Колись, вивчаючи німецьку мову, прочитав одну німецьку книжку, "EineklienegrosseStadt" (Одне мале велике місто). Книга документальна і являє собою переказ історії міста Фрайбург на основі заміток в місцевих газетах починаючи з останніх днів Другої світової і десь до кінця шістдесятих. Так ось, кілька цікавих фактів з книжки. В номері міської газети, який був надрукований в останній день війни, але так і не потрапив до читачів через те, що в той день до міста ввійшли французи (місто розташоване недалеко франко-німецького кордону), був опублікований графік косіння трави в місцевому парку! Запам’ятався ще один факт. Дуже багато будинків в місті були зруйновані масованими англо-американськими бомбардуваннями. Відбудова міста зайняла п’ятнадцять років. Єдине, з чим місто не мало проблем, це були дороги, адже протягом всіх бомбардувань, як тільки бомбардування припинялися, дорожники негайно заробляли всі вирви від бомб!
Їхав одного разу по не так давно капітально і добре відремонтованій дорозі з одним відомим в місті дорожником. Чоловік похвалився, що саме він будував цю дорогу, а я кольнув його тим, що в одному місці утворилась дірка в декілька квадратних дециметрів. Отримав відповідь, що для цього може бути тисяча причин і далеко не завжди це вина будівельників. Наприклад, пролиті з автомобіля бензин або мастило обов’язково приводять до руйнування асфальтового покриття, оскільки дорожній бітум в бензині просто розчиняється. Чоловік з болем в голосі сказав, що при найпершій нагоді сам би засипав ямку шуфлею асфальту, бо впевнений, що обслуговуюча організація цього не робитиме аж доки дорога не буде внесена до титульного списку доріг, що потребують ремонту. А оскільки це може трапитись не швидше ніж через декілька років, то до того часу на цьому місці вже буде яма площею декілька квадратних метрів, адже в першу чергу дорога руйнується в пошкоджених місцях. Відтоді завжди проїжджаючи тією дорогою і пробуючи об’їхати злощасну яму, яка стає все більшою і більшою, згадую про ту розмову і про шуфлю асфальту, яка вже перетворилась в центнери.
Іншого разу їхав по вулиці Польовій в напрямку від митниці до вулиці Петлюри. Дорожнє покриття в цьому місці було зруйноване повністю і мені приходилось петляти по дорозі від паркана до паркана щоб не загубити бампер. На зустріч їхала фура, здогадуюсь, що на митницю, із значком "GB" (Велика Британія), а "праве кермо" це тільки підтверджувало. Оскільки пересувались ми з мінімально можливою швидкістю, то я зміг добре роздивитись обличчя англійця. Там були і страх, і здивування, і сміх. Ми зустрілись поглядами і я відчув, як червонію. Напевно на моєму обличчі він побачив просто сором. Відтоді пройшло чимало років, але як тільки проїжджаю мимо тієї дороги згадую той випадок.
В моєму попередньому блозі, шановні читачі, були висловлені деякі думки щодо нового будівництва та ремонту доріг в місті. Сьогодні хочу продовжити тему, звернувши увагу на те, як наші дороги обслуговуються. Наведені вище приклади кажуть, що погано. Хто не вірить, хай спитає таксистів чи водіїв автобусів, або хай спробує проїхати вулицею Макухи.
Будь-яка сучасна дорога, а особливо дорога в місті, є коштовною і складною інженерною спорудою, яку треба обслуговувати належним чином. І бажано це робити вчасно. Наведені вище приклади це яскраво підтверджують. Виникає питання - хіба експлуатуюча організація (ДРЕУ) не бачить або не розуміє цього. Знаючи людей, які там працюють, можу стверджувати, що вони все бачать і все розуміють. Але що вони можуть зробити. Якщо підприємство вирішить все ж таки заасфальтувати ці декілька квадратних сантиметрів дороги, або поміняти один камінь, то щоб отримати від міста за це гроші, буде змушене підготувати відповідний звіт ("процентовку") і зможе отримати свої 10 (десять) грн., в той час як собівартість такої роботи складе декілька сотень або й тисяч. Адже "запроцентувати" можна тільки за діючими ДБН (державними будівельними нормами) і враховуючи маленький об’єм робіт і сума відповідна. Таким чином підприємство не може виконувати такі роботи, бо йому за це не заплатять.
