Завідувач лабораторією Психології та психофізіології творчості ІП РАН, чл. - Корр. РАН Дмитро Ушаков розповів кореспонденту Pro науки про психологію творчості, вплив соціально-психологічних властивостей особистості на її конкурентоспроможність і про моделі А. Пуанкаре.
Як і коли виникли тести інтелекту?
Перший тест інтелекту був створений французами А. Біне і Т. Симоном в 1904 р. Потім він «перескочив» за океан. У Стенфорді придумали тест Стенфорд-Біне (його автором був американський психолог Термен). Це було завдання від Міністерства освіти Франції: Біне і Симона просили створити інструмент, щоб диференціювати індивідуальні відмінності школярів і зрозуміти, чому хтось погано встигає. Термен застосував це до проблематики обдарованості, здійснив знаменитий лонгитюд - дослідження, яке проводиться протягом багатьох років. Вони протестували приблизно 150 тисяч американських школярів, відібрали з них приблизно півтори тисячі (одного зі ста) - найбільш здібних, з найбільш високими показниками за цим тестом - і відстежили протягом тривалого періоду. Коли сам Термен помер, відстеженням займалася його учениця - Катрін Кокс.
Їх дослідження вперше показало значимість інтелекту в житті. Потім це питання багато разів вивчалося. З відомих на сьогоднішній день психологічних властивостей особистості інтелект виявляється найбільш значущим предиктором досягнень.
Проте зв'язок інтелекту і досягнень опосередкована тим, як влаштоване життя. У Конфуція було таке висловлювання: у правильно організованому суспільстві соромно бути бідним, а в неправильно - багатим. Можна перефразувати це для інтелекту: у правильно організованому суспільстві вигідно бути інтелектуальним, в неправильно - невигідно. Візьмемо Політбюро радянських часів - це приклад зворотної селекції за інтелектом: люди, які могли скласти конкуренцію, туди не допускалися.
Зв`язок інтелекту політиків і їх досягнень на даних по Америці (про російських політиків ніхто такого не робив) - це перегорнута літера U. Є оптимум інтелекту, при якому досягнення політика максимальні. Цей оптимум трохи вище середнього інтелекту тієї групи, на яку він працює. Якщо інтелект занадто низький - він не може розуміти ситуацію і вести себе адекватно, якщо занадто високий - він стає незрозумілий цій групі. Це, до речі, і одна з проблем обдарованих дітей - з однолітками їм не цікаво, оскільки занадто велика різниця в розумовому розвитку.
У деяких областях, особливо пов'язаних з людським спілкуванням, існує оптимум інтелекту. Для інших областей - наприклад, науки - потрібен максимум.
При цьому зв'язок інтелекту з досягненнями досить своєрідний. При низькому інтелекті досягнення невеликі, а при високому інтелекті вони можуть бути як великими, так і маленькими.
Такий розподіл може бути пояснено так: інтелект є необхідною, але не достатньою умовою високих досягнень. Крім нього потрібні мотивація, вольові, особистісні якості і т.ін. Існує ряд інших характеристик, які дозволяють (або не дозволяють) інтелекту проявлятися у високих досягненнях.
Практика роботи з обдарованими дітьми - показує, що найчастіше людям з потенціалом потрібно допомагати для того, щоб вони змогли реалізувати себе в досягненнях?
Cellarius_Harmonia_Macrocosmica / Corporum Coelestium Magnitudines
Так! Але давайте будемо розрізняти інтелект і креативність, тобто творчі здібності: ці якості не одне і те ж. Наприклад, проблема вживання наркотиків, алкогалізаціі пов'язана в певних випадках з креативністю, але не з інтелектом.
Для інтелектуальних людей характерна менша залежність від наркотиків і алкоголю. Це не означає, що високоінтелектуальні люди вживають алкоголь менше, але вони мають в середньому дещо менше пов'язаних з цим проблем, ніж низькоінтелектуальні.
Все ж є інші проблеми у людей з високим інтелектом. Наприклад, інтелект негативно корелює з фертильністю. Іншими словами, у високоінтелектуальних людей народжується в середньому менше дітей. Але інтелект - значною мірою генетично обумовлена якість. У цьому зв'язку ряд західних авторів висловлюють припущення, що відбувається дісгеніка - погіршення генетичного фонду в плані інтелекту.
