationsSecurityCouncil). Саме цей керівний, глобальний орган, який покликаний слідкувати за дотриманням мирного співіснування акторів міжнародних відносин, виявився неспроможним віднайти консенсусні рішення, щоб запобігти розпалюванню конфронтації на найвищому рівні системи безпеки. Про це констатує Президент України Петро Порошенко в своєму інтерв’ю австралійському теле­каналу АВС: «…Конфлікт на Сході України продемонстрував неефективність післявоєнної глобальної системи без­пеки, включно з Радою Безпеки ООН. І це відбулося тому, що один з постійних членів, який має право вето, є агресором»[3].

Ще більшу недієздатність проявив інститут європейської системи безпеки ОБСЄ. Даний інститут, який мав зайняти провідну роль в урегулюванні україно-російського конфлікту, взагалі не зміг запропонувати адекватних і ефективних механізмів, які могли мінімізувати глобальні виклики породжені цим конфліктом.

Отже, сьогоднішня світова система безпеки постала перед цілою низкою глобальних викликів, які можуть зруйнувати усю історично усталену локацію світоустрою. Із великого переліку глобальних викликів, можна виокремити кілька основних, найбільш суттєвих, які несуть найбільшу загрозу сучасній системі міжнародних відносин. І ось тут ми переходимо до прагматичного бачення комплексного підходу оцінок ситуації, яка складається у контексті російсько-українського конфлікту.

По-перше. Створюється прецедент, який робить ймовірною можливість застосування військової сили у вирішенні суперечок між державами, як провідними акторами міжнародних відносин. Тобто, докорінно руйнується вся договірно-правова база системи міжнародних відносин, нівелюються всі системні ціннісні принципи, які давали можливість утримуватися від агресії і порушень домовленостей між державами. Вкотре на порядок денний виходить теорія «демократичного миру», яка стверджує, що демократичні держави не воюють одна з одною[4]. Тобто, підтвердженням теорії є постулат, що агресор, апріорі не є демократичною державою, звідси і виникає загроза стабільності міжнародної системи.

По-друге. Мінімізується достатня можливість ефективного контролю за розповсюдженням ядерної зброї, у тому числі на найбільш небезпечних і проблемних територіях, адже відсутній ефективний механізм, який може запобігати безконтрольному розповсюдженню ядерної зброї. І цей аспект стає актуальним у той час, коли створений прецедент недотримання Будапештського меморандуму, згідно якого Україна відмовилася від третього у світі ядерного потенціалу. Більше того, одна держава зазнала агресії від держави, яка виступала гарантом безпеки і територіальної цілісності суб’єкта меморандуму. Підтвердженням вищесказаного стала заява Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна на Саміті з питань ядерної безпеки в Нідерландах: «Гарантії безпеки були основоположною умовою приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї»[5]. На сьогодні, будь-які гарантії безпеки, можуть бути сумнівними і не будуть сприйматися, тому що не має ефективного механізму їх дотримання. Це знову підводить нас до розуміння знецінення договірних принципів побудови системи мирного співіснування суб’єктів міжнародних відносин і права. Особливо коли основоположні принципи порушує держава із ядерним статусом.

По-третє. Виникає загроза «замороженого», неврегульованого конфлікту у центрі Європи, який буде постійною загрозою дестабілізації ситуації в цілому Балтійсько-Чорноморському регіоні. Регіоні, який позиціонується, як майбутній центр врегулювання багаторівневих питань безпеки.

Якщо на сьогодні, хтось із європейських політиків дослухається до думки проросійських аналітиків, що Україна є буферною зоною між двома світами: цивілізованим Заходом і диким Сходом, то ця точка зору є хибною і не далекоглядною. Адже, російський агресивний режим, розглядає Україну, не як буфер Європи, а як можливий плацдарм, для подальшої експансії свого впливу на континенті, підриву домінуючих європейських і цивілізаційних цінностей із метою розвалу Європейського Союзу. Саме відсутність єдності у принципових питаннях між лідерами сьогоднішньої Європи, сприяє агресивним планам російського режиму. Адже, із російської пропаганди неодноразово звучав меседж про міцну духовну єдність росіян і штучно об’єднану Європу, яка розвалиться при перших дестабілізуючих факторах. Першими такими факторами стали теракти у європейських містах, що призвело європейців до розуміння незахищеності і безпорадності перед ймовірною загрозою. Другим фактором стала хвиля арабських біженців до Європи із Ближнього Сходу, де ситуація була вкрай дестабілізована, також прямому втручанню російської військової машини.

В цій ситуації, прагматично підходячи до питання безпеки, Європа не може сподіватися, що Україна стане зоною, яка захистить Старий Світ від агресивних посягань азійської, ординської Росії.

По-четверте. Загроза виходу конфлікту на якісно новий рівень. Із конфлікту Україна-Росія на протистояння Цивілізований Захід-Росія. Прагматики міжнародних відносин розуміють, що на «етапі прояву»[6], відбувається чітка поляризація розуміння ціннісних підходів до формування ефективної системи безпеки. Виникають перманентні союзи, які розколюють світ, підштовхуючи його до нової «холодної війни». Росія мобілізовує всі свої  ресурси, а також своїх сьогоденних союзників, для відвертої боротьби на глобальному рівні із ще на сьогодні цивілізованим світом.

На противагу російським агресивним планам виникають регіональні лідери, які намагаються протистояти можливій російській експансії (Польща, країни Балтії). Саме ці країни стали найближчими союзниками України, тому що розуміють, на відміну від Німеччини, Італії, Франції, реальну небезпеку, яку для них несе російський шовіністичний режим.

