У Санта Клауса є олень Рудольф. Звичайна неголена звірина. Це нормально. А от тандем з Діда Мороза і Снігуроньки викликає певні підозри. За прийнятою з радянських часів легендою Снігуронька номінована як онучка ДМ. Однак сучасні модернізатори і трансформатори архетипів переконують нас, що Снігуронька не зовсім онука новорічного бороданя. Вірніше, зовсім не онука, а… Згадаймо сценку з горілчаної реклами, де ДМ бадьоро прилаштовується до сідниць закашляної красуні у блакитній шубці. Прилаштовується ніби то з шляхетною метою – врятувати Снігуроньку від небезпечного дихального спазму. Але гламурна дама, яка у згаданій рекламі відкриває Дідові двері, за сценарієм потрактовує сценку в притаманному гламурним дамам форматі. Нам смішно.
Нічого блюзнірського у цьому нема. ДМ все ж таки не «санта» й не єпископ Мірлікійський. Просто веселий Дідо. У моїй колекції є саморобна чорно-біла фотолистівка 1956 року, де новорічне свято представлене у вигляді пародійної алкогольної оргії (такий собі новорічний самвидав від безіменного фотографа доби Микити Сергійовича). ДМ і його «онука» там зображені зовсім не такими благосними, як у класичних радянських мультиках чи на офіційних листівках Міністерства зв’язку СРСР. Щоправда і сексуальних натяків на тій «лівій» листівці немає. Лише підпилі новорічні персонажі включно із зайцями і ведмедями.
Письменники копають глибше. У фентезійних «Хроніках Хьйорварду» Ніка Перумова ДМ і Снігуронька трансформуються у мага Акціума і його ученицю Ярину, які перебувають у недвозначних стосунках. ДМ, у принципі, також маг. Персонаж скоріше поганський, аніж християнський. Тому то ми й не віримо у його асексуальність. Не кажучи вже про Снігуроньку, зимову інкарнацію язичницького жіночого божества.
Я вже мовчу про ялинку, як відвертий символ… але краще на цьому зупинити письменний потік і починати святкувати Новоріччя.
З наступаючим!
