Терор або тероризм

Перш за все, застережу від того, що в нашій ментальності часто практикується і навіть  культивується: вважати, що якщо автор/лектор/наратор розвиває чи обговорює якусь слизьку тему, то це автоматично означає, що він – або  пропагує її, або є її важливою складовою, чи, як варіант, горить потягом  до неї.

А ще в нас прийнято про складні, лякаючі теми не згадувати, шоб не накликати раптом біду на свою голову – магічне мислення смішних людей, а тому ліпше в сотий раз про Надьку Савченко, або про чергове ДТП заточити аси баляндраси. 

Примітивні думки залишмо за бортом мілкого плавання.

Здається вже не віднедавна,  що країна потребує здійснення рішучих актів справедливості – за рамками м’якої сили. Та де взяти стільки фанатиків і стільки тюрем ?  Нідерланди здають в оренду в’язниці іншим державам євроспільноти, позаяк у них рівень злочинності набагато нижчий, ніж у партнерських країнах. Філії Аль Каїди і ІДІЛа ширяться світом зі швидкістю потрапляння в «райські сади»  чергового індоктринованого Мухамі.

Нам, як здогадуєтесь,  однаково не підходять надлишки гуманізму країни тюльпанів  та його протилежності в людиноненависницьких ісламістів.  То що робити МейдамІнЮ ? Ну щось же має підійти в решті решт, своє-чуже, гібридне…

На жаль, історія не знає надміру прикладів подолання багаторічного бардаку в державі, як занурення в новий – страшній бардак, або вихід з нього шляхом розтинання металу, інакше кажучи, не розв’язання Гордієвого вузла, а розрубання.

УПА і ОУН застосовували тероризм – найбільш гуманний порівняно з сучасними методами і тодішніми їхніх ідеологічних ворогів червоних – оскільки у них не було власної держави, вона перебувала в ворожих руках, а помірковані форми спротиву радикальні націоналісти тих часів відкинули, як неефективні пережитки м’якотілих націоналістів  імені Мельника та інших «недостатньо правих».

А більшовики застосували терор, бо в них була своя держава, і не одна внаслідок слабкості, надмірної зваженості і нерішучості еліт держав, що не зрозуміли свого покликання вчасно з тріском царської імперії. Терор виявився успішнішим за тероризм в 20 столітті. Щодо промивання мізків і залякування – стовідсотково.

Багато песимістично налаштованих науковців і людей з мінором навколо науки стверджують, що в 21 столітті виграє не терор, а тероризм, бо, бачте,  «карта – не є територія».  В цьому легко переконати чергового Усаму Бородатого, та значно важче вождя Північної Кореї в статусі вождя нації.

Не маловідомий академічний персонаж на ймення Френсіс Фукуяма, з якого накепкувалися за останні п'ятнадцять років вдосталь, після того як він дав маху зі своїм «Кінцем історії», несправдженою тотальною перемогою ліберальної демократії, однак не такий йолуп, як його малюють виключно з поверхні.

Він має беззаперечну рацію у тому, коли каже, що виживуть у світі майбутнього сильні держави, з сильними правовими інституціями всередині, а не навколо себе, навіть, якщо у них в геополітичних союзниках будуть сильні ліберальні держави.  Слабкі зігнуться, загнуться  під навалом корпоративних імперій, егоїстичних інформаційних мерітократів, псевдонаукової трансгуманістичної ідеології  і тиску тероризму.

Структурний реалізм, або неореалізм, як його частіше називають, дітище науковця-міжнародника  Кеннета Волтца, - одна із чільних сучасних міжнародних концепцій поряд з конкуруючим неолібералізмом, постулює давно теж пріоритет держав над міждержавними інституціями, як то бізнес, культурні впливи, дипломатія, тощо.

Тероризм – зло, яке чітко ділить людей на «чорних» і «білих» у відповідності до своїх глибоко суб’єктивних поглядів і діє незаконними і, як правило, нелегітимними  методами, спідтишка.  Терор – зло, яке так само ділить, на ті самі барви, з однією різницею - зло як би чиниться в межах закону, правових норм тієї чи іншої держави.

