Уже декілька років в Івано-Франківську існує запозичений зі США неформальний рух — стрейтедж. Основними правилами стрейтеджерів є відмова від алкоголю, нікотину, наркотичних речовин та нерозбірливих статевих стосунків. Тож «Галичина» вирішила ознайомитися з цією молодіжною субкультурою ближче і розібратись, чи вона аж така позитивна.
Живи швидко — помри молодим
Поняття стрейтеджу з’явилось у 80-х роках в США у музичному панк-середовищі після того, як популярний тоді хардкор-гурт «Minor Threat» записав пісню «Straight edge» (з англ. — чітка межа). В ній ішлося про відмову від алкоголю, наркотиків та безконтрольних студентських вечірок: «Я такий, як і ти, але мене цікавлять інші речі, ніж вештатись, «убиватись», «тусуватися» з «живими мерцями»ѕ У мене є чітка межаѕ». В той час, коли панк пов’язували з підлітками-наркоманами, хардкор став основою здорового способу життя. Музична хардкор-сцена, що розвинулася з панк-музики, стала повним протиставленням популярним на той час молодіжним гаслам «секс, наркотики і рок-н-рол», «живи швидко — помри молодим».
Американські підлітки, перенасичені алкогольним та наркотичним свавіллям, активно підтримали пісню «Straight edge», взявши її назву за основу нової субкультури стрейтеджерів, а слова пісні — за правила. Для того, щоб добре проводити час, їм не потрібно було курити, вживати алкогольні напої чи наркотики, що змінюють свідомість. А участь у новоствореному стрейтеджерському русі дозволяла уникнути тиску ровесників, для яких алкоголь і наркотики були невід’ємною частиною відпочинку. Однак сам лідер гурту «Minor Threat» і автор слів Йан МакКей зазначив, що він не мав наміру щось змінювати в суспільстві чи засновувати нову субкультуру — він просто співав про те, як живе сам.
В той час при вході в клуби, де проходили концерти, підліткам до 21 року на руках маркером малювали символ «Х», що забороняло продавати їм алкоголь. З розвитком стрейтеджу намальовані на руках ікси стали означати свідому відмову від алкоголю й наркотиків, і малювали їх уже самі стрейтеджери незалежно від віку. Згодом цей символ стали використовувати у татуюваннях, на тематичній продукції — футболках, плакатах і т.д., а для позначення стрейтеджу створили скорочення — «sXe». У нас його часто читають як «схe».
Можна бути модними і не пити
Як усе закордонне, з «невеличким» запізненням у понад 20 років стрейтедж прийшов і в Україну. Нині це не просто протест проти наркотиків і алкоголю в хардкор-музиці, не лише мода чи засіб самоствердження. Стрейтедж — відмова від звичок, які руйнують людину фізично і духовно, своєрідний протест проти хибних суспільних цінностей, расової дискримінації, проти винищення молоді дешевим та доступним алкоголем і тютюном. Кожен стрейтеджер сам обирає для себе спосіб життя, сам проводить ту межу, яку більше не перетне. Про те, яким стрейтедж є нині, розповідає 25-річний житель Івано-Франківська Роман Турій.
Як стрейтедж з’явився в твоєму житті?
— Все якось комплексно розвивалось — більшість з нас цікавилась скейтбордингом, разом з тим ми слухали якусь панкову музику, дізнавались про класних скейтерів в Америці. Так і про стрейтедж дізнались. і навіть цілком не розуміли, що це таке, знали, що є така позиція — не пити, не курити. В той час якраз в Івано-Франківську відбувались «рок-вибухи», де збиралось багато п’яної молоді. І я теж «бухав», не буду казати, що мені це не подобалося — і чим більше пив, тим більше задумувався над тим, як живу, що роблю. Всі ж знають, що «бухати» — це шкідливо, але якщо ти не будеш пити в молодіжному середовищі, ти не «крутий» — лузер (невдаха. — Авт.). Нам не подобалось, що влада підтримує поширення алкоголю. Ті ж самі концерти на озері, алкогольні спонсори фестивалів, днів міста. А в цій американській музиці, яку ми слухали, в їх кліпах ми бачили «чуваків», які були стрейтеджерами і розповідали, що вони не п’ють. Це були «круті» хлопці, «накачані», модні, вони грали «круту» музику. Ми бачили, що можна бути такими ж і не пити.
