Дуже Наше Кіно (уривок)

 

 

Івась Конор, чорнявий проворний хлопчина тринадцяти літ, одітий, як реальний хіпстер: кеди Конверс, строкаті джинси скінні, помаранчева майка з рекламним принтом, під білою із засуканими рукавами  вишитою фольк-сорочиною, що перейшла йому у спадок від матусі, на задній стороні сорочки  доповнений гаптованим за-життя-увічненням портрет мамусі з буквочками «Я’ll be backь»;  у вухах тунелі, на очах і носі сонцезахисні окуляри Ray-Ban Wayfarer у масивній пластиковій фіолетовій оправі; круглий перламутровий медальйон теліпається  на грудях - на аверсі «Люблю Рідну Батьківщину», на реверсі - «Смерть Ворогам» (коли Івась біжить чи просто галопує, то часто-густо боки медальйону волатильно переінакшуються на грудях ); мащений воском зачіс угору з легкими скроневими неохайностями,  наплічник з мереживами Мікі Мауса, що на фоні Діснейленда, в позі doggy-style палко кохкає більш ніж вдоволену Мальвіну, а підглядач Буратіно в цей час з насолодою мне собі носа; в наплічнику Blue-Ray диски із записами Інді-рок і Етно-рок гуртів, Фрі-джаз, Ейсід-джаз і Нью-метал виконавців, Бруклінських ґанста-реперів початку 90-х і хором Віденських хлопчиків кінця 2000-х, капело і а капело;  фільмами Ларса фон Трієра, Іллєнка, Тарковського, Параджанова, Довженка (крім деяких), Лінча і Вуді Аллена, документальними – Володимира Ар’єва, Юрія Макарова і Льоні Парфьонова, а також телепередач 5-го Каналу  з Романом Чайкою за сім років і без Чайки за два, випуску новин з Танею Даниленко; ноут Apple, iPhone, iPod, iPad, дзеркальний фоцек без марки; вервечка з розп’яттям, тфілін і хамса; оберіг з агату і оберіг з гагату; лялька Барбі без голови і лялька Вуду з головою Барбі; фінка, водяний пістолет, електрошокер, повна пачка презервативів і пуста пачка Marlboro, фотка себе з Міністром оборони у відставці, на весіллі, тоді ще чинним, чемним і веселим; Снікерс і півлітрова банка агрусового компоту; Playboy (eng), Men’s health(ger), Billboard(fra), Washington Post(chi), Cool Girl(з  ремаркою вручну на титульній: для малої), Форбс, Фокус, журнал «Огонёк» за 86 рік, «Перець» за 86 рік  і «Галичина» за вчора; книжка Карпи «Фройд би плакав», дві вирвані сторінки зі «Шляху Аріїв» Володимира Канигіна, Конституція України в твердій обкладинці з вручну авторськими поправками згідно з ст.5., далекобійний світлодіодний ліхтарик, синьо-жовта шкіряна мапа Київської Русі зразка 1000-1050/2050-… років,  і блокнот Молескін з думками, поглядами, цитатами, снами з четверга на п’ятницю, снами з суботи на понеділок, малюнками і нотатками стосовно тих, хто в білому, сірому і чорному списках, а хто в багатоколірному, і кого викреслити, коректувати, стерти чи вирвати. 

    

Іванко Конор щойно перекусив в просторій і з рідкісно вибагливим смаком обставленій кухні, в компанії підкреслено елегантної, з аристократичною посадкою, літньої жінки, і ладиться вже на поклик смс-ю приятеля чкурнути з хати. 



Гувернантка(бережно): Івасю, Ви чому не їси ? Ви куди, дитино ?

Івась(дещо відчужено): Тьотю… Панно Магдалено, я напхався по самий хом’ячок, я на скул-паті, буду пізно, не чекайте, спіть спокійно і до ранку в хаті.                                    

Зривається з місця, підхоплює наплічник, жене стрімголов через довгий і високий коридор, вибудуваний ампірною колонадою.

Гувернантка (нагукує): А як же обід ? А вечеря ? А уроки фортепіано і французької, Івасику ? Іве ? Івасьє ?..

Долітає до Івасє, у світлій та не менш шикарній вітальні пригальмовує. 