Те, що виникло, згідно з тезами класичної історії,  спершу на рівнинах Месопотамії, батьківщині Вавилону, за шість-сім тисяч років до Р.Х., а звідтам розрослася далі – Єгипет, Індія – світом, називалися державою, чи державами, або протодержавою. 

Держави формально і психологічно завжди мали і матимуть надалі перевагу в  світі незалежно від мінливості форм, парадигм.  Бо держави на відміну зграй поняття куди більш універсальне, сакральне, засадниче.  Тому Трампу легше домовитися з Ким Чен Ином, ніж з аль-Багдаді, для якого снайперська гвинтівка M-24 від Зелених Беретів – ініціатор зустрічі і укладення «угоди  в рай ».

Хто хоче мати державу, не державку, а не тільки родичів на заробітках в сяких-таких державах, той має плекати терор всередині, вимагати його, контролювати його, приймати в ньому участь, погрожуючи в разі ігнорування «наших солідарних вимог на базі справедливості»  - тероризмом. Та самим краще  ніколи не братися за тероризм, навіть еко-тероризм, такий зовні етичний і естетичний (хай  собі далі Калуська й Бурштинські отрути димують, парують) . Хоч би тому, що він заздалегідь приречений на поразку, як правило, такий «закон архімєда», який стійкіший за любий «закон мамєда».

Більшість наших проблем в тому, що не було й нема держави досі – в її базовому, ортодоксальному розумінні – з правовими інститутами, сильною армією, чіткими й нефейковими концептами державотворення, тощо. Зате маємо багато героїв, яким не вдалося створити державу, вигризти її з чужої пащі ведмедя і якими трудно переконати проблемне населення, ватне насілєніє, в тому, що наші герої, по-перше, таки герої, що наші герої -  і ваші герої теж. А розумників  типу Діми Гордона ще й не переконаєш в тому, в чому відрізняється «герой» від «святого».

Профіцит героїв помножений на непомірно пролонгований дефіцит державності – дорівнює дуже часто  тероризм в другому акті, без швидкої розв’зки з гепіендом в третьому.  Пассіонарність є, вона виникла, слава Богу, і тепер потрібно би задати правильну форму розвитку. Неправильна  веде до тероризму, або до алкоголізму, і ніяк до «вітчизняного голізму» чи якогось там, вибачте, холізму (варіант синархії).

Пассіонаріям пряма  дорога  - в активні інструменти «терору», свідомого, структурного і конструктивного, що походить від держави, базується на державі, за яку вони воюють. Терор мусить мати правильне тлумачення і коректну форму. Те, що називаю «терором», не повинен бути ним в класичному розумінні слова в наш час. Занадто традиційні способи тероризування – поголовні страти без суда і слідства з гаслами «вороги нації»,  поголовна цензура, залякування всіх і вся – в умовах нинішньої держави Україна –  рівноцінні скасуванню держави України методами його антипода – тероризмом  (підривання машин з ворогами країни всередині, набіги, розстріли, вибухи).

«Смарт-терор» і «уайт терор» мають  гуманніші моделі процесу. Вони так само використовують спрощений підхід до суду і слідства, без цього просто не обійтися в умовах, коли стільки лайна прилипло до білого слона, та бодай заміняють смерть на життя в неволі – і тим, хто вчинив справді злочин, чи в нашому випадку, очевидно (логічно) вчинив, навіть, якщо формальні докази вказують на протилежне. Ну наприклад – іномарка за 50 тисяч баксів начальника якогось управліннячка, записана на його маму чи дружину, що здійснює підприємницьку діяльність. Які тут можуть бути процесуальні затягування ? Я вже не кажу про осіб, які спіймані – чи не спіймані, зате очевидній –  на великій корупції.

Тобто, ліберал і гуманіст Міхо, якого вже встигли призабути, якому не дали стати трошки героєм України, правий: покарати сотні, щоби залякати тисячі, мільйони і змусити їх до переміни ума та моделей поведінки в соціумі.

