Цей рік показав нам багато важливих речей з інших ракурсів — хто ми є, що ми робимо та як обираємо життєві пріоритети, чи користуємось критичним мисленням та як боремось з труднощами. В кожного це само собою ставалося по своєму.
Нещодавно мені до рук потрапила нова книжка «Ілюзія ефективності» Віри Валлє — української правозахисниці, доктора філософії у галузі економіки (PhD), магістра права та юриста–практика з досвідом роботи у Групі Світового банку, міжнародних корпораціях та громадському секторі, авторки низки законів у сфері господарської діяльності та протидії корупції. І найголовніше талановитої письменниці.
Я не зміг пройти повз таку новинку й таку жінку. Так з’явилося сьогоднішнє інтерв’ю.
Привіт, Віро, нещодавно вийшла твоя нова книжка «Ілюзія ефективності: як і чому нас пошивають у дурні». Я вже встиг її прочитати й навіть написати про неї відгук в огляді. Але тепер хотілося б поговорити про неї дещо детальніше. Наче усе й зрозуміло, але чому саме «Ілюзія ефективності»?
«Ілюзія ефективності: як і чому нас пошивають у дурні» - це книга про кризу мислення, що ставить людину перед викликами політичного популізму, економічного фішингу, дезорієнтації й хаосу, спровокованими маніпуляторами. Заперечення реальності як наслідок поневолення розуму людини владою ілюзій і обману у результаті втечі від свободи є найбільшою загрозою сучасного суспільства. Тому ця тема й захопила мою уяву. У своїй книзі я розглянула приклади з різноманітних сфер, у котрих ілюзія ефективності проявляє себе щодня, а також спробувала з’ясувати, як і чому нас пошивають у дурні й чому ми дозволяємо це робити.
Дуже сподобалась твоя класифікація людей в бізнесі: жлоби, дедлайнери та т. п. Як з’явилась ідея саме так класифікувати людей і як тоді доводилось справлятись з такими типажами у реальному житті?
Класифікація неефективних людей, яку я наводжу у книзі, може застосовуватися не лише до сфери бізнесу. Таких людей ми зустрічаємо скрізь – вдома, на вулиці, у соціальних мережах. Під час написання книги у спогадах спливав досвід спілкування з ними. Оскільки ілюзія ефективності на вряд чи б існувала в ідеальному світі ефективних людей, я вирішила з’ясувати, якими є неефективні люди. Виявилося, що неефективних людей, яких мені доводилося зустрічати, можна систематизувати за шістьома типами: некомпетентні, бюрократи, слабаки, дурні, дедлайнери та жлоби. Всі вони шкідливі для ефективності будь-якої справи, до якої докладають руку, а тому важливо вміти ідентифікувати їх та уникати контактів з ними. Якщо уникнути взаємодії з ними неможливо, єдиним способом гідного співіснування з такими персонажами є збереження власної свободи, яка, залежно від сфери життя, може проявляти себе у професіоналізмі, в особистій гідності, відповідальності тощо.
До речі, в «Ілюзії ефективності» у розділі про тютюнове, фармацевтичне та алкогольне лобі, ти як приклад згадуєш про бестселер Крістофера Баклі «Тут курять». Це наштовхнуло мене на запитання: А яку літературу ти найчастіше читаєш і за яких умов?
Я віддаю перевагу нон-фікшн літературі – здебільшого у галузі політології, економіки, права, психології, соціології та філософії. Процес читання для мене безпосередньо пов’язаний с процесом написання книг. Іншими словами, читання – невід’ємна складова процесу творіння книги: я поринаю у читання, коли пишу.
Як приходить натхнення і як виглядає твій процес письменництва?
Натхнення приходить з власного досвіду. Будь-яка побутова ситуація може спровокувати мене на написання книги. Задум щось написати виникає, як правило, з сумного досвіду й прагнення з’ясувати причини того чи іншого явища. Далі тема, яка цікавить мене, набуває розвитку внаслідок осмислення різноманітних її аспектів – часом несподіваних, котрі, здавалося б, на перший погляд, не мають безпосереднього відношення до первинного задуму. На явища хочеться поглянути з різноманітних сторін у всіх можливих ракурсах – як-от, через призму економіки, політології, права, філософії, психології. Так народжується моя нон-фікшн книга – симбіоз ідей, практик, поглядів і власного досвіду.
Повертаючись до "Ілюзії ефективності". Як на мене, крізь всю книгу червоною лінією проходить заклик до критичного мислення. Як гадаєш, чи є якісь універсальні й дієві засоби, щоб залучити більші пласти людей до критичного мислення? Якщо ні, то до яких наслідків це може призвести скажімо за покоління?