Івась(напівоберта відгукує): Дінерну в Макдональдсі тудейка, а посапаю в «Фелліні». Я з француженкою сьодні вечеряю, Ізабель, в неї досить непогані буфери, натуральні, що добре і цікаво, а перспективи залишитись надалі працювати в нашій країні репортером на благо Є-інтеграції ще кращі і цікавіші, судячи з усього.. А з яким класним акцентом вона цитує Сартра, ви би знали !   А на паті і в Макді буде купа френдосів з Конго і Бейрута – ми білий рояль туди пронесемо, проміз, іфа всьо буде харяшо, ну, в смислі, якшо харя така буде сіня, шо... - як-шо до того  пронесем туди Хасана вісім літр – ну Хенессі, шоб було вам ясно, Магдо.   Уссе, мадам, мене немам, аревуар. (Він вискакує з дому).

Гувернантка (гукає з кухні): Леоне, простеж за ним і відрапортуй мені, мерщій! (Чутно за стінами, що розділяють їх, активне пожвавлення, здається, не одної пари ніг). (Магда із добродушною замріяністю про себе) Які ж ці діти непосидливі. (Настороженіше) Тільки би надто в матір не вдався, посидливу тепер… (Схлипує гіркими слізьми).             

Чоловий фасад дому – великомасштабна, майже царська будівля із журавлиними гніздами на гостролукових куполах, майже готичних  веж, вимощена білим мармуром. Мірним кроком Івась пробігає повз домашній зелений мальовничий топіарний садочок, вишневий коло хати, на око з третину гектара, далі повз, викладені широкою гранітною дорогою в два обабічні ряди,  грандіозні мармурові, бронзові і зі слонячої кістки скульптури царя Соломона, Марка Аврелія, Константина Великого, княгині Ольги, Карла Великого, Володимира Великого, Джорджа Вашингтона, Франкліна Рузвельта, Уінстона Черчеля, Шарля де Голля, Івана Мазепи, Хмельницького і Обами без Візаві. Між ними, неможливо не сказати, з тих самих матерій, що й вони, лиш в розмірах примітно менші, непорушно випростовуються статуї відомих богословів і філософів: від Сенеки через Токвіля до пана Збігнева. Звісно, Мойсей присутній. (Y) 

Підбігає хвацький Іванко, хватко оминувши ряди фігур, до сягнистого в формі аметистового серця басейну з трьома хвалебними фігурами озолочених жінок, котрі тримаються по-сестрицьки в колі за руки, доповнюючи  собою і наповнюючи з себе басейн-водограй. Це  Настуня Роксоляна, поетеса Ліна і мати Івася-молодця Конор Сара.      

Іванко тричі змочує обличчя у кришталево чистій водиці, немов з предківської криниці, тричі сьорбає зі жменьок, виструнчується, обертається спиною, витягує з задньої кишені штанів днедавній золотий гривеник, шепче «шара прийди, правда прийди, воля прийди»,  і ефектним за траєкторією польоту і фізикою приземлення кидком через себе хлюпоче на днище басейна-фонтана гріш. А днище, до-речі, вже мало що вповні не золоте, от тільки рибок відповідних чомусь зась. 

Аж тільки тепер доречно нарешті прочинити вихідну-вхідну ну майже ампірну браму з сфінксами, грифонами і крилатими левами, масонським і козацьким  орнаментом, і попереджалкою «У дворі депресивний собака», пообіч на землі з гарматами часів і армії Наполеона Бонапарта, з привареними голубками до них, і …часів не Олександра I - не для краси і забавки тут. Але теж з голубками, щоправда не привареними, шугливими.

«Ну де ж ті галки, галочки мої заждані, страждані», - пускає вічі Йванко в небо вслід за птицями, та й чутно-чутно собі зітхає тут на землі. Скрушно, важко йому на серці, як би ви, лишенько, лишень емпатично-симпатично знали, лишні, лисі, ласі люди, цур вам, пек вам, фак вам.

Але вже чує розкумарливий  попереджувальний транспортний сигнал друга Іванко, то шумливо під’їжджає до брами на скутері  Василько-хакер. Біленький, повненький хлопчина, в ідентичній вишиванці, спереду і ззаду, хоч не його мати Сара Конор,  однокашник і однодумець Іванка.      

Василько(пригальмувавши): Поїхали, поїхали,  Ваня, нема часу.

Івась Конор меланхолійно супиться в землю, і, немов та земля, та  землинонька прикувала його до себе, причарувала, рідненька, акуратно-якісно вистеленою тротуарною і асфальтовою доріженькою, непоямкована ще, – вже аж ген за сьомий кілометр звідсіля. 

