Світанок нових каст

Моя любов до селян абстрактна. Я люблю їх за те, що жодне селянське повстання не призвело до створення держави, до створення апарату насилля. Можна навіть ризикнути і сказати: селяни – неісторична каста (клас, стан, верства).

Тим вони й чудові, що живуть собі тисячі років у циклічному безчассі – народився, одружився, розплодився, спрацювався (спився), помер, закопали, забули. Це щось принесене з дворів вічності. Щось закорінене у добу тих щасливих трипільців, які не писали книжок, не паскудили клинописом кавалки випаленої глини. І, відповідно, вийшли з поля зору брудної баби Історії.

Але от біда. Село як самодостатній світ глобально вигибає. Сучасні аграрні та інформаційні технології поклали край селу як культурно-цивілізаційному топосу, перетворили його на перспективне безглуздя. Село ще продукує зерно, льон, тютюн, молоко, самогон, плітки, сміття тощо. Але вже не має ні живого голосу, ні живого серця. Не створює жодних оригінальних смислів і міфів. Лише виштовхує до міст (до світу концептів) чергові хвилі розгублених і знервованих маргіналів.

Тому виникає питання: “А що ж прийде на зміну селу?” Адже за межами міст все одно житимуть люди. Окремі індивіди, котрі ненавидять великі людські мурашники й відчайдушно тікають на “край світу” касти не створять, бо здебільшого є соціопатами. Фермери також не мають майбутнього. Їх рано чи пізно звідусіль витіснять великі латифундії, споряджені цифровими технологіями, роботизованою механікою та руками працьовитих китайських лаобаїв.

У деяких сумних прогнозах ми бачимо майбутнє людство, закрите в куполах і вежах з штучним кліматом. А його оточує геть здичавілий простір – щось середнє між Чорнобильською зоною і Східним Опіллям – десь-не-десь помережаний клинами аграрної активності. У надрах того простору живуть якісь заскорузлі люди, котрим веселіше щоденно битися з мутантами і бандитами, ніж існувати у тісних житлових капсулах підкупольних мегаполісів.

Якщо ж забути про фантастичні декорації постапокаліптичного майбуття, то єдиною перспективою малозалюднених просторів між містами є виникнення “нового села”, населеного людьми, спосіб життя яких не передбачає щоденного контакту з потоками споживачів і клієнтів. Враховуючи, що штучний інтелект (ШІ) та роботи різко звузять перелік масових продуктивних професій, можна передбачити, що поза сферою виробництва та сервісу залишаться переважно ті, хто займатиметься творчістю чи професійно культивуватиме неробство.

Саме останні й стануть основою нового села. Адже неробство міського типу залишиться відверто паразитарним. Скупчення нероб у великих людських мурашниках завжди є деградованим та криміногенним середовищем. Це розплідник наркоманії, що постійно перебуває у конфлікті з законом та з спільнотами працюючих. Натомість сільські нероби майбутнього можуть гуртуватися в релігійно-філософські громади або ж встановлювати комфортну рівновагу між своїм неробством та рустикальним топосом полів і лісів за правилами взірцевої екосистеми.

Уже тепер ми бачимо збільшення в суспільстві прошарку нероб. І це не безхатьки, а люди, які заробили достатньо грошей, щоби не завдавати собі клопоту щоденно думати про хліб насущний. Збільшується також кількість тих, хто намагається розтягнути проїдання спадку до кінця своїх днів. Також до касти нероб можна віднести умовно зайнятих. Так, скажімо, сучасна молода пара може прожити тиждень за ті гроші, які заробить за дві-три години, демонструючи свої сексуальні вміння на порночатах.

Подейкують, що в Україні ледь не кожна двадцята молода людина заробляє (або підзаробляє) порнобізнесом онлайн. Розвиток “індустрії віртуального сексу”, як прогнозують деякі маркетологи, з часом перетворить її на головне джерело доходу молоді таких країн, як наша. Зрозуміло, що мегаполіси є не найкращим місцем для працівників цієї надзвичайно перспективної галузі.

Розвиток ШІ буде витісняти все більше людей до сфери специфічного сервісу, пов’язаного з обслуговуванням потреб самотніх, неповносправних та фрустрованих індивідів. Агрегати такого сервісу, як вже тепер зрозуміло, є також більш органічними для сільської місцевості. Касти доглядальників, нероб та напівнероб й визначатимуть функціонал нового села. На місце теперішніх аграріїв прийдуть освічені люди без певних занять, громади розкомплексованих тантристів, порноволонтери, вільні митці та доглядальники за тими, хто має особливі потреби.

При цьому фінансові можливості нового села будуть значно вищими, ніж можливості села старого, яке часто-густо не здатне прогодувати себе й доживає віку за гроші заробітчан. Нове село за доби ШІ буде місцем “послабленого соціального контролю”, порівняно з мегаполісами, де насиченість відеокамерами, гаджетами та “розумними” побутовими речами створюватиме ефект повної відсутності приватності та унеможливить закритий від стороннього ока спосіб життя.

Зрозуміло, що в період свого становлення нове село зіткнеться з залишками села традиційного. Ці два принципово різні світи, як виглядає, не будуть дружньо комунікувати. Старе село буде знесене в небуття, й пам’ять про нього залишиться, либонь, у музеях. Новому не потрібна його “інституційна пам’ять”, воно буде набиратися своєї, в якій десь повториться безглузда циклічність села традиційного, а десь з’явиться безглуздість нового типу, пов’язана з міфами нероб про значущість їхньої касти та володіння нею певних істотних правд.

Адже майбутній світ буде мутним та сповненим мрій і підозр.

matrix-info.com