Універсальних і дієвих способів не існує. Наслідки кризи критичного мислення вже й сьогодні катастрофічні – не варто чекати, що відбудеться «за покоління». Це й вибух популізму, й масове споживацтво, і навіть пандемія коронавірусу, які охопили світ. З подальшим розвитком інформаційних технологій свобода інформації зростатиме – відповідно, й наслідки бездумства людини зростатимуть пропорційно. Адже свобода потребує відповідальності. Без неї необмежені можливості, реалізовані бездумно, стають шляхом до хаосу. Система освіти, котра навчатиме дитину критично мислити, могла б стати потужним інструментом розвитку критичного мислення. Грунтовна нон-фікшн література, до слова, також сприяє запуску мисленнєвого процесу, а, значить, вчить думати, аналізувати інформацію, ставити її під сумнів. Саме тому я й віддаю перевагу цьому жанрові: донесення читачеві складних речей простою мовою є моєю – як автора – задачею.
Тут себе трошки порекламую. Не так давно в мене був особистий подкаст, в якому я говорив з письменниками про кінець світу, пандемію, відпочинок, самопочуття і т.п. В гостях були Ірена Карпа, Гася Шиян і Ксенія Фукс. Часом навіть проскакували якісь лайфхаки від них, як з цим справлятись. А як відбувався твій карантин, які емоції, труднощі це викликало? Як боролася з ними?
Карантин, в умовах котрого живе й працює світ вже пів року, став переламним моментом, який відмежував людство від, так би мовити, епохи традиційного життя до новітнього часу. Після завершення карантину світ вже не буде таким, яким був колись. Мова йде, зокрема, про здобуття людиною нових – не розвинених донині – навичок: наша ефективність сьогодні, як ніколи, визначається здатністю до самоорганізації, швидкістю, інноваційністю й гнучкістю ухвалення рішень, лояльністю до багатозадачності й, звісно, вищим рівнем усвідомлення й розділення власної відповідальності. Ці навички стануть ключовими при відборі працівників організаціями, які, до слова, все більше віддаватимуть перевагу більш гнучким режимам організації праці. Адже компанії у багатьох галузях вже усвідомили, що дистанційна робота є економічно раціональною, бо дозволяє заощаджувати значні фінансові ресурси, а працівник є більш ефективним тоді, коли наділений більшою свободою та ширшою автономією ухвалення рішень. Конкурентоспроможність гравців ринку (як індивідів, так і компаній) визначається швидкістю їх адаптації до зміни динамічного середовища. Тому виживуть найшвидші й найгнучкіші, з творчим потенціалом гравці.
Що стосується мене, мій карантин проходить захоплююче й насичено. Працездатність підвищилася. І, найголовніше, моє життя стало набагато більш гармонійним, адже гнучкий режим роботи дозволяє мені поєднувати професійне життя з особистим – тобто жити на повну.
До речі, трошки детальніше ознайомився з твоєю біографією, до того ж ми вже згадували про це у недавньому прямому ефірі, презентуючи твою книжку. Ти кілька років прожила в США. Що спонукало туди поїхати? Як життя там відрізняється від життя тут? Чому вирішила повернутись?
У США я навчалася й стажувалася упродовж 2000 – 2003 років. Це був цікавий і корисний досвід, якому я вдячна за значний вплив на мій світогляд. Життя у Сполучених Штатах Америки багатьом до вподоби, адже там людина має ширші економічні можливості. До того ж, це країна з високим рівнем міжособистісної довіри та розвиненою демократією. Тому я відчуваю велику симпатію до цієї країни та її громадян, а також вдячність за те, що я багато чому навчилася, проживаючи там. Утім, я краще почуваюся в Україні. Відчуваю, що саме тут моє місце – не зважаючи на всі негаразди, які відбуваються сьогодні з нами.
Як гадаєш, чого не вистачає українцям, щоб жити краще?
Я думаю, що українцям бракує довіри, поваги й відповідальності. Ці чесноти становлять собою потужній економічний ресурс й визначають те, що називають соціальним капіталом. Країни, у котрих рівень міжособистісної довіри є високим, де громадяни поважають один одного й розділяють відповідальність за всі свої вчинки, мають беззаперечні переваги в економічному й соціально-політичному житті. Я про це багато писала – зокрема, досліджуючи феномен свободи та проблему корупції в Україні. Пошуку відповіді на твоє питання присвячені три мої книги: «Корупція: роздуми після Майдану», «Жага свободи» і «Корупція. Занепад соціального капіталу».
Що побажаєш нашим читачам?
Здоров’я й любові. Все інше ходить поруч.
