Ну й дає цей наш Шевченко ! Ну і падругу він собі “підчепив” !.. Ловелас ще той, мало хто очікував такого від нього, хоч, як ми знаємо, подібний «вдалий амурчик» в нього в житті трапляється вже не вперше. Вперше, нагадаю,схожі стосунки у Шевченка виникли в далекому 1998 році, за схожої ситуації, з різницею лише у тому, що тоді він ще не був тим, ким він є тепер.
А є він все ж лідером і без найменшого перебільшення видатною особистістю в історії українського, європейського і світового футболу. Навіть попри те, що багато кому, після його нещодавнього кроку в світ великої сучукрпол, хочеться іменувати його «лідером» зі змінною «п» замість «л» - та до чого тут футбол ? Та якщо навіть ледаче вдуматися, то між професійним спортом і політикою можна скільки завгодно проводити аналогій – і багато з них таки не «висмоктані з пальця», скільки б ще один видатний спортсмен і вже значно досвідченіший політик Віталій Кличко не повторював, що в спорті правила існують, а в політиці – ні. Всі ми чудово знаємо як вміють боксери непомітно головами стусати один одного, «випадково» відгризати вушка в клінчах, і як охочі нинішні футбольорисимулювати карколомні падіння в штрафній площадці суперників, люті болізі страховинними гримасами і гамселити щомога по ногам один одного .Щоправда Кличко і Шевченко ніколи не належали до когорти «хамів» і «сачків» в спорті. Однак життя здатне вносити свої корективи, особливо коли ти перебуваєш на своєрідній осі роздвоєння – між життям минулим і життям теперішнім, в якому, як і колись, дефініції «боротьба» і «перемога» відіграють ключові ролі, хоча й декорації арени разом з акторами і їх масками істотно різняться. Або ж нездатне, і тоді нічого не залишається як піти вдруге зі спорту, чи залишитися, і пожинати плоди гнилої слави, не такої, якою вона була у тому – першому житті. Третій шлях, за яким народ продовжує носити своїх героїв на руках, за сьогоднішніх умов, - невиконісібл, невипалнісібл. А справді шкода. Важкий удар для міфології суспільної свідомості.
От хто і виграв від «трансферу літа», то це, як видається, всіма шанований Рінат Лєанідовіч Ах. Якщо виходити з того, що всіма шанована Наташа Каральова, Кара-лєвська, перепрошую, і її новоспечена політична сила щедро фінансуються паном Рінатом, а підстави так гадати існують, то відбулося в українському спорті те, що досі вважалося абсолютно з розряду фантастики: Андрій Шевченко, зірка Динамо, одів форму Шахтаря !?! Здається, що пан Ахметов, як справдешній серйозний донмен, одним пострілом поцілив чи то більш летально, чи то менш легально в кількох зайців. Припустімо: «підімнув» під себе апазіцию, «кинув» власть, ну, і, як вже мовилося, масть в лице Суркісу та команді, яка чомусь завжди має проблеми в лінії атаки. А ще - команді, командам, які і без Суркісів у списках мають серйозні проблеми в лінії атаки… А в обороні ще дужчі.
З цього приводу, ні, все-таки трохи з іншого, відомий журналіст і депутат Володимир Ар’єв, умовне місце якого, як і його соратника Олеся Донія, внещодавно анонсованому списку Об’єднаної опозиції, вірогідно, перетягли за ВЕЛИКІ ЗАСЛУГИ ПЕРЕД ВІТЧИЗНОЮ дружина пана Луценка та інші копіткі самооборонці, бойці-фронтовики й просто бютіфульні пацани і дівчатка, смачно в мережах пожартував анекдотом:
Закінчують кар'єру Кріштіану Роналду, Балотеллі і Мессі. Чекають дзвінка від своїх агентів - хто куди піде догравати. Роналду бере трубку:
- Катар. 7 мільйонів в рік!
За ним Балотеллі:
- США. 9 мільйонів!
Мессі здивовано кладе трубку:
- Хлопці, а хто така Королевська?!
Але в нас теж, як видно, полюбляють жартувати над Шевченками, до того жголовним чином в офф-лайні. Взагалі це якась така зараз національнатенденція (душа поривається викрикнути – світова !) виникла - іменем Шевченка відверто третирують, чого не спостерігалося дуже давно або й взагалі ніколи . Одним він не подобається, бо їм більше подобається Сковорода, іншим не вгодив, бо вгодив Костомаров, ще іншим Грушевський, Бачинський, Мілєвський… Непорядок, одним словом. Криза ідентичності та всього іншого просто таки б’є всі досі допустимі температурні показники.Верткі і софт-чесні люди в таких випадках вдаються до інших методів так званої «ореольної ідентифікацій». Їм годиться не мелодекламувати: « …Я просто ШЕВЧЕНКО і крапка…», а: «…Я не просто ШЕВЧЕНКО, я ШЕВЧЕНКО в одній особі Тарас+Андрій – на вершині і низині своєї двоїстої кар’єри ! І хоча не вмію ні сильно писати, ні добре малювати, ані лепсько грати… не сидів я в оренбурзьких таборах, ні в Челсі на баньці за 120 штук фунтів в неділю, я таки син своєї землі з рисами поразки і перемоги, перемоги і поразки. І я не Абдула якийсь там, не Аарон, не Мацума Касука чи Хунь Пуй, а САНЬОК з високої-високої і білої-білої (крім літа і десь до середини осені) букви «Б» !
Але, видається, що правду на всіх Шевченків не розділиш. Заслуговує її тільки один. Ні, все ж таки двоє, хай там як і з ким.
