Нам, Галичанам, потрібне свято нашої Батьківщини. День, який би мав сприяти консолідації галицького суспільства, зміцнювати в ньому почуття солідарності і взаємоповаги з шанобою до минулого і з любов’ю до майбутнього.
Галичина – це особливий регіон, зі своєю історією, ментальністю, культурою. Ця теза не потребує доведення. Якщо ж так, то Галичани мають право на заснування Дня Галичини, у який вони могли б публічно і урочисто віддати їй шану, висловити вдячність і підкреслити її потреби. Самої ностальгійної ретроспективи в цей «день» було б замало. Такий День мусить теж формувати перспективу розвитку краю і народу.
Переважна більшість «днів», які ми нині відзначаємо, пов’язані чи то з народженням, чи то зі смертю, чи то з самообманом – видаванням бажаного за дійсне. Ми маємо «дні» народження і смерті героїв, до героїзму яких ставимося по-різному, тож і відзначаємо по-різному; «дні», пов’язані з державою, яка не принесла нашій вітчизні щастя – відзначаємо «раком на городі»; «дні» історичних подій, які не принесли нам ні волі, ні слави, ні перемог відзначаємо «плачами Ярославни». До того ж, всі вони – і герої, і події, і символи держави - виявилися смертними і їм не буде воскресінь.
Тож, чи не краще святкувати День батьківщини, в якому б містилася пам'ять і про милих кожному з нас героїв, і про шановані кожним з нас держави, і про важливі для кожного з нас історичні події – всього того минущого, що мало вплив на нашу вітчизну, яка для нас є вічною?
Ну бо, чи може батьківщина мати дату народження? Для нас живих вона є теж безсмертною. А ще – надполітичною, надконфесійною, наднаціональною.
Заснувати такий День дуже просто – обрати відповідну дату і відзначати її усвідомлено і послідовно, не зважаючи на офіційні статуси чи посполитих недоброзичливців.
Треба обрати день, пов'язаний з якоюсь подією, яка б свідчила чи то про її найбільший розквіт, чи то про досягнутий успіх, чи то про виявлений героїзм і шляхетність.
А може цей день ще не настав? Можливо, ним буде день, у який Галичина стане по-справжньому незалежною?
