Владика Софрон Мудрий: “Люди не є такі дурні. Вони важать, куди вони йдуть”

Людина унікального розуму, людина, яка знала особисто Папу Римського, ведучий католицького «Радіо Ватикан», екс-очільник Івано-Франківської Єпархії УГКЦ Софрон Мудрий нині скромно живе в Івано-Франківську, людина, яка говорить правду і говорить просто, єпископ-емерит УГКЦ Софрон Мудрий — спеціально для «Вікон».

— Владико, у якому напрямку, на Вашу думку, рухається світ? Якщо суспільство сповідуватиме такі цінності, які сповідує нині, якщо буде мати такі ідеали, які нині мають молоді люди, то — воно рухається по висхідній, чи — по низхідній?

—  Світ має доброго провідника. Він є у руках Творця і Бога. Отже — у найвірніших, найсильніших руках. Це — Його твір. Його діти з Його ласки живуть на цьому світі. А мета людини є вічність. А яка вічність — від неї залежить, яку вона собі заробить. Дуже гарне життя можемо мати, але то від нас залежить, як ми його собі приготуємо. Дуже гарно Він зробив, що дав людину, дуже гарну, розумну, дав їй вірування Божі і дав їй мету. І дав їй засоби, щоб тої мети досягти. Різнорідні засоби: духовні, матеріальні. Залежить, як людина то сприймає, як вона використовує ці Дари Божі, що має тут на землі. То є перший і найважніший задаток.
Було, є і буде від самих початків створення людини, що людина рішень дуже багато рішає сама. Бог її створив, дав їй розум, дав їй свобідну волю вибирати добро або зло. І людина має компас, який їй вказує правильно, у чому добро, а у чому — зло. Отже, то людина має велику відповідальність перед Богом і перед собою, що вона ту мету осягне — добру чи злу. Бо за добре нагороджає, а за зле — карає. То є засада. Тут не втечеш.

— Суспільство України розколото і на різні християнські спільноти — і не християнські. У Вас є товариш серед православного середовища ¬— Дмитро Степовик. Підтримуєте зв’язки? Як, узагалі,  бачите стосунки греко-католиків і православних?

— Ми із Дмитром Степовиком постійно є на зв’язку. Що сталося, так і сталося — з тим православ’ям. Куди воно йде? Я нещодавно спитав:  «Яка доля, що далі буде?». «Як і ваша», — відповів мені Степовий. Я кажу: «Що то значить — так, як і наша?».  Рим,— каже. І в тому напрямку працюють. І от уже цього року мала бути аудієнція Філарета і Папи. І — не допустили. Як почули у Москві, що він має аудієнцію до Папи, і зразу загрузили: як Ви приймете «ізмєнніка», то ми випрошуємо Латинську церкву із Росії. Я чув, що є така реакція Москви. Тепер Філарет мусить іти іншим способом. Мусить переконатися перед тим, що ¬не можна дати знати про аудієнцію наперед.

— Як Ви оцінюєте діяльність нового Папи Франциска, який перед тим багато років служив у Латинській Америці, і були побоювання, що не європейським буде Вселенський Патріарх. І було дуже багато дурниць сказано на рахунок Папи, який зрікся престолу.

— Не відчував у собі сили, бо то — відповідальність велика (Папа Римський Бенедикт XVI. — Авт.). Він уже старший чоловік, і бачив, що не потягне. І він розумно сказав: «Вибирайте другого». То була причина, здоровенна причина. Рація була.
Кожен по-своєму це судить, і кожен думає: що то може бути? Певне що, якби був у здоров’ї міцний, то він би на то не рішався. Як він не є у здоров’ї, то, відповідно,  він не може таку взяти відповідальність. І — розумно робить. Беріть другого. Беріть молодшого. Беріть здоровшого. Та й уже!

— Як новий Папа ставиться до нашої української Церкви?

— Добре ставиться. Він не може інакше ставитися. Його обов’язок — бути батьком усіх. Він знає українські справи. Ми для них також є важливою станицею. Бо наша Церква також займала велике число людей, і край. Католицизму боялися і бояться. То вже за совітів всякими можливими способами намагалися перешкодити нашій Церкві.

— Нещодавно відбулося перенесення осередку УГКЦ до Києва. Чи вплине це якось на церковне життя Прикарпаття? Адже дасться взнаки територіальна віддаленість від осередку.

— То навчаться. Так багато справ нема, щоб ми питали кожного дня, що робити. Маєте голову — працюйте. А, якщо є якась проблема, маєте телефон, маєте можливість до комунікації. То вже не грає ролі місцева присутність чи неприсутність місцева. То вже є дуже легка комунікація.  Ну, і тут є місцевий ієрарх. Він відповідає за людей. Богу дякувати, що тримаються. Церква Божа не пропаде так скоро. Вона є Божа. Господь має силу і має спосіб на це — щоб вона вийшла цілою з того всього.

— Як ви можете оцінити головного Патріарха в Українській Церкві? Було також багато розмов, що він ще замолодий, може, не має ще того досвіду.

— Знаю більше його. Перше — що він є із інтелігентної родини. Його мати — професор, а батько — інженер. Він є із інтелігентних людей. Сам показався второпним, спокійним. Отже, я вірю, що може вести. Я думаю, що то є дуже добрий вибір, і він вивіриться гарно. То не є легко. Але мусить опанувати помалу. Відповідальність взяти загальну за всіх і вся.
Відчуваю і благословляю. Бо то без помочі Духа Святого не відбулося.

