Хто врятує українські села від вимирання? Щороку з карти України зникають населені пункти, жителі яких вимирають або виїжджають шукати кращої долі. Наразі ефективних шляхів залучення працездатного населення до відродження провінції у країні не запропонували – пише Дмитро Бабич у статті, яку опублікував інтернет-портал російської служби Британської Телерадіомовної Корпорації (BBC).
За даними Рахункової палати України, за 19 років незалежності з адміністративної карти країни зникли понад 300 населених пунктів. Причина вимирання українських сіл і селищ – складні умови життя регіонів, і як наслідок цього – міграція та висока смертність серед працездатних громадян.
Жодна з урядових програм порятунку ситуації до реальних результатів поки що не привела.
Старенький вантажний «ГАЗ» насилу долає штучні перевали колишнього глиняного кар'єру. Власник машини Леонід¸ він же водій і єдиний в окрузі підприємець, за звичкою лає погані дороги і скептично висловлюється про демографічну ситуацію на своїй рідній Сумщині.
«Колись тут було гарне село – Олександрівка, – тицяє пальцем Леонід чи то в небо, чи то вбік пустиря (залежно від положення вантажівки, то провалюється в яму, то нахиляється на правий бік). – Але люди похилого віку переважно померли, а молодь подалася в міста – шукати кращої долі».
«Зараз у цій Олександрівці живуть дві бабусі та двоє їхніх дорослих племінників, які п'ють все, що містить спирт, – продовжує Леонід. – Доставляю їм продукти за змогою, а також виконую роль листоноші та навіть журналіста – розповідаю останні новини. Таких клієнтів у мене в околиці ледве набереться сотня на п'ятнадцять-двадцять сіл в окрузі».
Дорога життя
Ентузіастом своєї справи Леоніда можна назвати лише умовно – його робота з доставки тих же продуктів і пошти у віддалені пункти спонсорується кількома благодійними фондами та державною програмою підтримки малого бізнесу.
Іншими словами, окремо взятий підприємець, використовуючи власний транспорт, приблизно два рази на тиждень «відвідує» жителів так званих «депресивних територій», підвозить їм продукти першої необхідності, отримуючи натомість пільгові умови оподаткування його діяльності.
Ця програма, закладена в регіонах ще за часів президентства Віктора Ющенка, справді здобула свій ефект.
«Завдяки цим автокрамничкам ми маємо зв'язок із зовнішнім світом, – каже мешканка хутора Олександрівка Марія Станіславівна. – Для нас маленька доріжка через кар'єр – це як дорога життя для блокадників Ленінграда».
Колишня вчителька історії, яка волею долі опинилася відрізаною від зовнішнього світу у мирному столітті двадцять першому, не перестає мислити історичними категоріями.
«Уряду, напевне, однаково, що ми вимираємо, – каже Марія Станіславівна. – Та ось що хочеться сказати – можновладцям потрібно звернути увагу на цю проблему, бо вже скоро в селах і селищах не залишиться нікого, а міста захлинуться в потоці нероб» .
Як підтримати провінцію?
Про те, що в цьому розумінні уряду «не однаково», офіційний Київ останнім часом заявляє досить голосно.
У рамках громадського форуму Асоціації органів місцевого самоврядування під назвою «Підтримаємо провінцію» по всій Україні проходять засідання представників місцевих адміністрацій та незалежних спостерігачів, які навперебій дають оцінку нинішньому статус-кво в українській периферії, а експерти пропонують власні шляхи виходу з ситуації, що склалася.
Серед «інновацій» – відродження колективних та спільних господарств в аграрній сфері, будівництво на селі нових шкіл, бібліотек, будинків культури та залучення в регіони молодих людей, які офіційно рахуються на біржах праці безробітними.
Іноді це прагнення набуває досить радикальних форм.
«Так немає ж у нас такого поняття, як дармоїд і нероба, – каже один з авторів «програми порятунку села» фермер Микола Осадчий. – Особисто я можу зацікавити приблизно сотню працівників, які протягом місяця відродять окремо взятий населений пункт. Залучу найзапекліших маргіналів» .
