Подяка з дому

Мене звати Наталя, я українка, що через війну змушена переїхати у Великобританію. Зараз я живу у містечку Бері Сейнт Едмундс (Bury St. Edmunds) неподалік Кембриджу.

Я приїхала сюди із сім’єю. Займаючись волонтерством в Україні, я вже стикалася із добродушністю британців — вони досі забезпечують моїх земляків пікапами, військовим спорядженням, гуманітарними вантажами з харчуванням, засобами особистої гігієни тощо.

Одного разу я випадково познайомилася із британцями-волонтерами,  котрі займались перевезенням автомобілів для наших хлопців на лінію фронту. Люди, які перевозили ці автомобілі, є військовими ветеранами.

Ці авто були пожертвою від відомого ведучого. Я порекомендувала їм залишити авто на польсько-українському кордоні, оскільки перевезення далі могло б бути для них небезпечним.

Вони ж натомість відмовилися і сказали, що не збираються робити роботу наполовину, мовляв, не залишать авто, а доставлять до місця призначення. Мене вразило з якою готовністю ці люди бажали допомогти, їх не хвилювала безпека чи страх за власне життя, ними керувало бажання допомогти.

Таких поїздок було дуже багато, вони досі часто приїжджають, щоб допомогти моїм землякам. За увесь час спілкування з британцями склалося враження, що ці люди направду щирі у своєму прагненні допомогти, це і є їхніми цінностями.

Зараз доля закинула мене у Великобританію, тому я не просто сторонній спостерігач їх добродушності, але маю можливість жити серед них, спілкуватись, проводити час. 

Мені вдалося поговорити та записати розмову із двома британками — Емілією Сломан та Нікі Річмонд про їхню участь у допомозі Україні. Розповім про те, як все почалось в далекій, проте зовсім близькій по духу Британії.

Нікі Річмонд є власницею кафе Бейтрі (Baytree), що знаходиться у містечку Бюрі Сент Едмундтс (Bury St. Edmunds).

Емілія шукала різні варіанти допомоги українцям, що прибували в місто: підказувала, де можна зробити безкоштовну зачіску, пригоститися вечерею тощо, зверталася у різні заклади, організації.

“Оскільки, мій син колись працював у кафе Нікі, я звернулася саме до неї, ми поговорили про те, яким чином можна об’єднатися, щоб якомога якісніше допомагати українцям. Вона люб’язно надала нам приміщення, де місцеві, що хочуть допомагати, змогли збиратись регулярно”.

Емілія говорить, що за новинами з України стежить від початку вторгнення. За її словами, рішення про те, що хочуть допомагати Україні, прийняли негайно:

“Щойно я побачила новини про повномасштабну війну, то одразу захотіла допомогти. Якщо спершу я долучалася тільки до пожертв, допомагала пакувати речі, котрі відправляли людям, що постраждали від війни, то пізніше зрозуміла, що цього недостатньо і почала міркувати про розширення допомоги.

Відтак, коли це стало можливим, я почала шукати українську сім’ю, котра потребувала допомоги, щоб стати спонсором (так у Великобританії називають приймаючі сімей, які погодились запросили у своє житло українців, що постраждали від війни - ред.)”

Нікі згадує як почала допомагати українцям.

“Разом зі своїм чоловіком Марком, котрий працює в нашому кафе шеф-кухарем, спершу долучалися до збору пожертв для людей, що постраждали від війни. Хоча, по правді кажучи, коли побачила новини про те, що відбувається в Україні — розгубилася, не знала як реагувати.

Пізніше, ми пакували гуманітарну допомогу. Я стежила за процесом спонсорства Емілії, її син розповідав про те, як рухається ця справа, що відбувається. Ми навіть змогли відправити подарунок на честь дня народження одного із членів сім'ї. Вони тоді тимчасово перебували в Німеччини, допоки не прибули в сім’ю Емілі”.

Під час процесу допомоги, ділиться Емілія, виникла ідея збирати у кафе приймаючі сім’ї та тих, хто прибував з України.

“Спершу, була думка збиратися разом на нейтральному просторі. Тут ми пригощали українців безкоштовною кавою чи вечерею. Але цього було мало, адже, коли ти перебуваєш у чужій країні, де немаєш рідних чи друзів, то дуже важливе спілкування.

В нашому кафе прибулі та їхні спонсори могли зібратися, поговорити, поділитися досвідом, чи отримати пораду. Емілі допомогла все організувати. Згодом, це стало чимось більшим, аніж просто місцем для зустрічі”.

Емілі також пригадує той час:

“Коли я сама почала проходити процес прийняття української сім’ї, виявилося, що було багато речей, котрих потребували прибулі — інформації про медицину, курси вивчення англійської мови, одягу та взуття, школи для дітей та емоційної підтримки.