Василько(співчутливо): Ваньок, ти шо, чувачелло ? Знов тебе та паршива ізмєна бере ? Ну шо з тобою таке ?!..

Івась(скипає): Та як мені бути, Василю, світлим, благовісним і не заганганджа…  не-за-ан-га …жопаним, коли таке в моїй країні, курва, коїться !?! Коли нелюди, грабіжники і мудаки поневолили, заграбастали люд наш і землю нашу з передвіку славну ! Коли розправляються з патріотами, поборниками правди, а не кривди, а зрадливці і пристосуванці то вдають, то не вдають з себе вільних кішок – тигренята невиношені, здохливі ! Ганьба !!                                           

Василько(філософічно-сумливо): Гірше ляха розпинає тільки лох.   

Іванко (одверто не врубавшись): До чого тут «лях» ? Ти з якого мамонта списав категорію ?

Василько(очкує мимоволі): Ну, це типу метафора, архетипно-трансхронічна, саме так..

Іванко(дидактично): Кепська метафа, мудрагелю, політично некоректна, хроню ти трансовий, архаїчний типе. 

Василько: Та годі вже, Іване. Баста ! А то тебе  шляк трафит так, як того разу, - знов зіб’єш нерви на якомусь бомжеві – пожалій себе і лєвих троха. Їдьмо, чоловіче, їдьмо, не шукай дискомфорту, навіщо потім срачину трачиною підтирати ?! Та ще й комусь..

Івась(знов скипає): Та не будь конформістом, Василю ! (Хапає того цупко за барки і давай несамовито трясти ним). Та безхатченко, Василю, зараз в центрі проживає і відсмоктує не зліва, який дискомфорт !?.. А що та сволота в кабінетах пишнотних зробила для простого люду, га-а ??

Василько(зі страху осміліває): Ну то давай, брате, знов їм помстимося ! І за матір, за Явну і У-явну, і за того хлопця, трясця !..

Іван (поволі усмиряється): Ти маєш рацію, маєш, Василю. Маєш. (Послаблює руки на Васильковій сорочині).  Тільки, шо за хлопець ? Шо за алєнь ?.. Знов архетипно-трансхронічна...??

Василько (приводячи себе до порядку): Фразеологізм, - від «фраєр» без «ізм». Не парся…

Івась хутко відланцовує скутину від наполеонівської гармати, і вже скоро вони вдвох прудко і виклично дзижчать вогкими дощовими рівностями і невідхильно трафливими ковбанями-за сьомий кілометр. 

   


       Луна, на повен, повен
, залива вкраїнська народна пісня ся:
            

 

Дала мені мамка корову
Та на мою бідну голову:
Корову би пасти, доїти, доїти,
А мені би з хлопці ходити.
Нагнала-м корову в дуброву,
Сама-м ся вернула додому,
Дома мене хлопці обсіли, обсіли,
А корову вовки із’їли.
Коби моя мамка здорова,
Коби моя мамка здорова,
Коби моя мамка здорова, здорова,
Буде в мене друга корова.

 




Ти ж, дорогий Глядачу-Читачу, певно що, не тартюф, не тюхтій і не «тормоз». Ти ж повинен розуміти, що коли несуться двійко бравих чувачків-козачків на двоколісних - не просто так, не за себе, ясна річ, та ще й один на небесному (Іванко), другий на золотистому(Василько), то до бляхи й мухи ті дороговкази, триколірні лямпи з сенсово викривленими кольорами і непоспішлива швидкість гусениць, що ніколи, всупереч нездоланному бажанню, не перевтіляться в метеликів та й не запурхають життєвесело влітку на потіху вегетаріанцям та ботанікам.


Примчали. Зіскочили зі скутин. Перебувають на рясно всіяній банками і фінустановами  вулиці. Очима прискіпливо розвідують місцевість в радіусі ста метрів.


Василько(потаємно): Давай он цей.. Чи може он той ?..

Іванко: Нєфіген. Той  ніззя, дружпан, той державний...

Василько: Так навпаки ж афіген, не розумію, мля, тебе !..

Іванко: Пофіген - не афіген ! Моїй бабусі – по татовій лінії – ще всіх заощаджень не виплатили. Та й по матусиній в принципі також… Ні, ніззя, це і, між іншим, пряма неповага до колишніх старань матері, ти шо !.. А народ ! Ти забув, чорте, про народ !! (Чіпляється знов йому за барки руками).