- Склалось враження, що в США молоді люди обирають стрейтедж або через негативний досвід вживання алкоголю і наркотиків, або як прикриття, щоб не вживати алкогольні й наркотичні речовини і при цьому залишатись модним. Яким був твій вибір стрейтеджу?
— Я багато думав про те, чи варто, чи я зможу не пити зовсім. І десь на другому-третьому курсі після чергової вечірки я прокинувся з важким похміллям і вирішив більше не пити. А курити в мене ніколи і не виходило. Основним моїм аргументом було: чому я повинен платити комусь за те, що мене вбиває, — алкоголь, тютюн, легкі чи важкі наркотики?
- А якби не потрібно було платити гроші? Що якби алкоголь і наркотики роздавали безкоштовно?
— Алкоголь абсолютно не потрібен. Випиваючи, ти можеш вчинити дурниці, які б ніколи не зробив на тверезу голову. Це і злочини, і випадковий секс з дурними наслідками, проблеми з батьками. Важливо, що стрейтедж виник серед молоді. Його не насаджували батьки, а молоді люди самі обирають його як спосіб життя.
Я не був першим у місті — в нашій компанії вже було декілька стрейтеджерів. Спочатку я просто вирішив не пити. Не казав, що я стрейтеджер — хотів подивитись, скільки я протримаюсь. Я знаю випадки, коли стрейтеджери починали вживати алкоголь, пояснюючи це власними проблемами — кохання без взаємності, відсутність роботи. Але хіба алкоголь допомагає їх вирішити? Спочатку я, напевне, сумував за тими витівками на п’яну голову, за тим, як ми з друзями розважались, сміялись. Тепер уже не виходить на буйних пиятиках «відриватись» нарівні з хмільними друзями, однак «подуріти» вдається і на тверезу голову.
Одне життя — один вибір
- Є в тебе визначені чіткі заборони? Чи ти дозволяєш собі інколи смакувати алкоголь?
— Я абсолютно не вживаю алкоголю. На різних фуршетах і заходах, де пригощають алкоголем, на мене дивляться, ніби я хочу щось з себе показати тим, що не п’ю... Іноді доводиться казати, що я за кермом. Вже, правда, багато хто з колег знає про мої звички і, буває, перешіптуються, коли хтось мені наливає.
Важливим у стрейтеджі є також правило: одне життя — одна любов. Я теж це підтримую і не задивляюсь на інших дівчат, навіть не допускаю собі думки про зраду. Свого часу я був таким собі ловеласом — у мене було багато дівчат, і друзі не так дивувались з того, що як стрейтеджер не питиму, як з того, що в мене буде одна дівчина. Моя дівчина, нині дружина, також стрейтеджер. Мені дуже пощастило, що у нас спільні погляди.
- Як ти розслабляєшся? Не складно постійно контролювати себе?
— Я не напружуюсь (усміхається). В мене є друзі, які вживають алкоголь, і я до цього нормально ставлюся. Ми разом відпочиваємо — вони можуть пити пиво, а я — молоко чи сік. Я так само веселюсь на концертах, сам їх організовую, не засуджую нікого, не замикаюсь удома.
Те, що я веду здоровий спосіб життя, додає мені сил, я займаюсь спортом — ходжу на тренування з кудо тричі на тиждень, бігаю, коли немає тренувань. Не вважаю, що я щось втрачаю, тому мені не потрібно контролювати себе. Навпаки, таким чином я стаю вільнішим, адже не залежу від постійного зростання цін на алкоголь чи тютюнові вироби.
- До стрейтеджерських «ні» наркотичним речовинам і нерозбірливому сексу згодом додалось і вегетаріанство. Ти вегетаріанець?
— Так. Це йде якось паралельно зі стрейтеджем. Серед нас багато вегетаріанців і веганів (суворих вегетаріанців, які зовсім не вживають продуктів тваринного походження. — Авт.). Правда, я дуже люблю молоко і молочні продукти — напевне, не зможу від них відмовитися.
