Прочитав чоловік одну мудру книгу й заради Істини вирішив покинути і свою похилу хатину, і бідне містечко, і мізерну платню. Хоча дуже шкода було все покидати.
Й от опинився він у велетенському прекрасному домі, навколо якого, куди оком не кинь, стелилися пречудові сади. Там жили такі самі, як він, люди, що покинули усе в цьому світі.
Порівняв він колишнє своє життя з новим, і вельми сподобалося йому жити добре.
Минув час, і він вирішив піти також і з того життя. Вся земля стала його домівкою, всі її простори – його садом, і всі нетлінні блага перейшли у його володіння. Але тут чоловік не стримався – удався в пиху, загордів.
І скоро знову опинився у своїй похиленій хатині й бідному містечку. Скорбота пропекла йому серце, але опісля він заспокоївся, поміркував і сам до себе: «А все-таки все лихо – від гордости. Треба було насамперед її покинути».