Василько(пробачливо): Згадав, згадав, відпусти, цить, бо кантору спалиш, совістлива нензо, до младотурків і младогегельянців запроторять – …ну в колонію, шо не тямиш ?..

Івась: Тямлю все я. І я не совітливий, я просто прозорливо державотворчий пацик дуже. Шоб ти знав на майбутнє і вже тепер. (Відпускає).

Василько: Я з минулого в курсах.  А цей ?

Івась: Той тоже нє.

Василько: А цей чо нє ???

Івась(мнеться): Ну, як тобі сказати… Ну, розумієш… Ну, карочє, там є дяпчик один, його акції на той банк майже всі, він оттакий мужик, ну, серйозно, в мене десь в Айфоні має бути фотка, де він мені на моє десятиріччя вручає ключі від Порша – ми позатого року не раз каталися, пам’ятаєш ?   … Ну я не можу, дружпан, ти пойми, ну ти зрозумій старого, ну друг сім’ї, ну, фля буду, рука не підніметься, а якшо в тебе, то всохне. Соромно.

Василько: Добре, добре, я все поняв. Порш реально потужний, пам’ятаю, і як мама мене по сраці била, після того, теж добре пам’ятаю.

Іванко: Ну от бачиш ! Невимовно вдячний тобі за розуміння, друже (дружньо обнімає Василька). Давай, знаєш який, давай отой ! (Цілить пальцем у найвищу будівлю, і найближчу від них). Там живе один поганий олігарх, він, сука й гад, визискував і продовжує нагинати простих піплів – всякими недовареними і перепеченими бонусами, солодко-галімими заманухами, депазіти не повертав колись, гандос, а тепер, маючи дофігена активів в гандурасах,  підняв ставку в гривні і іноземній валюті - шо-та підозріло зафіген.. Стопудняк кине, з часом, волає в мене раціо і шепче чуйка.   

Василько: Ну давай той, шоб не кинув, ссука.                                 

Якраз притишує чорний «Бентляк» побіля зовнішнього банкомату приреченого банку. З задньої частини машини ( не з багажника)  поважно висувається солідний панок, і не менш поважно тьопає до апарату. Він стоїть спиною до хлопців, в півсотні метрах, і безбоязно собі цикає кнопками б-мату. Знявши з рахунку енну суму, вертається назад, щоб за мить Бентлі разом з ним щез у невідомому напрямку.   

Під час нескладної трансакції, Ванько й Васько часу дарма не гаяли:                      

«То як, ми сьодні хто ? Скімери ? Шимери ? Чи, може, давай: я дід мороз, ти снігуронька (тягне сорочку до носа),а в мішку в нас подаруночок для нечемних діток ?..» - питає Василько Іванка, акуляче гострячи зубки і млинкуючи кулачок в долоні. 

Іванко: Ні, не морозь, який дід мороз, ти шо погнав, спалять зразу.., в серпні ?! І перше - мені шось не пруха сьодні… Давай бетта нашим фірмовим.

Ще коли панок тільки-но на підході до автомату, на раз-два-три хлоп'ята блискавично, інакше не скажеш, достають з ранців ноутбуки (в Іванка небесного кольору, в Василька золотавого), активують, і починають шаманити з ними в такому темпі, що, без йоти перебільшення, найспритніші китайці їм не пара зі своїм олімпійським пінг-понгом.

Буквально за якісь лічені хвилини:

Василько: Я швидше, га-га !)

Іванко(помірно роздратовано): Зате я все рівно обраний - мама так сказала, а ти моя права рука – я так сказав. А якщо будеш багато ви*обуватися, то станеш лівою. >:->

Василько: Хто так сказав ?

Іванко: Народ !

Василько(переводить увагу на жертву): Все, він від’їжджає уже, готуємося.   

Іванко: Близько той час, коли він так від‘їде, чувак, шо його...  Go !

Вони спокійно підходять до «зломленого» банкомату. Івась спокійно розчиняє малу спортивну сумку, підстеляє  під зручний кут біля купюродавача, викладаючи:

Івась(згорда):А ще недавно я думав, що тонка плата у щілині картрідера і злам операційної системи бандомата це верх хакінгу. Помилявся… Ми генії з тобою, Васька, генії ! Затям це собі раз і назавжди. Коли залізно затямиш, то скоро прийдуть світлі часи, лиш би таких, як ми, не забагато… Бо щоб там хто не казав про сонце і місця під ним, а я знаю, що ще трохи, і прийдеться розповзатися по Марсі і Венері за ним, чи від нього…  Затямив ?

