Якби «Громадське ТБ» фінансувалося виключно за рахунок щедрого і розумнішого українського споживача, і якби таких було побільше, то би не залежало більше, ніж на 50%, від західних грантів; а журналіст Д. Яневський, який можливо і трохи «псіханув», та «психанув» «по дєлу», коли жорстко відреагував на репліку російського представника «Х*юман райтс», що в Україні, мовляв, відбувається внутрішня війна, а не зовнішня з Росією, працював би порядно надалі на «Громадському».
Якби в українців, навіть в тих, що працюють на «Громадському» було трохи більше неособистого почуття самолюбства, а трохи такого колективнішого, патріотичнішого(чьто-лі), то ще не факт, щоби вони стали сильно схожими на їх російських халєг.
Якби пани єфрємови, сіманєнкі, шухврічі і купа іншої великої і дрібної ПРєдатєльщіни (сюди ж зараховуємо всіх великих і малих коруперів-руперів у вишиванках з Галичини, незалежно від політичної і соціальної «фарби») були давно на своїх вузьких - три на чотири – і закритих місцях, а не на різновелких і рівновеликих тронах, то було би менше підстав у всіх, крім російських підданих, говорити про внутрішню війну на Україні.
Якби сьогодні в Україні було всього два мільярдери – Порошенко і Коломойський, - то з більшою вірогідністю, в недалекому чи далекому майбутньому, такий би статус-кво значно полегшав розкуркулення задофіга-імущих і ібущих, перетворення країни на взірець, наприклад, шведської соціально-економічної політики, хоча й необов’язково шведської. Країни із мільярдерами з новими обличчями, чесними правилами і рахунками не лише в закордонних банках і не під чужими іменами.
Якби стільки українців у всіх широтах і висотах Єдиної не були жлобами, а не лише бідними, і кожен другий, замість просиджування годинами в кафе за кухлями пива і до другої ночі за російськими серіалами, не вимикаючи світла, на тиждень давав би десять гривень на армію, п’ять на незалежні ЗМІ і по гривні-дві на горопашну неньку-культуру, аби без Люка Бессона і Самсона Гоши Куценка зняти кілька альтерантивних руському відінію фільмів, передусім, для любого Донбасу, то кожен другий українець ще й до всього купив би книжку «Жлобологія» від проекту Антіна Мухарського, наприклад, і дізнався з теорії багато цікавого не про себе.
Якби українські громадяни масово були вдумливішими і багатшими, то це б означало одне: такі декларовані і задекларовані усіма політиками і політиканами реформи були проведені – давно.
Якби 1,5 млрд. доларів, що весною український уряд виділив Газпрому, не пішли на потреби путінської казни, щоб потім, цілком імовірно, піти на потреби бандитів з «ново-росій», то не було би проблем у розмірі щонайменше дефіцитних 900 мільйонів гривень для української армії без тепловізорів і бронежилетів(Богу слава, що з цим проблем стає потроху менше – благо багато небагатих в країні, і не всі, бідні і багаті, жлоби ).
Якби українська держава зі шкури лізла, щоб унезалежнитися від Газпрому, вкладати, добувати, мати альтернативні джерела енергоносіїв, зокрема, зелені, то б мало хто хотів йти до влади у цій країні, тільки альтруїсти, а таке поняття як «мільярдер-держслужбовець» чи «мільйонер-держслужбовець» було би абсолютним ірреальним нонсенсом.
Якби не було «Нафтогазу» і йому подібних нелегально і напівлегально приватних структур, то не було б Газпрому таким, яким він був до певного часу і яким ще досі залишається – транснаціональною годувальницею окремих громадян багатьох країн, які є загрозою не лише суверенітету України, а й загрозою безпеки усієї Європи, незалежно від того, усвідомлюють це в нинішній Європі чи не дуже.
Якби був ліквідований чи докорінно профільно перебудований національний Івано-Франківський університет нафти й газу, то не було би на Прикарпатті латентного осередку москвофільства, русофільства. Вже не кажучи про всезагальне національне хабарництво.
Якби багато українців симпатизувало, наприклад, не партії Ляшка і йому особисто, а «Демальянсу», «Волі», «Самопомочі», тим, у кого популізму і об’єктивно грошей менше, а самі спонсорували по десять гривень - на місяць, то були би це українські громадяни, а не натовп розведених телюків, яким краще сидіти і жувати, ніж ходити на вибори.
Якби ми – більше й менше пересічні українці – менше критикували чинну владу, то були б, з одного боку, більшими наївнюками, а з другого менше гімнюками. МВС підготував список російських діячів культури, яким дуже скоро можуть заборонити в’їзд на територію України - повинні. Чи не добрий привід нарешті похвалити вітчизняну міліцію? А МЗС у свою чергу теж активізувався нарешті на ниві «зачави чужака». Беруться народні мужі і жони за бандитські серіали, беруться за блогерів, всяких тролів, які за копійки від ФСБ на ФБ і ТД. воняють аж вазонки сохнуть. Наша влада, схоже, потроху прокидається від сонної споглядальності «русской вєсни», лиш би вистачило надовго і до кінця.
Якби жили не в Україні, а в Канаді – то шо би було ? Не важливо, що «було», важливо, що «буде». Буде – Україна. І буде не переможеною, а Переможницею.