Інший приклад – Привокзальна площа. Вона забрукована, але, на жаль, не гранітом чи базальтом, а піщаником. З часом деякі камені зруйнувались, але нікому і в голову не прийшло їх замінити, адже це коштує, хоч і небагато, але і того місто заплатити не може. В результаті внаслідок ударних навантажень починають все швидше руйнуватись сусідні камені і через деякий час прийдеться міняти все, або значну частину, покриття і витратити сотні тисяч або й мільйони гривень замість декількох сотень чи тисяч.
Міське начальство (незалежно якої каденції) весь час стверджує, що грошей на обслуговування недостатньо і це є головною причиною, чому так погано обслуговуються дороги і тротуари. Цьому приходиться вірити, але чомусь здається, що якби раптом вдалося в рази фінансування збільшити, то результат був би дуже незначним.
Міське дорожнє господарство є економічною категорією. Місто вкладає гроші і має отримати максимальний результат. Як відомо, суть економіки полягає в тому щоб отримати максимальний результат при обмежених ресурсах, яких завжди не вистачає. Чи є економічно ефективним наша господарка? Обслуговування міських доріг в першому наближенні виглядає так. Щороку проводиться тендер, предметом якого є обслуговування всіх доріг в місті одним лотом. Вже багато років участь в тендері виграє одна комунальна фірма, яка робить одне і теж вже багато років підряд, ще з радянських часів. Все обслуговування зводиться до прибирання та до поточного (ямкового) ремонту. Насправді система дорожнього господарства в частині обслуговування не змінюється вже на протязі багатьох десятиліть, ще від перших совітів. Чи є ця система ефективною?
Відповідь – ні!
Перша проблема полягає в тому, що оскільки на тендер виставляється обслуговування всіх! доріг міста одним лотом, то це однозначно зменшує кількість потенційних учасників тендеру до одного, адже в місті немає іншої організації, яка має достатню базу для того щоб проводити такий об’єм роботи. І ніколи й не буде, якщо нічого не зміниться. Маємо фактичного монополіста, а монополія ніколи не буває економічно ефективною. Чи можна зробити щось щоб мати конкуренцію і відповідне підвищення якості? Звичайно! Що заважає проводити тендери по кожній вулиці зокрема (варіант – об’єднати по декілька вулиць) і залучити до участі в тендері десятки приватних підприємств і підприємців. Звичайно над цим треба багато працювати, але здається чиновників в міській управі вистачає, а додаткових коштів це не потребує.
Але при існуючій системі оплати за послуги приватний бізнес не піде на такі тендери, бо крім головної болі у вигляді нескінченних перевірок фінінспекції нічого не отримає та й ефекту для міста не буде. Перешкодою є ще одна проблема - за що місто платить гроші. Зараз за статтею витрат «обслуговування доріг» гроші платяться крім прибирання за ремонт доріг. Тобто фірма, яка перемогла в тендері, отримує гроші не за те що ми їздимо по добрій дорозі, а за ремонт дороги (за фактичний обсяг робіт). Тобто, якщо дороги добрі і не потребують ямкового ремонту, то місто грошей не платить. Фірмі на порядок краще привезти машину асфальту і засипати в одну велику яму ніж відремонтувати маленьку ямку. Отже ситуація зрозуміла. Місто платить гроші за ямковий ремонт доріг і відповідно не платить за добрі дороги. Правило святе – замовник завжди правий! Маємо очевидне протиріччя між замовником, містом, яке напевно зацікавлене в тому, щоб дороги були добрими і виконавцем, комунальним підприємством, яке обслуговує дороги, яке зацікавлене в тому, щоб отримати гроші за ремонт доріг (а добрі дороги не ремонтують!). Виникає питання, а звідки в такому випадку візьмуться добрі дороги? Правильно! Нізвідки - отже їх і нема. До тих пір доки залишатиметься радянська система ямкових ремонтів в нас і будуть ямкові дороги! Той рівень обслуговування доріг, що маємо, тримається тільки на нескінченних "оперативках" в міській управі, простіше кажучи, на так званому ручному управлінні, або, "що вб’єш – то в’їдеш". Дорожників часто-густо заставляють робити те, що є просто кричущим, незважаючи на будь яку економіку. Таким чином підприємство постійно в боргах і кінця цьому не видно. Незадоволені міщани, незадоволена міська управа і незадоволені дорожники.
