Після великої звитяги, коли у переможеному місті юрба, заполонивши вулиці під хмарою корогв, співала, і кричала, і кликала чуття пустелі, і полонила в'язнем у дзеркальному тунелі порожньої криниці слави; коли, щоб увійти до Бога й позбутись самоти в юрбі, я подумки шукав товаришів в молитві з якими, щоб себе відчути мов в колосі зерно, від хліба і до риби ; коли, не вміючи сприйняти фіміам юрби, яка не тямить судження подій, й втомившись самого себе носити, пройнявся думкою, що гідними лиш є мерці, що вже не переймуться марнотою, приснився сон... З надірваного міха в бурю витікала ніч. Над морем по крутій, слизькій дорозі, затявшись, вгору підіймався я до Бога, аби спитати суть речей, а саме: про самовіддачу, яку накинули мені. І на вершині я побачив тільки брилу із чорного масивного граніту. - Це таки Він, - сказав собі, - незмінний, непідкупний. - О, Господи, скажи мені: численні друзі, піддані, товариші в моїй руці лишень ляльки. Якщо сміюся я, сміються і вони, якщо мовчу - вони хмурніють, мої слова для них як вітер для дерев з яких відлунює мій голос. Любов помножена у голосах лякає. Чого чекати від дзеркальної любові? Брила мовчала. - Господи, ось чорний ворон, величного Твого мовчання свідок. Але дай знак! Я потребую знаку - переходу в таємницю, коли почута буде мовлена молитва - ворон полетить. Та Ворон не рухнувсь. - О, Господи, звичайно, маєш слушність. Твій знак, чорного птаха лет, отримав би від рівні - від себе знов ж таки, слабке тавро самотності й бажання... І так, простершись, став я повертатись. і відчай перейшов в незвичний спокій з якого струменіла ясність. Бог, який дозволив би торкнутися себе - не Бог. Не Бог й тоді, коли, у обмін на молитву, впускає виконання торгу. Я вперше здогадавсь: навчання молитви - навчання тиші. І там, де не очікують дарів, бере початок свій Любов. Любов - передовсім тиша, молитва - заснування тиші. Я повернувся до свого народу. Антуан де Сент-Екзюпері, "Цитадель", LXXIII
