Молоді хлоп’ята-голуб’ята ( а тоді ще тільки хлопці-горобці, ще правильні пацани, з і для народу !) Віто і Віто, уродженці різних штатів та вихідців зі спільного ранчо сеньйора Лені, санкціоновано викупленого у сеньйора Лені Першого, трохи Старшого, трохи Спершого, в свою чергу експропрійованого-репатрійованого (хоча подейкують, що без викупу також не обійшлося, принаймні деяких га. Га ? А-га) в сеньйора Лені-на, царство йому Прєісподніє, опинилися там, де, курча-ляга, не мали би…
Їх найняли пасти овець на вельми мальовничій і романтичній горі з історично складеним назвиськом «Горбата», або «Горбата-я» - для саморефлексивних і відповідальних натур. І навіть неважливо, кількісно скільки тих клятих горбів у неї… - це другорядне, це для запеклих онаністів, або для любителів жорсткого порно, це для AVN Awards, а не для Золотих Глобусів і Оскарів, а Горбата Гора, її рупори, її вершники, безголові і головасті, мітять виключно на далекосяжні і пристойні цілі, – вони істеблішмент і контемпорарі, вони базарять залізно, вони шляхетно, благородно дивляться у вічі, не ховають у груди і підборіддя ствердні, несхитні, а інколи і полум’яні погляди, вони мустангів ведуть на родео не лиш для видовищ, але і для хліба, пам’ятайте ! Вони не цураються ні чужої цурки, ні своєї, і не цураються цукерки, ані від суворого і люто-морозяного Діда Мороза, ані від всеблагого, хитруватого Санти.
І не кажіть, що «цур їм !», не говоріть, не злословте, брати і сестри, мовчіть і довіряйте ковбоям-чабанам, немов вівці – ви і є вівці ! Ми Вівці !!! Хіба то зле, що вівці ? Міркуйте самі: Вів-Ці, Вів-Цих, якщо хочете, а коли й так Вас не влаштовує, то знайте, що Ці у давній китайській традиції – то все проникаюча життєва споконвічна енергія світу, а Вів… – VIV без А. Так, ви – «А», щоправда позаду, але то пусте.
Зате хтось заслужить на шашлик сласний, хтось дослужить на фартух класний.., а чиїсь сусіди по отарі, ієрархії – ні не колективного, а коли й так, то колективного-свідомого «ме-е» - назвуть вас «Агнець», а ви тоді лишень не зазирайте назад, у дві тисячі років тому, не зазирайте, тримайте гідно рамена індивідуально-несвідомого, чимчикуйте вправно, гордо і зухвало навпростець, топчучи і переступаючи всякий мрець, поки не наступить ... Не наступить. Та дещицю про полонину, а дещицю про Голівуд. А непогано було б, все-таки, Карпатські ліси оздобити вивіскою HOLLYWOOD на кшталт Вестсайдських пагорбів, особливо за сих смутних днів ?
Колись гірські довгожителі таки доживуть до того Сутного Дня, якщо з Холу остаточно не випаде літера «О», а на її місце не постане остаточно «Е». Колись, декотрі кажуть, Горбата Гора могла величатися неабияк, а навіть самим Хередомом, якби за часів Лені Першого і надалі переконливіше Лені Другого, а відтак несподівано (?) найоптимальніше Віто Першого, не випала одна «Е». Жалко ? Жаль ? Жєль ? Забийте… думайте про Ж, як завЖе. Життя таке - не Жито Жати.
Отже, Віто Перший, бравий ковбой, трохи правий, а відтак – трохи правий, трохи мрійливий, трохи лінивий, а відтак – трохи нелівий, допас і допасся до такого трасся.., що канув на запас. Та перш ніж зійти з Горбатого Парнаса, у «ропорних» чоботях, бордових шароварах, вишиванці файній і сомбреро солом’яно-фетровому, хіповому, діркуватому, покручуючи, набитим холостими Кольтом на мізинці, він не оминув доленьки пасивного …аса. І доленьки діда Панаса. Він її, зачарований до забуття поетичністю Горбатого Парнаса, ще задовго до того не уникав – шерифська політреформа, бідкався, забороняла запрозячити Парнаса лівим, правим і прямим-центральним в лоб, і ще, бідкався, що дарма його іменували …асом, адже спершу він віддавав перевагу салону перед салуном цілком в дусі приписів історичних законодавців салунів.., і звідкіля він міг знати, що на задрипаному Горбатому ранчо існують ще й салони краси ?... Не він же, виправдовувався він же, цінитель мейк-апу і ботаксу, – він же людина поглядів позаминулих століть, невитравних духом традиції цінності, а не трендиції цінного, так би мовити.
