Корупція, свавілля, безлад, беззаконня, безапеляційний диктат меншості – ну, все як завжди, – інфікували країну вздовж, впоперек і наскрізь. Кожен потенційний рободеп свідомий того, дужче тільки свідомий своєї місії – визволити країну з-під лап звіра! Або звірка, – підземного, чорного, хтонічного і інфернального.
А що для цього потрібно, що ти годен, ро-бику ? Найперше і найголовніше, перелічує потенційний рободеп уже з заздалегідь сталевою фізією безстрашного і героїчного захисника Вітчизни, потрібно… потрібно, курва, обрати мене до Роболементу (Роболямент, влучніше - …лемент - осередок Обраних-! рободепів), позаяк я титульний і титулований, а ще у білій сорочці народився – вишиванці, і тоді я обіцяю вам, що Я-Ми зроблю-зробимо так, шо фіг вас ворог лютий, чужий і зажерливий поранить чи вб’є в своїй рідній, унікальній і УНіВерсальній Крайпорації – станете суцільними кіборгами, або навіть андроїдами, поки не заржавієте від цілодобових благ гарячої води та випару лазень за безцінь – якщо, власне, ви, панство любе, шановне, одягнете Мене і Моїх в обладунки… Ну то як, дорога і велика НАЦІЄ, титулованих і …тилованих ? Я так і думав. Добре є, на раз, два, три – гайда всі повилазили з бункерів, хлопці !
По-друге… - ПО-ПЕРШЕ !!!
І ось красунчик, діючий рободеп, а коректніше висловитися – функціонуючий, красно і бравурно чимчикує просторами Роболяменту, сповнений трепетної гордості за своє непробивне body як мінімум на протязі п’яти років; «жизнь, камандір, удалась !» - приспівує він стиха, щоб ніхто, боронь Боже, не вчув, що не «там під Львівським замком», а сміливо і відкрито лишень рецитує священну мантру О-ЛА-ЛА-ТЯГНИ-В-БІК-!
Стрілєйте, курва, тепер кіко хочете, мені, як видите, до лямпочки… - трохи болит, але не смертельно, а ви – вважійте, аби не зрикошетило… ви не робо… ви - рабо… пам’ятайте !
Та щоб про нього воріженьки, злі, довгі і ті, що невдячні язички, не розповсюджувалися як про дисфункціональну машину, і аби за кілька років таким робом не опинитися на смітнику чи поповнити секондні прилавки маркету БУ, він мусить на сьогоднішній сесії трохи постріляти в зловорожих рободепів та їх неприсутніх тут патриціїв з вищої касти.
Він виходить на трибуну, у вишиванці поверх броні, сорочці міцнішій і надійнішій за найбільш куленепробивну броню, гаптованій хрестиком, а де-не-де у нього німецьким…, ходою властивою тільки роботам; скрипить метал, десь під пахвами, ( змастити конче треба свічкою, пізно метикує); з-під шолому з дисплейним візуалом звіряє хижацьким поглядом масу хижих рободепів, які готові враз в горлянку йому вчепитися зубами, вивуджує лазерний пістоль – з рота – і шоу розпочинається ! Мочить направо-наліво, справа і зліва – помітно більше, все-таки, справа, не зраджує собі – пануючу зграю РД і опозиційних РД, але не з його команди; громить і сих, і тих звинуваченнями у тому, що вони «пособники і кістяк мегакорпорації !!!», яка встановила «всеосяжне панування на терені !!!»; мерщій переходить на персоналії – це вже подвійний посилений лазер.
Та несподівано отримує удар у відповідь – аж навіть трохи заболіло. Встає солідний, статечний рободеп – сталевий панцир MADE IN DON BAS$TARD виблискує і тріщить на ньому. Його завчасу підбадьорюють оплесками чи пророкують вже легку звитягу – …і той ніби скрадливо якось парирує, що, мовляв, тобі, рободепе жовторотий, не варто так полум’яно розводитися про ненависну мегакорпорацію, котра всіх і вся приватизувала, бо ти… робе… певно, ще не повністю забув, хто тобі пристойно проплатив операцію, після якої ти постав в оснащеннях непробивного пацана, тому засунь свій лазер назад і прикуси до крові.., - кров в тебе ще є, ти ще кіборг, а не андроїд… - всмоктав, козаченьку, бравий ?