«Тільки потім нехай всілякі правозахисники не кажуть, що я морив голодом і працею алкоголіків і наркоманів, – продовжує Осадчий. – Цей контингент у мене швидко б вилікувався, а на місці зруйнованих і залишених сіл цвіли б сади».
Така риторика все частіше знаходить розуміння у кулуарах Верховної Ради.
«Для підтримки провінції всі засоби хороші, – йдеться у заяві ініціативної групи «Відродження», до якої входять народні обранці відразу від кількох парламентських фракцій. – Буде великим успіхом, якщо навіть ті, хто ще вчора був, як кажуть, за бортом життя, сьогодні будуть будувати майбутнє України не тільки як промислової, але і як аграрної держави. В іншому разі на нас чекає страшна статистика по окремо взятих областях».
Регіональна статистика справді вражає. Голова Харківської обласної ради Сергій Чернов заявив, що в 74 селах цього регіону проживає від 1 до 9 осіб, у 250 селах – від 10 до 45 осіб, і більш ніж у 350 селах живе до 100 людей.
Скорочення населення
«Я впевнений, що ситуація на Харківщині за кількістю сіл, що вимирають, ще далеко не найгірша в Україні», – констатував чиновник.
За даними Рахункової палати, села, у яких проживає менше 100 осіб, становлять 48% загальної кількості населених пунктів.
Як повідомляють кримські джерела, минулого року, під час масштабної міліцейської операції з виявлення порожніх і безгосподарних будинків, правоохоронці нарахували 7 сіл, що перебувають на межі зникнення, і 21 селище, де проживають менше десяти сімей. З карти півострова вже зникли 10 сіл у степових районах Криму.
Таке спостерігається не лише у південних та східних частинах Україні – в Івано-Франківській, Хмельницькій та Волинській областях відзначений масовий відтік працездатного населення: багато місцевих жителів вважають за краще шукати кращої долі або у країнах Євросоюзу, або в Росії.
При цьому, населення України на 1 вересня цього року становило 45,8 млн. осіб, із яких 31400 тисяч – це міське населення і 14,4 млн. – сільське. У 1993 році, коли населення країни сягнуло історичного піку, тут жило понад 52 млн. людей.
«Я б не став згущувати фарби, – заперечує Микола Осадчий. – Проблема вимирання села характерна не тільки для України і вже тим паче для окремо взятої її області. У багатьох країнах, у тому числі й розвинених, спостерігається відтік населення з провінції. Уся річ у грамотній урядовій політиці. Згадайте австралійську історію» .
Під «австралійської історією» український фермер має на увазі інформацію про залучення потенційних жителів в село Трандл.
Як повідомляла Бі-бі-сі, в цьому поселенні налічується всього 380 жителів, і вони намагаються залучити нові сім'ї низькою платою за оренду житла – всього один долар на тиждень (австралійський долар приблизно дорівнює американському).
«Не потрібен нам берег іспанський»
Крім того, ентузіасти розраховують на підтримку благодійних фондів, які, якщо вірити планам українського уряду, зможуть безперешкодно спонсорувати програми підтримки села.
Наприклад, у Криму група ентузіастів вже створила на базі «депресивних сільгосппідприємств» кілька артілей з культивування елітних сортів пшениці. У Прикарпатті відроджені артілі з вирощування цінних порід хвойних дерев, а на Сумщині велику популярність мають ферми з відгодовування породистих корів і свиней.
Втім, на сьогодні діяльність цих благодійних фондів державою не регулюється.
«Та не потрібен нам берег іспанський, – філософськи зауважує водій старого «ГАЗу» Леонід, проводячи свій бувалий корабель кар'єрів через чергову вибоїну. – Дайте нашому мужикові нормальну роботу вдома. Він би й не пив, і будинок би собі будував, і дружину любив. І ніколи б не чув на свою адресу таких поганих слів, як «алкоголік» і «дармоїд». Ось тільки хто ж цю нормальну роботу дасть?».
Дмитро Бабич, BBCRussian.com (Велика Британія)
Оригiнал матерiалу:
http://www.bbc.co.uk/russian/international/2010/11/101111_ukraine…
11