Василько: Угумн. Ти якийсь тепер такий …демократичний…

Івась: Я в маму вдався, ти знаєш, я завжди такий, просто то сонце не завше в гармонії з планетами, чи шо..

Василько стоїть на «шухері», Іванко тримає сумку до краю opened, зеленуваті банкноти сіються посипаються, а ми слухаємо симпатичну святкову пісеньку маестро Френка Сінатри, у його ж виконанні: 


             Oh the weather outside is frightful
             But the fire is so delightful
             Since we've no place to go
             Let it snow, let it snow, let it snow

             It doesn't show signs of stopping
             And I've brought some corn for popping
             The lights are turned down low
             Let it snow, let it snow, let it snow

            When we finally kiss goodnight
            How I'll hate going out in a storm
            But if you really hold me tight
            All the way home I'll be warm

       The fire is slowly dying
            And my dear we're still goodbying
            As long as you love me so
            Let it snow, let it snow, let it snow

       He doesn't care if it's in below
            He's sitting by the fire's glossy glow
            He don't care about the cold and the winds that blow
            He just says, let it snow, let it snow, let it snow

            Oooooh wee goes the storm
            Why should he worry when he's nice and warm
            His girl by his side and the lights turned low
            He just says, let it snow, let it snow…




Коли не картковий рахуночок невідомого постраждалого нуліфікується, а  валюта в банкоматі, заповнивши сумку майже вщерть, Івась раптом заявляє спільникові.

Івась: Будемо вважати, що з нього вистачить, тим паче сьогодні неділя – не по-божеському якось до останньої нитки, погодься..   

Василько: Будемо вважати йому пощастило. От щасливчик ! Скільки там ?

Івась: За попередніми підрахунками: вісімнадцять касярів п’ятдесят два бакси.

Василько: От щасливчик ! А все ж, ти знаєш, малувато, могло би влізти ще майже десять. Може, все-таки, відшукаємо повний банкомат ?

Івась: Вгомонися, пожадливий грішнику, неділя сьогодні !

Василько: А я думав, ти в суботу тільки не грішиш…?

Івась: І навіть в нічну п’ятницю  !   

Івась до упору затягує замок сумки і раптом йому спадає на думку підвести очі до горішньої частини території банкомата, а ще сухим голосом поспитатися у Василька:

Івась: Вася, чуєш Вася, а ти вирубав відеокамеру тута ? Га, Вася ?..

Василько: …Встигши при цьому ще й у заданому періоді смс-нути йому, що його, дятла, у зп банкінгують по-чорному - в іншому місці, в іншому банку. (Хвалькувато) Га-га, бачиш, мен, який я крутий, мен ? Правда, холєра, не провірив його пошту, зате все рівно рекорд встановив.

Чомусь Івасеві зараз спадає на думку подивитися назад, а потім подивитися на безтурботного Василька з великою турботою.

Івась: Кажеш, не встигнув лише, холєра, пошту перевірити… а якої мами вони вертаються сюди, Васильку ?..

Василько, що так гоже стоїть на сторожі і шухері, обертається і бачить, що знаний чорний Бентляк на великій швидкості так різко гальмує навпроти, метрів півсотні від них…

Василько(розгублено): Може… квитанцію забув ?..

Івась: Може… забудемо, що я там про геніїв нарозповідав ?..
З автівки вискакує не панок, його водій, у завзятості за двох відразу з криком, лементом, прокльонами і бітою мчить навряд чи до когось, як не до них.

Іванко з Васильком довго не радяться, що їм робити, їхні ноги відають незгірш за їхні голови на плечах.   

Змоклі і крейдяні, вони тиснуть на гальма незмінно яскравих скутерів у вузькому задвірку, озираючись навсібіч, найбільше, звичайно, назад.

Василько: Фу-у, мати Василева !.. Здається, таки злиняли…

Іванко(шляхетно витирає чоло платком і менш шляхетно жбурляє обтирком подалі від себе): Мати Івасева !.. Всцятися мож… Василю, в мене  скроні сріблом вкрилися за цей світлий день, або через велику мудрість, або через велику  - твою мудрість.. Кажи чесно: ти камеру  деактивував ?..

Василько(як на сповіді): Поза сумнівами, дядю Іване.