На фоні цих процесів, швидкими темпами втрачається довіра держав одна до одної, адже відсутня ефективна договірна база, яка могла б слугувати основою дотримання домовленостей у мирному, малоконфліктному форматі. Про безконфліктний формат, сьогодні питання навіть не ставиться. Вважається, що він є утопічним на даному етапі побудови системи мирного співіснування у рамках міжнародних відносин. Мова йде про мінімізацію глобальних викликів, які постають перед світом.

Дані події є результатом того, що свого часу ЄС і НАТО, не підійшли прагматично до розуміння та вивчення загроз і викликів, які може нести для світу і всієї розбудованої системи міжнародних відносин Росія, як мілітаризований, авторитарний агресор із потужним ядерним потенціалом. Не були розроблені аналітичні кроки вивчення та прогнозування можливих проявів, які очевидно вели і провокували нинішню ситуацію, яка вже поглиблена на стільки, що світ постав на етап не повернення до минулих ціннісних питань, в сфері безпеки міжнародних відносин.

Отже, під загрозою опинилася вся міжнародна договірна система, яка була основою першого рівня підтримання системи мирного співіснування всіх акторів міжнародних відносин. Адже російська експансія, не отримавши належного спротиву від міжнародної спільноти і міжнародних інституцій безпеки, може отримати мотиваційні важелі для розширення своїх вторгнень на території інших суверенних держав, які можуть бути потенційно об’єктами великоросійських шовіністичних інтересів.

По-п’яте. Докорінно руйнується, як глобальна, так і регіональна усталені системи безпеки. Що ми бачимо? Що нині ні один актор міжнародних відносин, тим більше, якщо він не володіє ядерним запасом, не може собі гарантувати безпеку і непорушність своїх кордонів. Україна, у повній мірі, відчула неспроможність світової системи безпеки вирішувати глобальні кризові явища, як на першому, аналітичному рівні, так і на другому, практичному, коли починається дипломатична криза, а також на третьому рівні військової агресії. Політика силового вирішення конфліктних питань несе велику загрозу системі міжнародних відносин, провокуючи її до саморуйнації, адже плюндруються основоположні принципи мирного співіснування. Тепер сильніший актор може безкарно диктувати свою волю іншому суб’єкту міжнародного права і міжнародних відносин.

Отже, україно-російська війна винесла на порядок денний багато глобальних питань, на які, поки що, не має навіть найелементарніших відповідей. Світ спостерігає за конфліктом з надією, що питання поступово еволюціонує і вирішиться само собою. Ні, не вирішиться, тому, що на порядку денному постала низка глобальних викликів, які потрібно вирішувати у рамках колективної безпеки, за наявності механізмів, які не будуть давати можливості використовувати силові методи у побудові двох чи багатосторонніх відносин.

Виходячи з вищесказаного ми підходимо до основоположного запитання: «Що робити далі і яким чином творити сьогодення, для майбутньої міжнародної системи безпеки якісно нового рівня?». Більше того, як сформувати прагматичне розуміння нового явища планетарної безпеки? На сьогодні лише тверезий глобальний прагматизм може стати передумовою для початку пошуку шляхів формування нової архітектури системи безпеки, як на континенті, так і у світі в цілому. Потрібні нові механізми для створення надійних засобів запобігання вирішення силовими засобами конфліктів різних рівнів.

Можливо для наших нащадків буде дивним той аспект, що у першій чверті двадцять першого століття основною проблемою світового співтовариства, була суверенна безпека акторів міжнародних відносин.

Про модернізацію системи міжнародної безпеки і побудову багаторівневих механізмів блокування агресивних намірів нестабільних режимів, поміркуємо у наступній статті.

Дякую за увагу і терпіння.

 

Використані джерела:

  1. Постанову «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором»// [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/129-19.
  2. Російсько-український конфлікт: стан, наслідки, перспективи розвитку подій // [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/files/category_journal/analytic_5_6_Ukr_Ros_2014_site_s.pdf.
  3. Конфлікт в Україні продемонстрував неефективність Ради Безпеки ООН – П. Порошенко [Електронний ресурс] // Тиждень.ua. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/News/125730.
  4. Small M. The War Proneness of Democratic Regimes. / M. Small, J.D. Singer // Jerusalem Journal of International Relations,1976, vol.1, №.4 (Summer 1976). – 50-69 pp.
  5. Генсек ООН: Ядерні держави порушили зобов’язання перед Україною [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2014/03/24/7020170/view_print/.
  6. Макарук І.В. Особливості прагматизму сучасної системи міжнародних відносин / І.В. Макарук // Вісник СевНТУ. – 2010. – 182-184 с.

 

 

 


27.02.2016 Ігор Макарук 2195 0
26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

678
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

1941 7
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

1134 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

557
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6905 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

11399 6

Піст – невід’ємна частина християнського  життя, встановлена Богом.

338

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

1085

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

1117

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

1112
29.03.2024

З кожним днем війни стає дедалі важливіше зберігати емоційну стабільність і свідомо дбати про своє психічне здоров’я.   

73
24.03.2024

Нутриціологиня пояснила, чому не можна забороняти собі фастфуд та солодощі. А також порадила, як їх вписати у свій раціон.

286
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

1085
29.03.2024

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

658
25.03.2024

Йдеться про зміни в молитвах «Вірую» («Символ віри»), «Царю Небесний» та митаревій молитві.

755
21.03.2024

Релігійна громада отримала всі дозвільні документи та незабаром розпочне будівництво поруч з Садовим товариством та міським озером.

2951
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4446
29.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18444
29.03.2024

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки розглянув майже 90% законопроєкту про мобілізацію.  

75
26.03.2024

У Верховній Раді зареєстрували проєкт закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за привласнення державних функцій.   

325
22.03.2024

На початку лютого 2024 року замість Валерія Залужного Збройні сили України очолив Олександр Сирський, який до цього командував Сухопутними військами.  

355
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

666