— Ще більше ускладнилася діяльність та званої церкви догналітів. Засоби масової інформації поширюють такі тези, що вони нібито закликали Москву і Білорусь втрутитися у наші справи із військами. Як можна це розвести — і церковне життя, і політику, і армію?

—Ті люди, що збочать, зійдуть із лінії своєї, то вони вже пізніше блудять. Так що на то не варто звертати уваги. Тим вони не збудують Церкви і не здобудуть людей. Люди не є такі дурні. Вони важать, куди вони йдуть і хто то є. Чужинці. І немає небезпеки, що за ними піде хтось більший. Бо, все-таки, відчувають чужинця. Вони не є наші люди правдиві.
По ділах бачимо людину.
Я думаю, що наша Церква іде по добрій і певній дорозі. Немає жодної небезпеки. Є ті труднощі, що ми розбиті по обрядах трошки з тими нашими східними братами. Але то було, є і буде — свої голоси, свої думання, і так далі.

— Чи Вас запрошують на якісь конференції, заходи, чи молоді звертаються до Вас за якісь консультаціями чи порадами?

— Нема такого. Рідко, рідко коли. Не мають відваги. Сан такий. Це обмеженість, я би сказав, навіть.

— Є ініціатива зняти фільм до Вашого 90-річчя. Пригадайте, будь-ласка, епізод із Вашого життя, який першочергово включили б до сценарію фільму?

— Знаковим епізодом є те, що я дійшов до ласки священства. Серед обставин дуже тяжких. Большевицького наїзду нашого, тут, на Україну — як я мав вступати у новіціяти. Отже, цілком непередбачувані були обставини. Проте, як мені говорили духовники, де тебе Господь Бог схоче мати — там тебе буде мати. Не бійся! Ти роби свою роботу, молися Богу, і чекай. І роби своє.
Отже, — вступ до васильянського чину. Як кінчав школу, вивчав інженерію, філософію, богослов’я. Але з надією, що буду реалізовувати себе, тобто, бути священиком. Я був вихований у васильянському чині. Я ріс біля Золочева, недалеко монастиря, то щодня бігав до них. Так що для мене було щось природне, своє, родинне. Але зреалізував аж у такому пізньому часі.

— Під час останніх виборів було багато нарікань щодо того, що нібито священики у церквах агітують, за кого  голосувати. Є законопроект щодо правил поведінки священика на виборах. Як ставитеся до того, що такий документ приймають?

—  То є видумка чиясь. Світ демократичний вже має дорогу добре вироблену. І приклад дуже добрий — як робити, що робити. То ми такими видумками Америки не відкриємо. Це не буде чогось доброго, позитивного для нас. Лишайте свободу! Не трактуйте людей, як малих дітей. А робім пропаганду! Докажімо своїми ділами, що ми можемо зробити! Тільки ділом доказують, що вибирати, що до чого у світі є. Але — робім розумно. Без збочення, насилля. Цього не можна робити. То — демократія.

— Що Ви могли би побажати для тих молодих людей, які тільки починають життя, а зараз вони знаходяться також у складних умовах, як і Ви колись були у складних умовах? Тільки трохи інших.

— Хочу побажати всій нашій молоді, щоб вона дійсно дбала про формацію свою: життєву, фахову. Щоб вона могла дати собі раду у житті. Отже, добре виховання дитини, молитву, життя з Богом, бо нема можливости жити без Бога. Щоб вона мала фундамент релігійного виховання, щоб мала фундамент фаховий, щоб могла у житті дати раду. Отже, на те звертаймо увагу і йдімо не за пропагандою, а за конкретними ділами нашими. Професія потрібна, щоб ми були незалежні. Щоб ми могли почуватися вільними і заробляти на свій хліб насушний. Про це подбаймо. Щоб мали фах, потім — професію, і життя. І вели життя по-християнськи. То є головне. Усе решта — полова.

— Тривалий час Ви працювали на «Радіо Ватикан». Тепер молодь усе частіше спілкується Інтернеті. Чи можлива, на Ваше переконання, Церква в інтернеті, Служба Божа в інтернеті?

— Я вірю, що у всіх ділянках, тим більше, в інтернеті, має право і має право чувати (пильнувати, спостерігати. — Авт.) і працювати також Церква попри цивільних людей. Через те, що людина є природно релігійним творінням. Вона має у щось вірити. Отже, і треба практикувати це. Отже, треба присутності священика. Отже, він усюди може працювати, окрім гріха. Окрім готелю якогось там танцювального. І — давати приклад життя. Немає якихось таких обмежень.

— Кажуть, коли єпископи ідуть в емери ти (на пенсію — Авт.), вони починають вести тихе життя, молитися, відпочивати. Чи Ви займаєте себе якоюсь роботою, щоб підтримати себе у формі?

— Я цього року маю 90 років. Але поки що є ректором академії нашої теологічної. Я чуваю над працею її. Виклади я мав, але тепер уже лишив. Дав уже молодим — робіть! Дав на це книжку і так далі. Отже, чуваю ще, але не ангажуюся вже безпосередньо. І — несу відповідальність. І так іде життя. І я не перешкоджаю нікому, і ніхто — мені.
Багато до мене не приїжджає, і пляшок не привозять (Сміється. — Авт.). Так що нема того звичаю у мене. Деколи приходять. Деколи мають справи чи запитання. То я завжди іду до диспозиції. Я ще «мудрий». Поки що ще мозок стоїть на місці, хоч уже і дев’ятдесятку маю. Ось і я пораджуся, і відповім те, що можу.

— Дякуємо, владико, за розмову!

Вікна