Нині дедалі гучніше спалахують скандали навколо сріблолюбства очільників деяких Православних патріархій та їхньої приватної власності. В необізнаних мирян може скластися враження, що то є проблема усього церковного кліру. Але це не так.
Святіший Патріарх Сербський Павло (в миру Гойко Стойчевіч) незважаючи на високий сан, продовжував аскетичні подвиги і тримався дуже скромно, причому, це вдавалося йому вельми природно, без будь-якого нарочито показного відтінку.
Патріарх Павло був доктором богослов'я (це звання йому присвоїли ще до патріаршества), автором декількох книг – монографії про монастир святого Іоаннікія Девічського і тритомника «Нехай стануть нам ясніші деякі питання нашої віри».
Про те, що Патріарх Павло був дуже близький до народу і народ його любив, свідчать численні історії. Особливо серед них багато прикладів аскетизму і некористолюбства сербського Патріарха.
У Белграді Патріарх ходив пішки, або їздив громадським транспортом – серед людської тисняви, без охорони, без супроводу інших осіб. Кожен міг підійти до нього й поговорити.
Одного разу, коли Святіший підходив до будівлі Патріархії, помітив біля входу багато іномарок і поцікавився, чиї це машини. Йому сказали, що це машини архієреїв. На що Патріарх з посмішкою сказав: "Якщо вони, знаючи заповідь Христа-Спасителя про бідність, мають такі машини, то які машини вони мали б, якби цієї заповіді не було?
Предстоятель Сербської церкви завжди ходив у старих черевиках. Якось одна жінка потрапила на прийом до Патріарха. Коли вона обговорювала справу, то випадково подивилася на його ноги й прийшла в жах, побачивши його взуття – це були старі, заштопані черевики. Жінка подумала: "Яка ганьба для нас, сербів, що нашому Патріарху доводиться ходити в такому лахмітті, невже ніхто не може подарувати йому нове взуття?" Патріарх тут же з радістю відповів: "Бачите, які в мене гарні черевики? Я їх знайшов біля урни, коли йшов у Патріархію. Хтось викинув, а це – справжня шкіра. Я їх трохи підшив – і ось, вони ще довго зможуть послужити".
Інша жінка прийшла в Патріархію для розмови у невідкладній справі. Під час аудієнції вона розповіла, що тієї ночі їй наснилася Богородиця, яка веліла принести патріарху грошей, аби він міг купити собі нове взуття. І з цими словами відвідувачка простягнула конверт із грішми. Патріарх Павло, не беручи конверта, запитав: "А в котрій годині ви лягли спати?" Жінка, здивувавшись, відповіла: "Ну ... десь об одинадцятій". "Знаєте, я ліг пізніше, біля четвертої ранку", - відповів патріарх, - "мені теж наснилася Богородиця і просила передати Вам, аби Ви ці гроші забрали й віддали тим, хто їх дійсно потребує". І не взяв грошей.
Він не тільки міг відремонтувати будь-яке взуття або навіть зшити собі черевики зі старих жіночих чобіт. Якщо він бачив, що у священика порвана ряса або філонь, він говорить йому: "Принеси, я полагоджу її".
Одного разу Патріарх Павло летів кудись із візитом на літаку. Над морем літак потрапив у турбулентність, його почало трясти. Молодий архієрей, який сидів поруч з патріархом, запитав, що він думає про те, якщо літак зараз впаде. Святіший Павло спокійно відповів: "Щодо себе особисто я вважатиму це актом справедливості: адже в житті я з'їв стільки рибок, що недивно, коли тепер вони з'їдять мене".
Через слабке здоров'я Патріарх дуже довго перебував у лікарні. Функції церковного управління виконував Синод Сербської Православної Церкви. Патріарх неодноразово просив відправити його "на спокій" (у відставку) за станом здоров'я, але на Архієрейському Соборі було вирішено, що він залишиться духовним керівником Церкви до самої смерті.
Помер Патріарх Павло15 листопада 2009 року. Похований у монастирі Раковиця.
Сергій Чаплигін,