Однак протягом останнього століття спостерігалося зростання інтелекту. Тест на інтелект існує вже понад 100 років, протягом великого проміжку часу проводилося тестування цілих популяцій. В результаті було показано, що за XX в. інтелект людей істотно виріс. З чим це пов'язано, не дуже зрозуміло. Перша ідея - освіта. Але, мабуть, справа не в освіті, тому що приріст інтелекту ще не в отримавших освіти шестирічних дітей нітрохи не менший, ніж у дорослих. Це велика загадка, що її не вдається пояснити ні телевізором, ні комп'ютером, від якого, швидше, інтелект знижується.
Цей «приріст» стосується всіх країн, чи мова йде про західний світ?
Більш-менш всіх країн. Якщо взяти Росію, то в 1936 р. вийшла постанова «Про педологічні перекручення в системі Наркомпросів», яка заборонила будь-які тести. До 70-х років у нас нічого не було. Тому систематичних порівнянь по Росії провести не можна. Але як тоді показники Радянського Союзу приблизно відповідали Європі, Північній Америці, вони і зараз плюс-мінус відповідають. Тобто в цих країнах відбувалося приблизно те ж саме.
Але, наприклад, великий стрибок стався в Японії після війни. У Південно-Східній Азії найвищий інтелект у світі: у Японії, Тайвані, Китаї, Гонконгу, Кореї, Сінгапурі. Відразу після війни японські та американські діти мали однакові показники інтелекту. Потім японці пішли вперед.
На дітях зручніше проводити дослідження?
Не обов'язково. На дітях тест проводиться в школах, дорослих складніше зібрати.
Чому стався приріст інтелекту, не дуже ясно. Є одіозна теорія американця Сторфера - ламаркістська, що відбувається успадкування набутих ознак, оскільки людям доводиться часто працювати головою. При цьому тато може передати, а мама не може передати благонадбані ознаки дітям, які стають розумнішими. Це обгрунтовується тим, що є позитивна кореляція інтелекту дитини з віком батьків. Чим старші батьки - тим більш розумні діти. Що, однак, знаходиться в протилежних відносинах з тенденцією більш високого інтелекту у первістків в сім'ї.
Високий рівень інтелекту є підставою для того, що людина по-іншому організовує своє життя. Зокрема, небезпека криміналізації, асоціальної поведінки та іншого для людей з високим інтелектом нижча. Але якщо взяти креативність, з нею інша історія.
Відомо, що креативність пов'язана з дефокусуванням уваги. Креативність в психології визначається через знаходження оригінальних, нестандартних рішень, і у них більше шансів з'явиться в тих випадках, коли людина не вузько спрямована на предмет, а дивиться дефокусованим поглядом, аж до дефокусування перцептивної уваги (зорової).
Оскільки креативність передбачає дефокусування уваги, вважається, що нові ідеї з'являються в стані розсіювання і рідко приходять за письмовим столом.
Є чудовий опис, який залишив один з найвидатніших математиків Анрі Пуанкаре. Він прочитав лекцію у Французькому суспільстві психологів про те, як він творить. Історія така: у нього є складна проблема, він її формулює, сідає за робочий стіл і починає вирішувати. Якщо вона дуже складна, він, роззосереджений, перестає нею займатися і переходить на щось інше. Найвідоміший приклад, коли він, перервавши математичні заняття, виїхав до Бретані. Він сідав у омнібус (автобус, запряжений кіньми) - і, коли він поставив ногу на підніжку, до нього прийшло рішення, в цей момент він розмовляв. Він продовжив розмову, а приїхавши додому, сів за стіл і записав рішення.
Пуанкаре не лише описав феноменологію процесу, але і придумав квазіфізичну модель для його пояснення. Це модель ідеального газу. Уявімо собі, що думка - це з'єднання декількох понять. Уявімо психіку у вигляді судини, заповненої газом. Молекули цього газу - поняття, які початково приліплені до стінок посудини. Свідомість має відірвати від стінок посудини деякі поняття - ті, що мають відношення до нашої проблеми, - і запустити їх. Поняття літають і стикаються між собою у певних послідовностях. Велика частина цих комбінацій безглузда, людина їх просто не помічає, вони не доходять до рівня свідомості. Деякі комбінації (констеляції) виявляються гарними. І свідомість, говорить Пуанкаре, вихоплює красиві констеляції.
Пригадується один вислів Пуанкаре, в якому він проводить прямий зв'язок пізнання з естетизацією ...