Що ж робити? В таких випадках перша порада – не вигадувати велосипед. Що маю на увазі –- просто подивитись як організоване обслуговування доріг в тих країнах і в тих містах де дороги добрі. А таких в світі немало. Інтернет і «googletranslate» (для тих хто не хотів в школі вчити англійську) запросто допоможе. Виявляється в таких містах гроші платять не за ямковий ремонт доріг, а за підтримання дороги в належному стані. Тобто фірма, яка виграла тендер, зобов’язана на протязі року підтримувати дорогу в стані, який детально окреслений в договорі, а за це щомісячно отримує обумовлену договором суму грошей. І виявляється, що і фінінспекція непотрібна і дорога добра і ніхто нічого не краде. Адже в такому випадку, для того щоб фірма щось заробляла, треба щоб на ремонт дороги витрачати мінімум грошей, що рівнозначне робити дрібний ремонт негайно – тобто вигідно дорогу підтримувати як можна в кращому стані! Не дивно, що буде відремонтована кожна ямка розміром в декілька квадратних дециметрів, покладений на місце кожен камінець, а розлите мастило буде відмите з шампунем – це вигідно для фірми! (Про миття доріг з шампунем ходять анекдоти, а виявляється, що часом це економічно вигідно). Хіба не зрозуміло, що якщо не відремонтував сьогодні тріщину, то завтра там вже буде яма, яку прийдеться латати за свої гроші. А уявіть собі, що якийсь забудовник, чи водоканал розкопав дорогу – очевидно, що фірма, яка обслуговує дорогу, заставить ремонт провести якісно – нічого особистого – тільки бізнес. І не буде жодного змісту "домовлятися". Або, як це прийнято в Івано-Франківську, кар’єрний самоскид вивозить з будівельного майданчика викопаний ґрунт і залишає за собою на дорозі купи болота на протязі сотень метрів. (Що ж це таке, то я за свої гроші маю за кимось дорогу замітати – такого не буде! Як і в цивілізованих країнах прийдеться колеса перед виїздом на дорогу помити.) Обумовлений договором стан дороги регулярно перевіряється і, якщо відповідає вимогам, місто платить гроші, при цьому не треба нічого міряти і важити. Якщо не відповідає, відповідно підрядник нічого не отримує, платить штраф, а на його місце вже є декілька інших претендентів.
Як наслідок, отримуємо значну економію ресурсів на поточному ремонті, адже хто допустить, щоб на дорозі робилась велика яма і заробляти її власним коштом. Виявиться, що грошей виділяється не так і мало і що на цьому можна заробити. Можна залучити приватний бізнес, який конкуруючи між собою, буде залучати сучасну техніку і технології. А як будуть контролювати один одного! Може навіть будуть замовляти "джинсу" щоб покритикувати конкурента (жартую). І все це піде на користь наших доріг. Та подивімось навколо. Подивімось на нові торгові центри та інші об’єкти, які будує приватний бізнес! Чому має бути інакше з нашими дорогами та тротуарами? Чому так не робиться в нашому місті? Питання риторичне.
З чого почати? Напевно, найкраще було б почати з якоїсь нової дороги. Ретельно розробити умови договору. Оголосити тендер на обслуговування однієї дороги. Інформацію про тендер та його умови опублікувати всюди, де можливо, а не тільки у "Віснику державних закупівель" і вибрати переможця. Принаймні одна дорога в місті буде добре обслуговуватись і довго послужить. З чогось треба починати. Конкуренція і приватна ініціатива дадуть результат.
P.S.
На в’їзді на кільце зі сторони вулиці Мазепи утворились декілька ям, які стрімко ростуть, як і ціна їхнього ремонту. Можу стверджувати, що їх відремонтують десь ближче до Великодня. Є, хоч і невеликі, шанси, що це трапиться швидше. Можливо машина з мером "залетить" в цю яму і з колеса зробиться сердечко, або мер особисто прочитає цей блог.
(Далі буде).
