Звичайні оголошення, які ми бачимо щодня й одразу забуваємо, можуть колись у майбутньому виявитися ключиком до розуміння нашого часу й способу життя.
Пропонуємо зануритися в історію повсякденності старого Станиславова, орієнтуючись за "меседжами", які посилають нам рекламні оголошення в тогочасній місцевій пресі.
Реклама пекарні, «Кур’єр Станиславівський» від 26 червня 1910 р.Що може бути приємніше, ніж аромат і смак свіжоспеченого хліба? В ці передсвяткові дні запах свіжої випічки наповнює не лише івано-франківські пекарні, а й кухні дбайливих господинь. А от у старому Станиславові з хлібом були великі проблеми. В місті діяло кілька малих пекарень, які не могли забезпечити відповідну якість. Чого тільки не знаходили містяни в хлібинах – шматочки скла, обривки шнурів, камінці, згустки муки чи погано вимішаного тіста. Але в 1908 р. в місті відкрилася перша парова пекарня Льовенкрона з машинним обладнанням, і все докорінно змінилося.
Пекарня знаходилася по вул. Бельовського, 4 (нині вул. Л. Курбаса). Як стверджували газети, цей заклад був обладнаний не гірше за пекарні в найбільших містах Європи.
Вулиця Бельовського, тепер Курбаса.
Приміщення підприємства складало 150 кв. м, і в ньому розміщалися суперсучасні машини, як на початок ХХ ст. "Дивує машина, що називається мішалкою, – описує пекарню газета "Кур’єр Станиславівський". – За 6-7 хвилин вона замісила тісто вагою 400 кг".
Будинок на рекламі пекарні і зараз.
Таких мішалок у пекарні було дві, одна для хліба, а друга для здобної випічки. Друга мішалка була обладнана механічною ложкою, що давала можливість виймати тісто порціями по 50-60 кг. Була й машина для виготовлення хліба на заквасці, механізм для просіювання муки, що міг одночасно просіювати 1200-1500 мішків муки по 100 кг. Водяна помпа качала чисту воду з підземних джерел до водозбірників під дахом, звідки вода трубами надходила до пекарні. Машини і помпа працювали від газового мотора потужністю в 4 кінські сили. Пекарня мала дві великі парові печі, кожна з двома відділеннями по 12 кв. м. Звичайно, за теперішніми мірками ці потужності дуже невеликі, адже лише одна з виробничих ліній Івано-Франківського хлібокомбінату виробляє близько 18 тонн випічки на добу.
Фірмовими продуктами пекарні були "домашній" житній і "парений хліб, ціну якого було знижено до 44 галерів. Житню муку попередньо "запарювали" – звечора заливали кип’ятком і залишали на ніч у теплому місці без протягів. Наступного дня до неї додавали хлібну закваску, певну кількість сухої муки, інші необхідні складники й замішували та випікали хліб. Такий хліб був дуже м’яким, пухким і ніжним.
Як бачимо з реклами, пан Л. Льовенкрон був не лише прогресивною діловою людиною, а й непоганим маркетологом, адже досить грамотно "просував" свій товар. Він знизив ціну буханця хліба, збільшував вагу здобної випічки й покращував її якість. Крім того, запровадив рекламну акцію. Кожному покупцю вручався рекламний купон, а той, хто назбирав 20 таких купонів, отримував буханець хліба безкоштовно.
В рекламі також наголошується, що пекарня Льовенкрона – єдиний в місті заклад такого типу, відомий високою гігієною виробництва, смаком і якістю своєї продукції. Випічка пекарні продавалася у фірмовому магазині на площі Ринок, 18 та в інших крамницях. Велика за розміром реклама з цікавою ілюстрацією, мабуть, теж успішно приваблювала увагу клієнтів.
Олена БУЧИК, КУРС
