Критикуючи київську та обласну бюрократію, ми іноді забуваємо про найнижчий і, можливо, «найнепрохідніший» рівень української чиновницької вертикалі. Той рівень, який прості люди змушені проходити найчастіше.
Ця історія, на превеликий жаль, є типовою для нашої держави історією безнадійного намагання звичайної української жінки-пенсіонерки змусити чиновників того найнижчого рівня робити те, що вони робити забов’язані. Ця історія не така таємнича як повісті Кафки. Все від початку нібито ясне і зрозуміле. Але в тому то й жах, що при всій своїй ясності ця історія досі безвихідна. Більше як півроку триває рух заяв і документів по колу, а початково очевидно просте для вирішення питання стає невирішуваним. Можна скільки завгодно клясти радянщину, проте нинішні практики чиновницького абсурду перевищили все, що виробляли з людьми бюрократи часів УРСР…
До редакції газети звернувся Дмитро Небор, який проживає в Канаді, а в будинку в Більшівцях Галицького району, який він унаслідував від батька, що помер три роки тому, проживає його старенька мати. Дмитро Небор вже відвик від «українських реалій». Забув про те, що на його Батьківщині чиновник не менеджер, а земний намісник грізних і непрогнозованих небожителів, гнів яких касує лише хрустка «повага» до себе.
Дмитро Небор думав, що питання, з яким він звертається до селищного голови Більшівців є простим і очевидним – є криниця, з якої його мати брала воду, проте сусідка в очевидне порушення всіх санітарних норм, зливає стоки в самовільно влаштований септик (назвемо так цю пахучу «малу архітектурну форму») поряд з криницею.
Здавалось би все просто – треба прийти владі і показати керівним і спрямовуючим пальцем – септик ближче за встановлену нормативними документами відстань облаштовувати не можна… І якби влада, - сільський голова чи на його запрошення ті інституції які на це мають повноваження (санстанція, архітектура…), - ще на початковому етапі влаштування септика оперативно спрацювали, то ніхто б їх зараз не турбував «чотирма заявами на місяць», про які поскаржився журналістам Більшівцівський селищний голова Василь Саноцький. Крім того «наївний» мешканець Канади стверджує, що сільський голова не тільки не реагує на його заяви, але й в грубе порушення законодавства України про звернення громадян, не дає на ці заяви жодних відповідей.
На звернення Дмитра Небора у вересні минулого року адміністративна комісія при виконавчому комітеті Більшівцької селищної ради виїхала на місце і встановила, що каналізаційний колодязь справді знаходиться на відстані 7,5 м (а не мінімум 25-ти, як встановлено діючими санітарними нормами) від шахтної криниці, а власниця пахучої малої архітектурної форми Віра Калинович провела каналізацію всупереч санітарним нормам та без відповідних дозволів.
Як розповіла Ганна Небор журналістам, сім’ї Неборів та Калиновичів близько 50 років жили душа в душу та разом користувалися криницею. Навіть паркан, який розділяє обійстя сусідів, сходиться з боків колодязя.
Втім, вже понад півроку сусіди воду для пиття з криниці не беруть. «Сусідка викопала собі свердловину і звідти бере воду. Ця свердловина мене не цікавить, але вона біля криниці, з якої я раніше брала питну воду, на відстані 7,5 метрів зробила каналізацію», - скаржиться Ганна Небор.
За словами Ганни Небора, будівництво септика на подвір’ї її сусідів, розпочалося ще у липні минулого року. Пані Ганна відразу звернулася до голови сільської ради. «Я ходила аж до голови додому і просила зупинити будівництво, а він каже: помиріться між собою», - нарікає жінка. Після спорудження септика вона неодноразово зверталася до влади села та санепідемстанції. Втім у сільраді розводять руками, а пані Ганна змушена носити питну воду із свердловини, яка знаходиться за кілометр від її дому.
Адміністративна комісія селищної ради, яка склала акт про порушення, вирішила заборонити використання колодязя до погодження з Галицькою СЕС.
Втім, замість того, щоб перенести злощасний септик, пані Калинович, у кращих традиціях вітчизняної бюрократичної тяганини, почала писати «зустрічні» скарги. Зокрема звернулася до санепідемстанції, нібито її сусідка збудувала гараж з порушенням санітарних норм.
«Та ж нема ніякого гаража!», - виправдовується пані Ганна і показує маленький піднавіс, який зазначений у технічному паспорті, як сарай, який не заважав нікому десять років. Та санстанція (також у кращих традиціях чиновницької турботи про «маленьких українців») розбиратися не стала. Щоб задовольнити скарги обох сусідок, СЕС видала припис за принципом: «Всі винні, всім боятися!» Ним велемудра інстанція зобов’язала вже пані Ганну «погодити місце розташування гаража та свого септика в районному відділі архітектури та провести облаштування згідно санітарних норм», а пані Калинович так само привести до санітарних норм та погодити в архітектурі місце розташування свого септика.
Голові сільради санепідемстанція по-філософськи рекомендувала проконтролювати виконання припису та повідомити в райСЕС до 1 лютого 2013 року. «Після 1 лютого знову приходила комісія, але сусідка її на подвір’я не пустила. Люди вже не хочуть до неї ходити, бо вона з порога всіх кляне… І септиком користуватися не припинила і комісію у двір не пустила», - розповідає пані Ганна.
А селищний голова Більшівців Василь Саноцький стверджує, що проблем з водою немає, а «є побутовий конфлікт між двома 80-річними бабусями, з якими важко дати раду». Чиновник каже: «Віра Калинович написала заяву, що на даний момент септиком не користується і перенесе його до 1 червня, - каже голова. – Комісію на своє подвір’я жінка не пустила. А я не можу силоміць зайти на приватну територію».
Саноцький пояснює, що у жінки хворе серце, тому не хоче залучати міліцію. Натомість нарікає, що від жительки села Небор отримує «по чотири заяви на місяць і не встигає на них відповідати». І він не відповідає! Тобто тижня на одну відповідь йому критично мало. І тут можна вже й повернутися до початку проблеми в сценарії відомої української приказки про причини бідності через дурість і навпаки.
Ми не будемо тут іронізувати над швидкістю провадження документації в окремо взятому селищі Більшівці. Не смішно. Страшно. Адже мова йде не про побутовий конфлікт двох жінок поважного віку, а про хронічну неадекватність влади як центральної, так і місцевої, в нездатності (небажанні?) виконувати свої функції, вирішувати будь-які проблеми тих, кого вони називають «маленькими українцями».
На прикладі здавалось би дрібної проблеми можна побачити всю недолугість системи, яка ніколи не була взірцем розпорядності, а тепер на очах деградує. Замість того, щоб на початковій стадії вирішити насправді дріб’язковий конфлікт, який має причиною очевидне порушення санітарних норм, через бездіяльність влади, вона сама ж собі створює проблеми – отримує додаткові скарги і заяви, отримує додаткову роботу не тільки для себе, а для санстанції, відділу архітектури. Щоби всі були «при справі». Як ті білки в колесах з відомого рекламного кліпу.
Наразі Дмитро Небор вже не вірить в результативність своїх звернень до «влади» Більшівців та районної санстанції, готує звернення до Івано-Франківськиих обласних санстанції та прокуратури. Тобто «робота» влади і далі триватиме…
Марія ГАВРИЛЮК,
Фото: Політрук