Таки пробило броню, - гіркотно про себе визнає рободеп на трибуні, - кепське східняки роблять залізо, хрінове – москальня, халявщики.., але нічого страшного – візьму не з бюджету бабло, як оцей обжерливий непролюстрований ілюстрований неоенкаведист, а у його шефа, хай відшкодують.., і залатаю. Ть ! І каже колезі: поцілуй мене туди, де мене пробило, ленінцю-сталіністе проклятий !… Розуміє, що дещо знову ляпнув зайвого – баг невеличкий трафив, збій в програмі, – поспішає реабілітуватися: мене народ поставив ! А тебе – ватага ! Смерть – так смерть, зате на Війні ! Зате за Ідею ! Зате Героєм зроблять ! А якщо – і дуже ймовірно з огляду на розкладки – ранять, – то вже не посмертно зроблять… і пожаліють люди – хіба не файно, хіба не вигода ?!?
Ага, ага, а я Вольтрон – захисник всесвіту.., - усмішливо сопе статечний рободеп і плавно з’їжджає, аби й самому чогось зайвого не ляпнути.., переможно і спокійно всідається, щоб дочитати газету і дограти тетріс у Верту. Йому дозволені будь-які коментарі, навіть легко – сильно у вухо дати будь-котрому опозиційному рободепові, чому б і ні – адже він патрицій і майже патрон, і кожен там, такий як він, допоки на те НЕ ВОЛЯ, а ДОЛЯ ЙОГО ВЕЛИЧНОСТІ ЕЛЕКТРОНІКА - п’ять літ слава йому, на більше не заслужив. Вже чотири, навіть менше… - чєс то страшно принципова курва, чєсно.
Час збіг стрімко, гряди і вже підступила хвилююча і пекуча часина: бути йому-їм знов чи не бути йому-їм знов, й…ї…, – а колись, навпаки, рободеп радів цій миті, неначе сонцю, місяцю і зірочкам на небі ! Тривожні думи його заполонили: ще б пак – було від чого тремтіти, було…
Зняв неохоче металеві обладунки рободеп, котрий все менше нагадував «робо» … - а там такий сморід ! такий штин ! – що Стерлінгівські омари у порівнянні з ним – «А ЛИПИ ЦВІТУТЬ, ДУХМЯНІ, ДУХМЯНІ !!!...»
Подався він до фірмочки, де пацани і дєвкі поможуть виліпити з нього знову роболюдину, підберуть новий розмір, фасон – поправився доволі хлопійко – і зодягнуть перед кривим дзеркалом.
А там йому прогнозовано запропонували шати із ретроспективи рицар а-ля середньовіччя. На що «рободеп на волосинці» відреагував гидливо: не хочу я ніяким госпітальєром, шо за госпіталь тут у вас якийсь !?! А вони йому: не госпітальєр.., а – Князь Київський… – типу Святослав Хоробрий ! Тим паче, це ж протягом останнього часу у вашому випадку безвідмовно спрацьовувало … І цього разу, будьте певні !
Він почухав потилицю, оповиту сумнівами, і сміло вирік: добро, нехай лицар, нехай ретруха…, але нарід хоче і вперед… - тому, шановні, давайте мутіть якусь еклєктіку – шоби я виглядав трохи гей би в будущности ! Без проблем, - кивнули йому, - замутимо. Варіант: шолом традиційний, на вершечку з пір’ям, як в античних грецьких і римських вояків, шаблюка в руках, ну а решта… Підходить, - вигукує навперебій вояка і, ледь подумавши, додає: а давайте – пера скрізь ! Воїн в пір’ї – круто, еге ж !?! Ну хіба ж не «ф’ючер» ?!? Та можна… – ви ж не «ф’ючерсом» платите, можна. Забацаємо ! Відповіли йому, не здивувавшись.
І забацали пацана у пір’ячко, від маківки до п’ятки, а за ним відразу і свиту його – в надії знову на п’ятку, ситу.
А в зловісній мегакорпорації з того несказанно раді: сієш меншого, жнеш більшого. Отакі то справунки в усій нашій Край-по-рації.