Іванко: Покаянні ноти твого голосу, дитя моє, чи мені вчувається ??

Василько: Ні, ні, що ви…, звісно, я вивів її з ладу… 

Іванко: А вони не запам’ятали номери наших коней, фак-к ! Це перший такий великий провал ! Я шокований – з тебе – з себе – що не встиг – що ти «встиг» - що… добре, що хоч втекли – я шокований !! Це все не просто так, е-е ні-і, це якийсь вищий знак мені, омен ! «Будь, Іване, напоготові, по тебе йдуть, зав’язуй зі старим життям: кидай пити, палити, дрочити, кажанів вночі дробити, з дробовика…» (Його злегка починають ловити дрижаки). Не подобаєсь мені ця сітуейшн, чуваче, не подобаєсь. Як казав Конхвуцій: « Най вас Інь і Ян боронит жити в чіси великих змін на Україні!»

Василько: «… В Україні»

Іванко(тремтить): Шо ?..

Василько( і собі мимохіть ні з сього, ні з того починає вібрувати): Конфуцій казав « В Україні», він не був москалем, хоч ніби також азіат.

Іванко: Та забий... цей афоризм взагалі належить Кравчукові, а не Конхвуцію ніякому.

Василько: Нє-а, ти плутаєш, Івасю, Грушевському...

Іванко: Може бути, я їх всіх з Ющем плутаю..

Василько: Ти шось трохи плужиш, Івасю.. Ти тонше знався на політиці, чи не захворів ти, проводирю ?..

Івась: Ти бачиш, що трясе мене, мов трясила якогось... (Раптом його неначе осіняє, вмить перестає трусити). Я сказав «трясила» ??? Чи…

Василько(і його відпускає вмить): Що ?.. Що ти хочеш сказати  цим ??

Івась(загадково,інтриговано):…Чи ж не Тарас Трясило ?..

Василько(змагає жага пізнання): Що ? Що, «Тарас Трясило» ??

Івась: Може й недарма згадав ти був про ляхів… Хоча таки дарма, бовдуре, до чого тут наші західні брати ?! А от про азіатів.., ніц не маю проти них, як раси, от тільки не, як кляси, може, Васильку, зовсім не дарма..

Василько: Може, може зовсім не дарма мене, «Трясило», трусило теж ? А що ?!? Не дивись на мене так.., може, я теж обраний, як ти, хмм !..

Івась(ревниво): Не «ти», а «Ви». (І вже м’якіше): І по-друге, …не вводи в нестійке суспільство пусті розколи… бачиш, що й так, без тебе вистачає  козачків без булави, зате всі поголовно в  гаптованих чоботях і коштовних жупанах. А нє, то пройди  ще раз курс історії за минулий рік у школі, або умри, нечистото ! (Івась кидається Василеві руками в горло, однак недовго вдає, що смертельно душить того). Я пожартував, віддихайся, віддихайся. Але, якщо справді спробуєш... Я обраний,і,певно, Велике Передбачення уже збувається.  Я Верховний Магістр цієї Землі в Майбутньому – Мені так Мама сказала: Я альфа, бета і омега ! Я  - КОМЕТА ! І ноу камєнтів.

Василько(тримаючись за шию): Ну а я тета, та й добро усім.

Івась: Тета у мене – тета, сестра мами. А ти права рука і це почесно, я не бжджу і не блефую. Добре, Вічне ми проговорили. Тепер треба продовжити міркування про менш високі матерії і актуальніші в цю годину, в цю хвилину і секунду. Напевно, що прийдеться знову відкупитися… Ну по-любому нас знайдуть, братан, логічно. Хоча, якщо понтюка – нам знайти, і… (стискує кулаки). Нє, сьодні не мож, сьодні неділя, буде гріх, напевно. А завтра буде пізно, напевно.  В такому разі, порішаю – своїм методом, беру свою і твою справу на себе.

Василько(радісно): Воістину, ти обраний ! Воістину, ти князь світу цього і визволитель наш! А-я-твоя-права-рука. Рученька. Хі-хі.

Іванко: Тільки, аби партія не взнала, ані добра, наша, ані чужа, зараза. Ані корпорація жодна, крім котроїсь з добрих. Бо буде мама знову картати і собі  рейтинги через мене здувати. А зараз треба плоди експропрійованого -  трохи віддати.

Василько: Куди ?? Кому ?? Аякже повернути, якщо вже не судьба провернути ?? Ну, або пропити, від горя-радості ?..

