Студентка Івано-Франківського фахового коледжу Карпатського національного університету імені Василя Стефаника, волонтерка Діана Ладчук родом із Нікополя, що на Дніпропетровщині.
Повномасштабна війна застала її у рідному місті. Сьогодні дівчина навчається в Івано-Франківську, активно волонтерить і допомагає військовим.
Своєю історією переїзду, адаптації та громадської діяльності Діана Ладчук поділилася з журналісткою Фіртки.
«Я не могла повірити й думала, що це брехня»
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Діані було 14 років.
Дівчина пригадує, що вранці 24 лютого збиралася до школи, коли батько дивився новини на кухні.
«Пам’ятаю, що сказала йому: це суцільна брехня. Але мама не пустила мене до школи. Ми почали збирати речі. У мене була захисна реакція — мені було смішно від того, що відбувається. Потім ми спустилися у підвал, де не було світла і зв’язку», — розповідає студентка.
До повномасштабної війни, за її словами, Нікополь був промисловим і водночас комфортним для життя містом.
«Раніше це було навіть курортне місто — гарна набережна, велика площа. Працювали три металургійні заводи, зараз лише один і то не повністю, бо вони обстріляні.
Після підриву Каховської гідроелектростанції ситуація ще більше ускладнилася. Від набережної нічого не залишилося. На місці водосховища тепер просто ліс», — каже Діана.
Переїзд і повернення
Коли у місті почалися обстріли, родина Діани переїхала на Житомирщину.
«Обстріли у нас почалися 13 липня 2022 року. Була постійна тривога і загроза артобстрілів. Уже на початку серпня ми виїхали», — згадує дівчина.
Згодом сім’я повернулася до Нікополя, де Діана почала готуватися до вступу, розглядала можливість навчання у Дніпрі, Києві та Львові.
Втім, під час пошуку інформації випадково подала заявку до коледжу в Івано-Франківську.
«Звернула увагу на три університети для вступу. Але якось так сталося, що мене з львівського сайту перекинуло на Івано-Франківський коледж. Ми подали одну заявку — і я вступила», — розповідає студентка.
У 2023 році Діана Ладчук переїхала в Івано-Франківськ.
Адаптація до нового міста
За словами Діани, спочатку було складно звикнути до нових умов.
«Коли тільки переїхала, дуже боялася літаків — вони були дуже гучні. Але загалом місто спокійне і гарне, більше підходить для сімейного життя. Мені подобається архітектура і люди — вони привітні», — каже студентка.
Дівчина також працювала фотографкою у центрі міста, що допомогло швидше адаптуватися.
«Морально було важко через те, що далеко від дому. Але я швидко звикаю і пристосовуюся», — додає Діана.
Діана регулярно відвідує батьків у Нікополі — приблизно раз на пів року під час канікул або дистанційного навчання.
«Коли приїжджаю додому, відчуваю полегшення. Там тебе чекають і люблять», — каже студентка.
Дорога до Нікополя може тривати від 18 до понад 30 годин і передбачає кілька пересадок.
Нові знайомства і відчуття дому
Дівчина переконана: після переїзду важливо знайти нове коло спілкування.
«Потрібно одразу знаходити людей, з якими будеш спілкуватися. Інакше буде складно "влитися" в місто і можна почати негативно до нього ставитися», — ділиться Діана.
Адаптуватися допомогли сусідки по гуртожитку — одна із Запорізької області, інша з Чернігова.
«Тут зовсім інший менталітет, я це дуже відчула. Але ми здружилися», — каже студентка.
За словами Діани, важливу роль відіграло й кохання — саме завдяки цьому Івано-Франківськ вона почала відчувати як дім.
Волонтерство з 14 років
Допомагати військовим Діана почала ще підліткою.
«Було розуміння: якщо війна зараз не торкається нас, це не означає, що не торкнеться потім. Якщо людям потрібна допомога — їм треба допомагати», — пояснює студентка.
Спершу плела маскувальні сітки. Згодом долучилася до зборів коштів, виготовлення окопних свічок, допомоги притулкам для тварин. Разом зі студентами також організовувала благодійні заходи. Зокрема, розписували гільзи та продавали їх за донати.
«Нам вдалося зібрати майже дві тисячі гривень», — згадує дівчина.
Окремо Діана відзначає благодійні акції до Дня святого Валентина, які вже стали традиційними.
«Минулого року ми зібрали близько 40 тисяч гривень, цього року — 50 тисяч. Це робиться буквально за кілька годин, коли маєш ідею і команду», — каже студентка.
Найскладнішим у волонтерстві називає залучення достатньої кількості учасників, адже студенти часто перевантажені навчанням. Водночас підтримка друзів і сусідів по гуртожитку допомагає реалізовувати ініціативи.
«Коли запалюєшся ідеєю, перші дні робиш найбільше», — зазначає Діана.
Водночас студентка наголошує на важливості допомоги військовим.
«Я розумію, що без підтримки людей наше місто не вистояло б. Військові нас захищають, а ми маємо допомагати їм», — підсумовує Діана.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
«Наші Котики»: як ветеран Роман Турик відкрив та розвиває зоомагазин в Івано-Франківську (ФОТО)
Повернувся за пораненим та загинув: історія життя та чину прикарпатського бійця Миколи Прокопишина
