Отець Андрій Зелінський провів три тижні при штабі Антитерористичної операції (АТО) як військовий капелан – надавав духовну підтримку українським військовослужбовцям. Відбулася ротація, і зараз його змінив інший священик. Отець поділився враженнями з Департаментом інформації УГКЦ.
Отче Андрію, ви вже багато років працюєте військовим капеланом. Чи змінилося сприйняття цієї місії після роботи в зоні АТО?
Військове капеланство – це не просто духовне служіння в армії, це певною мірою питання національної безпеки… У пострадянському суспільстві ми, напевне, ще не навчилися звертати увагу на потреби індивідууму, конкретної людини. А національну безпеку реалізують саме конкретні особи, котрі мають не лише матеріальні, а й духовні потреби. Зокрема йдеться про молоде покоління військовослужбовців, виховане вже в іншому середовищі. Для них питання релігії, духовного виховання мають важливе значення. І для ефективності їхньої місії, – а йдеться про благородну місію захисту життя, миру, – необхідно задовольняти їхні духовні потреби. Тому я намагався працювати з представниками тих підрозділів, які брали найактивнішу участь в АТО.
Було встановлено польовий храм Архистратига Михаїла, в якому звершувалася ранкова й вечірня Служба. Також уділялися Святі Таїнства, зокрема Сповідь та Причастя.
І часто сповідалися?
Не пригадую жодного дня, щоби хтось не сповідався. Хоча була дуже динамічна ситуація в зоні АТО. При виїзді на бойові завдання хлопці зверталися за благословенням. А коли поверталися, просили про поминальну молитву, якщо хтось із їхніх товаришів гинув.
Це зовсім інше служіння, ніж у військовій частині в мирний період, коли час для духовного забезпечення військових є завжди.
Щоб якось розрядити психологічну атмосферу, організував курси англійської та італійської мов. А головне – індивідуальні бесіди. Військові нерідко звертаються до священика, бажаючи докопатися до глибинного сенсу... зрозуміти, що з ними відбувається і яка їхня в цьому роль. Адже часто хлопці емоційно виснажені – через розлуку з рідними, від постійної загрози їхньому життю, від втрати друзів. Тому вони потребують духовної підтримки, духовної інтерпретації подій, з якими вони стикаються.
Тож роль капелана – дати це військовим, схилити небо до них, щоби вони відчули Божу присутність у своєму житті.
Важко розповісти про враження від зони АТО людям, які перебувають в іншій системі координат… Тут, у столиці, вони живуть звичним життям, стежать за перебігом чемпіонату світу з футболу в той час, як наші хлопці віддають свої життя за нас, за нашу країну...
А що нам робити?
Важливо пам’ятати, що ми теж відповідальні за наших військових, адже зла не здолати самотужки. Кожен має запитати себе: що можу зробити я? Люди різні... І добро має бути творчим, різноманітним. Це не означає, що всі ми маємо озброїтися й вирушити на передову. Передова має проходити у глибині нашого серця, нашої свідомості – там, де перед нами стоїть запитання про особисту відповідальність за те, що сьогодні відбувається в нашій державі, про особисту відповідальність за мир та злагоду в нашому суспільстві. І треба працювати в цьому напрямі. Тут дуже широке поле для діяльності, зокрема для волонтерських акцій.
Коли ви встановлювали молитовний намет, чи не мали проблем із військовим керівництвом?
Місія військового капелана при штабі АТО відбувається за погодження з генеральним штабом, тому жодних проблем не могло бути.
Молитовний намет призначений для того, щоб людина могла звернутися тоді, коли захоче – чи для сповіді, чи за молитовником, чи за духовною порадою…
Як вас, греко-католика, сприймали військові?
Із військовослужбовцями я працюю вже протягом восьми років. І так трапилося, що відсотків 30 офіцерів, які були в зоні АТО, я знаю протягом тривалого часу, ще з курсантських років.
На запитання, інтереси якої Церкви я представляю, я відповідав, що жодної. А просто забезпечую духовні потреби військовослужбовців.
Отче, вам як священику не можна брати до рук зброї. Але ж ви їздили на блок-пости з військовими… Тобто все може бути. І ви не будете захищатися?
Я теж неодноразово запитував себе про це. І вирішив: якщо хтось буде зі мною, хто не матиме бронежилета, то і я його не вдягатиму. І точно не мав жодного наміру брати зі собою зброю.
Ви сказали, що капеланство стосується питань національної безпеки…
Ідеться про реалізацію внутрішніх, духовних потреб людей, які обороняють державу, гарантують її національну безпеку. Сьогоднішня ситуація підштовхує нас до переосмислення проблеми духовних потреб військовослужбовців.
Чи багато було охочих вивчати іноземні мови?
По-різному. Це була одна з можливостей відволіктись від бойових дій. Тому хто коли мав час, той і забігав. Висів розклад Богослужінь і уроків. Але якщо хтось мав бажання прийти в позаплановий час, то приходили – навіть серед ночі…