Я об’єдналася з іншими організаціями, щоб організувати кілька онлайн-семінарів, про те, як поводитися з українськими гостями.

І тоді кафе стало чудовим місцем, де можна отримати інформацію, як-от, контакти стоматолога чи NHS(National Health Service — національна служба здоров’я - ред.).

Також, до нас почали приходити українці, щоб попросити допомоги. Пам’ятаю, якось до нас прийшла вагітна жінка, що шукала стілець-штовхач для дитини”.

Нікі розповіла, що відчуває всебічну підтримку не тільки пересічних британців, але й великих організацій — всі прагнуть допомагати українцям тими способами, які їм доступні — чи то інформацією, чи то збором гуманітарної допомоги, чи просто порадою.

Жінка каже, що так вона розуміє, що не одна прагне допомогти.

“Клієнти жертвували гроші, щоб підтримати українців. Люди зносили різноманітні речі. Крім того, у нас була неймовірна підтримка від коледжу Вест-Саффолка та центру підтримки біженців, що знаходиться у приміщенні Громадської підтримки (Citizens Advice).

Ці зустрічі в нашому кафе та допомога звідусіль зняла тягар з українців та приймаючих сімей — вони менше напружуються і хвилюються. Це також допомагає їм знайти спільну мову”.

Емілі допомагала інформаційно — створила групу для спілкування місцевих у Фейсбуці, що приймають українські сім’ї та українців, що прибувають до регіону на сході Британії.

“Мені дуже важливо було створити платформу, де змогли б спілкуватися всі сторони. Це також допомогло б приймаючим сім’ям зрозуміти своїх гостей і навпаки, адже ми всі живі люди зі своїми потребами та побажаннями, та й конфлікти ніхто не скасовував: не всі можуть бути морально готовими до того, що доведеться пів року або й більше жити з кимось в одному домі, з іншими правилами та обставинами”.

На питання про те, скільки українців, на її думку, залишаться жити зі спонсорами, відповідає коротко — все індивідуально. Пізніше пояснює:

“Складно узагальнювати, адже у кожного ситуація різна. Я знаю сім’ї, де гостей раді бачити й впродовж трьох років (тобто, доки діє дозвіл на перебування та працю у Великобританії - ред.)

Знаю й таких, яким складно жити разом — знову ж таки, все індивідуально, нас, англійців, ніхто не вчив правильно приймати гостей у своєму дому, але й так само українців ніхто не вчив жити з кимось. Ніхто не був морально готовий до таких обставин.

Тому я вважаю, що потрібно багато працювати над стосунками та спілкуватися. Комунікація важлива. Також цінним було б навчитися приймаючій сім’ї підтримувати своїх гостей із наступними кроками, неважливо чи це оренда житла, чи пошук нових спонсорів, у випадку, якщо вони не можуть жити разом”.

Емілі ділиться про те, що спонукало її почати допомагати українцям:

“Щойно почалася повномасштабна війна, я слідкувала за новинами з телебачення й те, що найбільше мене вразило — обличчя нажаханих та переляканих дітей. Я все життя працюю з дітьми, тому знаю, як це жахливо.

Дорослій людині часом складно впоратися із переїздом, а для дітей це може стати величезною травмою. Адже, бути відірваним від дому та втратити все, що любиш — для дитини це подвійна катастрофа.

Це додало мені сил і наштовхнуло на думку, що я маю допомагати, чим зможу. І справді, хлопчик, який живе у нас разом зі своєю сім’єю, приносить у наш дім багато радості, він кумедний і я бачу щастя в його очах — отже, все не даремно. Як мати, я розумію, як важливо українським матерям почути від когось “Я зможу допомогти тобі й твоїй дитині, я турбуватимусь про вас”.

Також знаю, що психологічні травми дітей лікуються періодичним позитивом та гарним настроєм. Це те, що я намагаюся зробити для своїх гостей, той метод, який обрала, щоб допомогти їм упоратись із горем, з яким вони стикнулися”.



My name is Natalya, and I am a Ukrainian who was forced to move to the UK because of the war. Currently, I live in the town of Bury St. Edmunds, Suffolk.
I came here with my family. While volunteering in Ukraine, I have already encountered the kindness of the British people — they provide my compatriots with pickup trucks, military equipment, humanitarian cargo with food, personal hygiene products, etc.

One day I accidentally met British volunteers who were engaged in transporting cars for our boys to the front line. The people who transported these cars were military veterans. These cars were donated by famous person. I suggested they leave the vehicle at the Polish-Ukrainian border, as this could be a safer option for them.