…Асс він до слова мав «не для нас», який тільки ас і …ас не гребував його … не за нас, канєчно.., і многа-многа раз. Останній раз, немов останній раз, у Віто з Віто трапився, на високогірному осінньо-зимовому пасовищі ГГ, коли от-от чекав чергової черги туго затягнутого ласого лассо скотячий загін, аби ямами горизонту почимчикувати гладенькою вертикаллю в рідкісні сакральні дні циклу, дарованими служителями свого Ча, неначе Ра, неначе Джа... Наслідком «непомітного» проникливого проникання в загадкову ду…шу Віто Першого щонайбільше стало лише відділення, унезалежнення, нейтралізація десятка-другого інтелектуальних овець. Їх звали Доллі. Така Dоll-я. Та й усе.
Ну а ще легка кривда дамам, від такої перверсії, чоловічої, прозірливим дамам, легка, які досконало розбираються в тонкощах нестабільної психеї і блудливого еросу деяких мучачос.
Селяві.
Тепер Віто Другий – Перший Пєрєц на Горбатій…, гне і сам гнеться, щоб не гнутися і щоб діти-правнуки не гнулись. Його, Горбатого Рейнджера. Його жерці з есагілів йому навперебій твердять і прорікають, що Межиріччя стопудняк можливе і в Межигір’ї.., а тому нєфік тремтіти перед дощами, громами і всякими іншими циклонами, проте, про всяк випадок, радять, убезпечитись від циклонів, творенням і звільненням циклопів…
Та підступна доленька не спить, чатує («доля Горбатого», то сі називає, курва), не дає йому чабанити і ковбоїти безтурботно і натхненно, немовби у кращих сновидіннях медитативного кочегара Фолкнера. «Озброюватися», «Наважуватися», «Їхати», - йому так волять не зовсім горяни, а печерні люди, точніше власники печер і власники ще більш глибоких і недоступних печер, вічної темряви гада Гадеса, резиденти інших ранчо і езіди, западлюцькі резистори і ревізори всякі чужоземні.
Віто Другий, хоч і править за Першого (в смислі№1) на своїй фазенді, одначе пам’ятає, що не один-єдиний він ковбой, аби дати гідний бой.., що існує і сей бой, і той бой …, а тому – трєба і надо, і бєз базара, і єс-оф-кос, без зайвіх хлапот, да будєт-прєбудєт вєчна нєпабєдімий кокс - нафік йому всякій бойкот-$ ?!
А Гора тим часом щодалі то Горбиться і розроджується новими Горбами. Віто не боїться ненависників, критиків і просто крикунів, він зве їх «горбофобами» (не він, звичайно, в нього інший лексикон, як правило, – Г Гер-бата часто-густо замість нього рапортує і на вухо шепче); він – кавбой, а тому здебільшого грає у гриву і хвіст… лашадок, лашаріків і прочь-іх поні; він на дурний-лихий випадок у сейфі зберігає дві старі сорочки, замащені голубою і помаранчевою лімфою на рукавах, що нагадують про сутичку між полюбовниками, яка мала місце в листопаді-грудні 2004, і більш ніж впевнено заявляє, що горби вирівняються і вже вирівнюються, якщо виростуть нові горбочки в овець і поні, – ще трошечки.., горбочечки.., малесенькі.., гарнесенькі.., а тому Вівці, Овечки і Овечечки – думайте трохи про вічність, а не лише про шлунок, мат вашу, і мат вам скоро. Вічну, як у сеньйора Леніна, царство йому Прєісподніє. Амат вам. Амінь.
А підгоряни і підгірянки з’юрбилися, вдивляються разом у повен-повен місяць, наче омен-ковен, понад Горою, чаруючий-не-розчаруючий (?) їх своєю Триєдністю у достеменно невідомій (думають-гадають відуни Фесенки-Карасьови і звіздуни Волхва Вови) якій ще фазі, а потім традиційно голяком ходять колом, взявшись за руки, підгіряни, вік-кане, паладини Вікки-Вікторії, та й співають пісень на втіху собі та іншим із заголовком: « Відала вже раз, відає назавжди», або частіш «Віддала вже раз, віддасть назавжди»:
Ой на горі два дубки, ой на горі лиш два по два дубки,
Ой на горі тілько дубкє, ой де ж ті дівкє ?...
Де ж то ті, й наші, й ваші, й-обіцяні Аси, шо то на тій Горбатій одні лиш…аси ?
Йой, чого ж ти Горо, Горонько, Горбата, йой чо ж ти не Лиса …?
Ліпша вже мати Лиса, хай заллє їх всіх Тиса.
І ми заллємось піснею, і нас заллє пісня ця, трясця ? Прийдеться заспівати ? І на цей раз навіть овечкам Доллі ? За горбофобію Дикий Захід залюбки пробачить?
Пробачить… А потім ми собі пробачимо, якщо раптом ЇЙ таки ПРобачать?... Сподіваймося, що таки мимоволі будуть вимушені PRобачити.
