В часи Пророка жила набожна жінка, у якої був вісімнадцятирічний син. Син занедужав лихоманкою і помер.
Але жінка не скаржилася і думала лише про те, як повідомити цю скорботну звістку батьку, коли він повернеться, до смерті втомлений, з польової роботи.
Коли її чоловік повернувся і запитав про сина, вона сказала: Він спить, не буди його. Вона подала йому вечерю, потім він сходив у мечеть і проспав ніч спокійно в обіймах дружини.
Вранці вона сказала йому: Учора я бачила щось дивне: нашим сусідам було дано щось на збереження, прийшов власник і зажадав свої речі назад. Тоді вони заплакали і стали скаржитися.
Чоловік сказав, що сусіди дурні: адже вони тільки звільнилися від покладеної на них обов'язку.
Тоді вона йому повідомила, що сталося з їх сином. Чоловік побачив її витримку і мужньо переніс тяжке горе.