Стрейтеджеру не все одно
- Чим стрейтедж відрізняється від здорового способу життя? Різниця лише в хардкорі?
— Ще в Америці це все почалося з музики. Цей рух виник на хардкор-панк-сцені серед так званих неформалів. Тож і ми тут були неформалами, ходили на ті ж «рок-вибухи». Всі кажуть, що панк — це протест, але до чого зводиться цей протест? До того, щоб напитися і казати, що тобі все одно? А стрейтедж показує, що є соціально активні люди. Ми не раз проводили акції — на майдані Шептицького роздавали їжу безхатченкам, нині цю справу продовжили мої друзі, також ми організували концерт і на зібрані кошти придбали подарунки для дітей школи-інтернату №1, прибирали берег Бистриці Солотвинської.
- Ти бачиш якісь негативи у стрейтеджі?
— Якийсь час, коли це було модно, стрейтеджерів було більше. Сьогодні, можна сказати, нас мало. Панк-хардкор-музика дуже агресивна. Тому стрейтедж, що базується на ній, є непопулярним. На мою думку, на хардкор-сцені — одні з найкращих людей, які прийшли туди не тому, що це модно, і не лише через музику, а ще й тому, що вони дослухаються до слів. У хардкорі порушують теми алкоголізму, дискримінації, проституції, а це не всім цікаво.
Головне — не почати кидатись на людей, які п’ють пиво. За кордоном є радикальний стрейтедж, його учасники б’ють тих, хто вживає алкоголь. Крім того, нацистські організації спекулюють на стрейтеджі, і вже навіть діє рух наці-схе.
- Стрейтедж походить з панк-сцени. Ти вважаєш себе панком?
— Панки не дають позитивних прикладів для наслідування. А панк-хардкор-музика вона не просто класна, вона порушує соціальні теми. Навіщо слухати п’яницю панка, який ніхто в цьому житті? Ми ж прагнемо давати позитивний приклад.
Насправді я так і не розібрався, хто такі панки. Напевне, я панк, якщо я не їм м’яса, не вживаю алкоголю, не бігаю за дівчатами, я соціально активна людина, в мене інші цінності, ніж у більшості. Але, напевне, я й не панк, тому що слухаю не лише панкову музику, а й реп і хардкор, не ходжу з «ірокезом», у «косусі».
Із сильним похміллям не зміг би так жити
- Яким би ти був, якби не стрейтедж?
— Стрейтедж мені дуже допоміг — робота в мене стала кращою, нормальні стосунки з батьками, знайшов хорошу дівчину, сім’я в достатку. Я можу бути зосередженим на тому, що мені потрібно, не витрачаю свій час, гроші й здоров’я на непотрібні речі. Знаю, що якби я випивав, то з сильним похміллям не зміг би так жити. І, мабуть, без стрейтеджу не став би вегетаріанцем. Це моя життєва позиція.
Я радий, що у мене є друзі, які нормально мене сприймають і я не почуваюся самотнім — вони хоч і вживають алкоголь, але мене не засуджують, не насміхаються.
Деколи накочуються хвилі песимізму — нехай здихає той, хто п’є. Але все ж хочу стати прикладом для інших — щоб на мене дивились, що я не вживаю алкоголь, не палю, не їм м’яса і нормально працюю. І, може, хтось захоче теж так спробувати...
Молодіжні субкультури стали невід’ємною частиною середньої і старшої школи. Вже з десяти років діти починають приміряти на себе переконання різних течій, які дозволяють виділитись, заявити про себе — панків, емо, готів, реперів, рокерів, скейтерів. Більшість із них закликає жити одним днем — сьогодні і зараз, отримувати задоволення від життя і не думати про наслідки. На противагу цьому стрейтедж вчить жити заради майбутнього. І, як не дивно, молоді люди самі обрали такий спосіб позитивного протесту — бути здоровим, жити довго і щасливо, в гармонії з собою і зі світом. Можливо, категорично відмовитись від доступних нині кожному підліткові спокус легше, ніж контролювати себе в цьому плані. Однак запропонований варіант, напевне, кращий, ніж загубитися в лабіринтах алкогольних і наркотичних маршрутів.
Ольга СУРОВСЬКА