У дитинстві він вважався літературно обдарованою дитиною. В окулярах. З великою головою. Вважається, що міопія корелює з інтелектом. Писав вірші. Потім з якогось часу захопився математикою. До речі, він у дитинстві дуже важко перехворів дизентерією, після чого у нього виникла синестезія. У нього у самого були розвинені естетичні смаки.
Повертаючись до моделі виникнення ідеї. Функція свідомості у двох речах: по-перше, відірвати потрібні поняття, по-друге, вловити красиву констеляцію. Останнє відбувається несвідомо. У творчості великий несвідомий компонент.
У цьому плані інтроспекція досить загальна для вчених. Я пам'ятаю, у нас в інституті виступав акад. Раушенбах. Він, очевидно, не читав цю статтю Пуанкаре, але розповідав про себе те ж саме (тільки без моделі) - про неможливість знаходження рішень за письмовим столом і про те, як вони приходять в несподіваний момент.
Якщо ми беремо людей мистецтва, то там інше. Там муза, натхнення. У Бродського, наприклад, в нобелівській лекції - мова. Поет, починаючи писати вірш, не знає, чим воно закінчиться, і буває вражений тим, що вийшло краще, ніж він очікував. Відбувається прискорення свідомості і мислення, це приносить неймовірну насолоду, і людина потрапляє в залежність від мови. Людина, що знаходиться в подібній залежності від мови, укладає Бродський, - і називається поетом.
Виходить, існує деяка несвідома інстанція, яку людина відокремлює від себе. Як у Ахматової: Ты ли Данте диктовала страници «Ада»? - Відповідає: "Я"!
Відбувається субстантивація агента, який творить.
При цьому вимальовується цікавий парадокс. Свідомість супроводжує вищі психічні функції - виникає на рівні складної поведінки. При цьому на самій вершині поведінки, у творчості - знову несвідоме. Чому? Справа в тому, що свідомість пов'язана з упорядкованим функціонуванням психічного механізму. У Шредінгера є протиставлення хмар і годин. Природні системи нашого світу, які максимально впорядковані і існують за певними законами, - це годинник, а хмари - це багато в чому хаос, їх поведінку важко передбачити.
Його книга починається з питання, чому атоми настільки малі. Атоми - це квантові закономірності, де немає годин. А якщо живі істоти - годинники, то вони повинні бути відносно великі, перебувати на більш високих рівнях організації складності. І тоді не атоми такі малі, а ми - великі щодо атомів. Живі істоти - годинники.
«Ми споживаємо з їжею енергію? - Каже Шредінгер. - Ні, ми споживаємо порядок - інформацію »Життя - це те, що витягує порядок. Але творчості немає, якщо ми витягуємо порядок з порядку.
Витягуємо порядок з хаосу?
Так, ми повинні доторкнутися до хаосу і впорядкувати хаос. У Пуанкаре, наприклад, - через естетику, через красиве. Такого роду моделі творчості в психології називаються дарвінівськими, тому що дарвінівська теорія еволюції припускає, що щось нове, більш складна форма не може виникнути з попередньої за механізмом «годин». Вона розвивається за участю хаосу, через мутації.
Можна обговорювати - справедливі чи ні дарвінівські моделі ... Останнім часом це питання сильно мене займає. Я бачу можливість альтернативного осмислення всього пов'язаного з несвідомим. Це не повна відміна дарвінівської теорії, а перенесення її з індивідуального рівня на колективний.
Людина - творець не сама по собі, а творець в тій мірі, в якій вона включена в культуру і в товариство людей. Наприклад, у деяких поетів є відчуття цього. Скажімо, Блок, який говорить: поети, всім серцем, всією душею слухайте музику революції. Що таке музика революції? Навколо нас відбуваються якісь процеси, які насправді гармонійні. У тому, що вироблено людством, але не усвідомлено ним, поет повинен вловити цей порядок. Творча людина цей порядок чує, творець - це чутлива істота.
У Пушкіна:
И внял я неба содроганье,
И горний ангелов полет,
И гад морских подводный ход...
Це альтернативна концепція творчості - творець вловлює порядок, який в ході розвитку культури вже склався, але ще ніким не усвідомлений. Зараз мені цікаво емпірично, в психологічному експерименті визначити, яка з теорій працює.