However, they refused and said they were not going to do the job halfway. They said they would not leave the vehicle but would deliver it to the destination. I was struck by how readily these people wanted to help. They did not care about safety or fear for their own lives because they were driven by the desire to help.

There were many such trips, but they often came to help my fellow citizens. During the entire time of communication with the British people, I got the impression that these people were genuine in their desire to help. These are their core values.

Now fate has thrown me to the UK, so I am not just an outside observer of their kindness, but I also have the opportunity to live among them, communicate, and spend time.

I managed to talk and record a conversation with two British women — Emily Sloman and Niki Richmond, about their efforts to help Ukraine and a little about how it all started in Great Britain, a distant but very close by the spirit country.

Niki is the owner of the Bay-tree cafe located in the town of Bury St. Edmunds.

Emily was looking for various options to help Ukrainians arriving in the town: where they could get a free haircut, treat them to dinner, etc., she turned to multiple businesses and organisations.

"Since my son used to work at Niki's cafe, I turned to her, and we talked about how we can unite to help Ukrainians as best as possible. She kindly provided us with the venue where local people who wanted to help were able to gather regularly."

Emily says that she has been following the news from Ukraine since the beginning of the invasion. According to her, the decision to help Ukraine was made immediately :

«As soon as I saw the news about the full-scale war, I immediately wanted to help. If I first participated in donations and helped pack things sent to people affected by the war, I later realised that this was not enough and began to think about expanding the aid. So, when it became possible, I started looking for a Ukrainian family that needed help so I could sponsor them.»

Niki remembers how she first started helping Ukrainians.

«Together with husband Mark, who works as a chef in our cafe, we first joined the donations collection for people affected by the war. Although, frankly talking, when I saw the news about what was happening in Ukraine, I was confused and did not know how to react. Later, we packed humanitarian aid.

I followed the process of Emily's sponsorship. Her son told us how the visas process was moving and what was happening. Emilys son explained they were able to send a birthday gift to a family member. The mum and son were temporarily in Germany, waiting for approval to come into the UK.»

Soon the idea of gathering in a cafe for host families and those who arrived from Ukraine came up. Emily recollects: "At first, there was an idea to gather together in a neutral space. Here we treated Ukrainians with free coffee and breakfast. Communication is essential when you are in a foreign country with no relatives or friends.

The new arrivals and their sponsors could gather, talk, share their experiences, or seek advice in our cafe. Emily helped organise everything. Over time, it became something more than just a meeting place."

Emily

«When I began to go through the process of sponsoring a Ukrainian family, it turned out that there were many things that the new arrivals needed — information on medical services, English courses, clothes and shoes, schools for children and emotional support for their parents.

I joined forces with other organisations to arrange several online seminars on how to support Ukrainian guests. And then the cafe became a great place to share information, such as benefits, dentist or NHS contacts. Also, Ukrainians started coming to us asking for help. I remember once a pregnant woman came to us looking for a pushchair for her unborn child.»

Niki shares that she feels the comprehensive support not only of the locals but also of large organisations — everyone strives to help Ukrainians in the ways that are available to them — be it information, humanitarian aid collection, or advice. The lady says that this is how she understands she is not the only one who wants to help.

«Clients donated money to support Ukrainians. People wore various things. We also had incredible support from West Suffolk College and the Refugee Support Center based at Citizens Advice. These meetings in our cafe and support from everywhere took the burden off Ukrainians and host families — they are less stressed and worried. It also helps them find common ground.»

Emily helped with information — she created a Facebook group for local people hosting Ukrainian families and Ukrainians arriving in East Anglia.

«It was crucial for me to create a platform where all parties could communicate. This would also help host families to understand their guests and vice versa because we all have our own needs and wishes. Not everyone can be emotionally ready for the fact that they will live with someone in the same house, with different cultures and circumstances.»

To the question of how many Ukrainians, in her opinion, will remain living with sponsors, she answers briefly — everything is individual. Later she explains: "It is hard to generalise because everyone's situation is different. I know families who are able provide house their guests for three years. I also know people who find it difficult to live together — again, everything is individual.

No one taught us, British people, how to properly receive guests in our homes. But no one taught Ukrainians how to live with British families, either. Therefore, I believe that it is necessary to work a lot on relationships and communication. Communication is crucial. It would also be valuable for host families to support their guests with the next steps, whether renting an apartment or finding work to became independent.”

Emily shares what motivated her to start helping Ukrainians: «The full-scale war had just started. I was watching the news on television, and the faces of terrified and frightened children struck me. I have been working with children all my life, so I was touch by this. It is sometimes difficult for an adult to cope with moving, so it can be a huge trauma for children.