Коли йому закидали, що Грузія неук-раїна, занадто мала за кількістю населення, то правомірно закидали. У нас треба сотні тисяч пересаджати, мільйони піддати адміністративній відповідальності за найменші плювки на землю і викидання сміття не в належних місцях (стовпи ганьби біля міст з історією магдебурзького права могли б засяяти неонами і оледами в напівархаїчній країні, чому б ні, а тим більше, якщо їх озброїти безкоштовним вай-фаєм і БДСМ-нагаєм. Європі точно б сподобалося, які претензії. )

Нехтування правилами дорожнього руху,  в ситуаціях з нечуваною летальністю, повинні би в основному проходити за кримінальним кодексом,  не обмежуватися штрафами, і що точно – з пожиттєвим вилученням прав та автівок. Тоді б «убер-бізнес» в нас сягнув гір, а велосипедний рух вище гір.

Все, що хочу цим не розлогим дописом сказати, зводиться до одного: нам вкрай потрібне  не толерантне ліберальне, не примітивно-націоналістичне, не дійсне на сьогодні популістичне і олігархінче, а дисциплінарне суспільство  - як запорука виживання держави і її – не просто переформатування і переформулювання, а перемодулювання. Ґрунтовної перебудови.

Світ знову входить в жорстку добу дисциплінарних держав. Колись це були військові монархії, скоро де-не-де виникати почнуть – вони вже виникли фактично – соціуми з щоразу більшими авторитаріями або церковно-сталіністського типу, як в деяких сусідів,  чи як  в багатьох країнах ЄС – соціуми гендерної ідеології, фемінізму і нетерпимої толерантності, за недотримання яких особа піддається фактичному і ідеологічному остракізмові.

Україні не треба балансувати між цими автократіями теперішнього-майбутнього, виводити спільне середнє, вона має запропонувати якісно нову парадигму, в яких консерватизм і традиція гармонією з ліберальними досягненнями західного світу без збочень.

І коли кажуть, що люди зі зброєю, якими би захисниками і героями вони не були,  здатні побудувати щонайбільше стайню в себе біля літньої кухні, то відповідь скептикам: не вони мають складати генплан, вони мають його впроваджувати до виконання, контролювати і здійснювати санкції відносно злісних не виконавців. І замовників теж.

Вже зовсім просто кажучи – хунта має прийти. Законним способом, без  великої турбулентності,  без рік крові. Щоб зайняти своє місце, та так, щоб не потіснити чужого. Президентом країни  не може бути хунтівець на даний час ,і через рік , і через шість теж, зате міністром оборони,  генеральним прокурором , керівником СБУ і інших нестворених поки що та бажаних органів контролю – мають бути виключно фігури мілітарно-патріотичного покрою,  як засіб для всенаціонального санітарного очищення і власної легітимації на арені світу під прихистом цивільного, легітимного всередині і зовні лідера країни та глави держави.

 Ось це і є ідеальний баланс влади, не знімаючи вкладу прогресивно ліберального  громадянського суспільства, як теж додаткової опори для кращої держави.  Та ліберальне суспільство мусить на якийсь час, принаймні, поступитися владою дисциплінарному і самому пройти очищення. Глибинний Аудит.

І питання - де взяти стільки тюрем ( ну не відпустити ж геть усіх тюремників, що зараз сидять, ну не повністю ця держава дезкредитувала  себе в минулому в усьому) , підкріплене справедливо ще важчим питанням: де взяти стільки відданих правовому терору в ім’я побудови соціально справедливішої , кращої держави і щоби ці віддані були віддані їй, а не своєму покровителю-олігарху, своєму батальйону, побратимам і партіям і власним забобонам, незнанням і самим собі отаманчикам – питання на яке доведеться відповідати з усією серйозністю і невідкладністю, як виглядає станом на сьогодні, все ще фрагментованій державі, порізненій на трайби, клани, фінансові інтереси, та в якої вже народився живий плід солідарних змін.  Хтозна, можливо, чекати залишилося не так вже й довго, занадто багато просто за останні роки розплодилося беззаконних державних бізнесових терористів.