Чим жило місто на початку минулого сторіччя? Що хвилювало, лякало чи веселило наших прадідів і прабабусь? Щоб дізнатися про це, необов’язково винаходити машину часу.
Достатньо перегорнути підшивки старої преси.
В Станиславові початку ХХ ст. побутувало кілька звичаїв, які могли б здивувати наших сучасників. У ті часи було прийнято розвішувати невеликі плакати, що повідомляли про дату поховання певної особи. В квітні 1902 р. преса зазначала, що в місті з’явилася дивна «мода» – навмисне вказувати в цих оголошеннях неправильний вік померлого.
Так, одну 93-річну бабусю зробили в оголошенні на 9 років старшою. Інколи вказували менший вік, ніж був насправді. Важко сказати, з якою метою це робилося.
Досить поширеними були фото, на яких померлі виглядали як живі. Для цього тіло закріплювали на стільці чи навіть у стоячому положенні. Це робилося з найкращих міркувань – зберегти згадку про близьку людину.
Замість того, щоб купувати вінок на похорон, часто жертвували певну суму на церкву чи благодійним організаціям і просили помолитися за душу покійного. Про ці пожертви згодом повідомлялося в спеціальній газетній рубриці.
Деякі івано-франківські священики теж намагаються переконати своїх прихожан, що штучні вінки на могилах лише шкодять екології, а значно доречнішими були б щира молитва і пам’ять. Проте до їхніх порад мало хто прислухається.
Газета «Кур’єр станиславівський» від 20 квітня 1902 р.
Підготувала Олена Бучик