After all, being separated from home and losing everything a child knows is a huge transition. It gave me strength and made me think I should help in whatever way I could. And indeed, the boy who lives with us with his family brings much joy to our home, he is funny, and I see happiness in his eyes — therefore, it is worth our efforts.

As a mother, I understand how important it is for Ukrainian mothers to hear from someone "I can help you and your child. I will take care of you. " I also know that children's psychological injuries are aided with an environment of positivity and a good mood. This is what I try to do for my guests, the method I have chosen to help them deal with the trauma they have faced. We wanter them to feel safe and welcome”

As a mother, I appreciate the British people's support because I know how important it is to help children. I remember that my family and I had just arrived in a new house, and a completely foreign British woman who received us brought bed linen and a blanket. My youngest son Marko reacted and said, "Oh, I'm going to sleep on this, " and he dreamed about it. I understand why he reacted like that because such little things create a feeling of home.

All the help provided by the British comes from great love, support and compassion.

I am happy that I can offer the place I have to those who need it at home. Just as the English family provided mine. Previously, many Britons were required to learn where Ukraine was located. Now everyone knows. We are Europeans, we are well-educated, and we work hard.

But most importantly, I want to thank all the British people for the help they offer us. One day, all British people will have the opportunity to visit a liberated Ukraine, and then many people will want to thank or even hug them — I do not doubt that. And it's not only about members of the public. I also see how the government helps. Even though the government and the royal family have changed, the desire to help Ukrainians has not changed.

Therefore, I want to thank all the British people from my home for their sincere support, care and concern.

Фотогалерея


Коментарі ()

24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

2911 28
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

10135 6
25.01.2024
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з отцем Миколаєм Микосовським, який служить у Василіянському монастирі УГКЦ на Ясній Горі у Гошеві.  

11275 24
18.01.2024
Тіна Любчик

У п'ятницю, 19 січня, в Івано-Франківському національному медичному університеті відбудуться вибори ректора. На посаду претендують троє працівників вишу: доктор медичних наук Микола Островський, доктор медичних наук Роман Яцишин та кандидат медичних наук Руслан Савчук.  

5195
18.01.2024

Каркасні будинки відрізняються високою міцністю, надійністю і довговічністю, а також відносно недорогі в будівництві. Втім, у 2024 році ціни на будівництво каркасних будинків в Україні, як і на все інше, продовжують зростати.  

2984
16.01.2024

Всі наші бюджети – від територіальних громад і до обласного та державного, повинні стати «бюджетами перемоги».

2432

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

95

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

113

У вівторок, 20 лютого, під час зустрічі з виборцями Дональд Трамп зробив комплімент на адресу росії: «Вони перемогли Гітлера. Вони перемогли Наполеона. Це воєнна машина». Розглянемо, що за цим стоїть.

500

31% території країни під ризиком екологічного знищення через російське вторгнення, а понад 20 тисяч км² українських земель майже повністю знищені війною.

565
01.03.2024

Минулий 2023 рік став стартом аграрного розвитку в Івано-Франківській громаді. Відтак, зараз спостерігають позитивну динаміку.  

443
26.02.2024

Попри чудові якості, важливо розуміти, що грейпфрут відіграє особливу роль у взаємодії з певними ліками.

499
21.02.2024

Інфляція на споживчому ринку в січні 2024 року порівняно із груднем 2023 року на Прикарпатті становила 0,5%, в Україні — 0,4%.  

1452
01.03.2024

"Чернецтво завжди є віддзеркаленням суспільства. Люди хочуть, щоб були добрі монахи, гарно поводилися. Але середовище теж формує людину", - ділиться монах. 

613
26.02.2024

Журналістка Фіртки поспілкувалася з отцем Миколаєм Микосовським, який служить у Василіянському монастирі УГКЦ на Ясній Горі у Гошеві.  

3273
21.02.2024

Митрополит Лев Шептицький, після проведення церковного розслідування, окремим декретом проголосив ікону Гошівської Божої Матері «Цариці Карпат» чудотворною.  

1912
15.02.2024

Якщо подружжя зіштовхнулося з кризовими проблемами у сім'ї, варто звернутися для отримання підтримки та поради до різних фахівців залежно від конкретної ситуації.  

881
01.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

17495
04.03.2024

Серед тих, хто довіряє президенту Володимиру Зеленському, підтримують зовнішню політику влади 82%, тоді як серед тих, хто не довіряє — 41%.

317
29.02.2024

Вибори в Україні мають бути справді вільним вибором українців.

246
25.02.2024

Водночас президент упевнений, що союзники із Заходу не підтримують цей фейк.

565
20.02.2024

Перша інформація про те, що український президент готується звільнити Валерія Залужного, з’явилася у січні 2024 року. На той момент в Кремлі не тямили себе від радості.  

1005 2