Івасько: Ні-і, так ніззя. Неділя сьодні. Десятину треба конче віддати. Або нє - третину. Трохи завтра – у дитпритулок, а сьогодні – по церквах, синагогах і мечетях. Що, Васильку ? Що не так ??..

Василько(лоскоче черевце і скромно..): Ти ж знаєш…, я саєнтолог…

Івась(осудливо): Дієтолог тобі потрібен, Ваську, дієтолог ! І психолог, це по-любе. Бігме. Добре, Вася, я на паті, буду аж завтра ввечері на хаті, заїжджай, погеймуємо. Не сци, старий, все буде пучком.

На тому вони прощаються і обережно роз’їжджаються, кому куди…

 

 

Повністю: http://www.proza.ru/2012/08/21/1583

 


31.08.2012 Яв Назар 1534 1
10.04.2024
Тетяна Дармограй

Фіртка розповідає про головні зміни, які пропонує влада новим законопроєктом про мобілізацію.

1919
01.04.2024
Діана Струк

Про функціонування закладу, допомогу військовослужбовцям та майбутні плани, журналістка Фіртки поспілкувалася з очільником комунального закладу «Дім воїна» Миколою Крошним.

1837
26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

1836
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

5401 42
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

2131 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

1490

«Благодатний вогонь» саме за такою назвою ми знаємо церемонію, яка відбувається щорічно у Велику Суботу перед Пасхою у Єрусалимі в Храмі гробу Господнього. Здебільшого про це явище  знаємо через ЗМІ, які щорічно ведуть пряму трансляцію сходження Благодатного вогню з Єрусалимського храму.

709

Американське видання The Washington Post 7 квітня 2024 р. опублікувало статтю під назвою «Інсайд щодо секретного плану Дональда Трампа щодо припинення українсько-російської війни».

759

Благодатний Вогонь (грец. Άγιο Φως, дослівно — Святе Світло, англ. Holy fire) — поширена у православ'ї назва вогню у Великодній церемонії виносу запалених свічок із Гробу Господнього (кувуклії) в Єрусалимському Храмі Воскресіння. 

957

Впевнено можна сказати, що з появою соцмереж  наш світ змінився. Він став трішки меншим, не виходячи з кімнати ми маємо зв'язок з найвіддаленішими куточками планети. Всі живемо в час швидкості та спрощення.

989
16.04.2024

В Івано-Франківську традиційно у передвеликодній час проведуть ярмарок «Великодній кошик». Працюватиме він з першого по третє травня на площі Ринок.  

1741
11.04.2024

Цієї неділі, 14 квітня, в Івано-Франківській громаді розпочне роботу новий комунальний ринок сільськогосподарської продукції.  

3656
08.04.2024

Під час посту людина не вживає білкові продукти тваринного походження: м'ясо, рибу та молочні продукти. Натомість залишаються крупи, бобові, горіхи, фрукти та овочі.  

10226
17.04.2024

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

26105
14.04.2024

Нагадаємо, цьогоріч в Івано-Франківську запланували початок зведення богослужбової каплиці блаженного священномученика Симеона Лукача.  

10156 1
08.04.2024

Є перша заповідь Божа: «Я є Господь Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене».  

7692
02.04.2024

Два тижні поспіль щонеділі франківці та гості міста збираються на пікнік біля міського озера, щоб висловити протест проти будівництва церкви УГКЦ.   

874
19.04.2024

Це — історія про дорослішання хлопця Тимофія у 1990-х роках. У центрі сюжету — його стосунки із сім’єю, друзями, коханою та колишнім контррозвідником Феліксом, який служив в Афганістані.  

121
19.04.2024

Обороноздатність, безпека, підтримка воїнів, розвиток економіки та євроінтеграційні процеси – ключові питання, які обговорили під час засідання Конгресу місцевих та регіональних влад, що відбувся під головуванням Президента України Володимира Зеленського.  

228
16.04.2024

Так, серед тих, хто довіряє Президенту України, лише 15% підтримали б такі вибори, тоді як серед тих, хто не довіряє — 37%.

362
11.04.2024

Парламент остаточно ухвалив у другому читанні законопроєкт №10449 про мобілізацію і проходження військової служби.  

1257
07.04.2024

Всього опитали 2 000 респондентів, що мешкають у всіх регіонах України, крім окупованих територій, у віці 18 років і старше.   

856