Коли ми говоримо про творчість і інтелект, то це дещо різні сфери, хоча і тісно перетинаються. Проблематика наркотиків, алкоголю, безумства виникає у сфері творчості, не інтелекту. У дарвінівської теорії, якщо творчість - це дотик до хаосу, то якщо «торкнутися» занадто глибоко, то це божевілля.
Хаос затягує! Розкажіть про перехід до божевілля, про зв'язок творчості та безумства.
На цю тему є багато досліджень. Класичною стала книга Ломброзо - «Геній і божевілля». Там довгий список божевільних геніїв - починаючи від Ньютона, Ван Гога і т.д. Але у Ломброзо все вкрай неточно. По-перше, якщо є експериментальна група, де вона дивиться - скільки геніальних, а скільки схиблених, то плюс до цього має бути і контрольна - скільки там схиблених, це треба порівнювати. По-друге, божевільні є скрізь. Якщо ми беремо історичну ретроспекцію, то зрозуміти, божевільна людина чи ні, - дуже важко. Якщо хворий Лютер бачить чорта на водостічній трубі - то він божевільний? Швидше за все - ні, в ті часи це було по-іншому.
Зараз є більш тонкі методи, є дослідження одиничних випадків (кейс-стаді). Мені попадалася стаття про поетесу Емілі Дікінсон. Вона страждала маніакально-депресивним психозом (МДП). У статті фіксувалися всі її маніакальні періоди і оцінювалося, в який час і що вона писала.
Якщо перші дослідження пов'язували геніальність в основному з шизофренією, то більш пізні - з МДП. Але ідея полягає в тому, що коли людина зовсім божеволіє, вон перестає творити. Творець знаходиться в творчому стані, поки він не став божевільним. Коли він на порозі - він може творити, але коли він звалився - то все ...
Ця тема досить незрозуміла. Наприклад, шизофреніки за типом асоціювання близькі до математично обдарованих людей. Віддалені асоціації - це, з одного боку, - симптом креативності, з іншого боку-шизофренія. Різниця тільки в осмисленості. Ця грань відрізняє одне від іншого.
Як пов'язані креативність та інноваційність?
Психологія креативності та інноваційності - не одне і те ж. Креатив може щось створити і не впроваджувати, а інноваційність передбачає впровадження - це відмінність за визначенням.
Інноваційність в основному досліджується на Заході. І я не думаю, що проблема нашої економіки - у відсутності інноваційності як індивідуальної психологічного якості населення. Якщо ми подивимося на наше життя за останні 20 років, воно кардинально змінилося. Люди до цього пристосувалися: раніше ніхто не думав про податки, а тепер існують тисячі способів обходу їх.
Люди в Росії дуже інноваційні, але проблема в тому, що їх інноваційна енергія вкладена не туди. Для того щоб люди були інноваційними в професійній сфері, в економіці, потрібно зробити їх життя забезпеченим і нудним. Тоді виникає пошук відчуттів (відчуття фільму), і людина шукає способи реалізувати свою інноваційність в інших сферах, у роботі. Якщо вся життя повне інноваційності, то на роботі сили залишаються для рутини.
Ми повинні розуміти, що це тягне за собою певний вибір кар'єри, який приносив би більше, причому не тільки в сенсі грошей, а і в плані задоволеності від роботи, ніж альтернативні кар'єри. Якщо ми подивимося на цінності, то цінності майстерності, компетентності, здатності створювати нове, бути на високому рівні професіоналізму в суспільстві підтримуються набагато менше, ніж цінності високого соціального стану та фінансової забезпеченості.
Так було завжди?
Ні. Наприклад, цінність фінансової забезпеченості в радянський час була мінімальна. Але була цінність соціальної кар'єри, зв'язків. І цінність майстерності все ж була, тому що Корольов - або Курчатов, або Ріхтер, професіонали високого рівня, на соціальній драбині знаходилися дуже високо. Зараз на соціальних сходах високо знаходяться люди за принципом соціального капіталу, фінансових здібностей, досягнень і т.д.
Схильність до креативності - здатність знаходити несподівані рішення - можна підвищувати. За допомогою тренінгів можна підвищити схильність приймати інновації, проводити їх, але тільки якщо для цього є місце в суспільстві, якщо це затребувано. Тому щоб люди виявляли свою інноваційність в економіці, потрібно, щоб їх психологічна якість інноваційності була каналізована і підтримана суспільством. Це теж психологічна проблема, але не психології креативності, а психології менталітету.
