Закінчилася остання серія сьомого сезону серіалу «Гра престолів», а у одного відомого українського політика, судячи з усього, почалася нова епоха, – і почалася вона зі зміни іміджу. Прощавай, принцесо Лея Органа-Соло, здраствуй Дайенеріс Таргарієн – королево драконів ?
Драконити зараз юлеботів більше за порохоботів не модно, ба навіть аморально, хваліть, порохоботи, свою зірку – за стабільність в усьому. Тим паче, що існування перших, якщо й підтверджується науковими даними, то аж ніяк не сумірне з армією других, яких давно коректно іменувати прахоботами, хоч вони вдають з себе невмирущих і всюдисущих на зразок їхнього «Татка».
В нашому випадку визначення «юлебот» з приклейкою до всіх, хто хвалить Ю.Т. і критикую П.П., є таким самим некоректним і аморальним явищем. По-перше, на жаль, не всі, котрі хвалять, отримують від того якийсь економічний чи кар’єрний зиск на відміну перших. По-друге, ставити на Тимошенко і фанатіти від Тимошенко, або не помічати вад об’єкта хвали, це різні речі.
В нашому випадку «ставити» повинно означати ніщо інше як ставити на існування держави Україна, не ототожнюючи при цьому політика з державою а-ля Людовік XIV в 17 сторіччі. В нашому випадку «ставити на» - це мислити наперед, реалістично, глобально: кінець світу зоряних війн наблизився, в новому світі буде значно менше фантастики (за винятком техновинок Ілона Маска, які правдами і кривдами доберуться й до наших нив не менше за биті тесли вже тепер), буде значно менше зоряних політиків і їхніх війн на зорельотах, що перетворяться остаточно в плаваючі гроби без енергії, ресурсів; в новому світі буде більше – фентезі, магії, грубо зрубаних голів, брутальної сили, вовків і, звісно, драконів. Кури, качки, індики теж будуть, агроойкумена чарівною паличкою поттеріанця – вегетаріанця нікуди не зникнуть, не перенесуться .
Це не майбутнє – це вже теперішнє, і від нас, найперше, залежатиме, чи надовго «ігри на престол» затягнуться, хто займе престол і скільки протриває нова сага з перетворення варварського сетінгу (світу) на світ, де одні види зла знищені повністю, інші поставлені на коліна перед престолом і відбілені, ще інші маргіналізовані.
Тимошенко лише героїня головна, інструмент, меч, ікона стилю боротьби, зовсім не богиня, а Мати Україна не її рабиня. І найголовніше не найбільшого дракона із Мордора «Московія», як це обставляють і «висвітлюють» брехливі і некомпетентні ненависники. За логікою лінійних процесів – повноцінна героїня 2019, а головний антигерой Порошенко.
Утім, він може «антизувати» свій героїзм значно швидше і сильніше, якщо спробує за всяку ціну вигризти другий термін свого бездарного перебування на ключовій посаді в державі. Для цього у нього і його команди є кілька інструментаріїв, сценаріїв.
Перший називається – кримінальні справи і судимість: заперти, як це зробив Янукович, не наважиться, умовно дати можуть, тим самим позбавивши претендента боротьби. Другий – воєнний стан: країні не до виборів, всім ходити струнко і готуватися славити Захисника вітчизни ура-ротом. Третій - схожий з другим, це відмова від АТО і війна, як гіпотетичний приклад – визнання Донбасу окупованим(що було б правильним), та не тимчасове відокремлення від нього, а масований наступ на нього.
Цей третій найнебезпечніший, оскільки він може неумисно призвести до прямої війни з Ерефією, із застосуванням важких озброєнь, авіації, піхоти. Та найгірше в цьому, що винних можуть призначити Україну не лише в Ерефії, самозрозуміло, а й на Заході, а в не без того дуалістичному суспільстві спалахне «Україна не винна», «Україна винна».
Фізична ліквідація Тимошенко – не розглядається, позаяк до честі нашого чинного президента, він не вбивця, як попередній, а лишень воленс-ноленс маститий злодій. Та, не забуваймо, що у маститих злодіїв водяться маститі друзі-вбивці.
Всі ці інструментарії, сценарії легко зреалізувати, та платити за них буде непосильною нішею для українського народу, а від влади він і його люди просто так, схоже, не відмовляться.
Тому чи не єдиним розумним народним рішенням було б перестати скиглити і курвити всіх українських синів і дочок, а потім йти голосувати за нікчемного популіста Ляшка чи не дуже розумного ізоляціоніста Тягнибока, а подивитися правді в вічі і спитати: у кого, який рейтинг, чи варто ставити на Садового, який виявився не таким удатним сміттєгосподарником і патріотом (альфа-б-патріотом !), як представлявся, чи може на Гриценка, якого теж, до слова, серйозно побоюється Порошенко ?
Сам пан Гриценко, як людина військова, у воєнний час виявився би оптимальною фігурою, та тільки на посаді Міністра оборони. От там би продемонстрував свій хист і авторитет, яким міряється з усіма.
Його обрання президентом не зробить з нашої армії автоматично найсильнішу армію в світі чи так само економіку. «Джавеліни» блискавично не отримаємо, власні «Скіфи» блискавично не виготовимо, тому що завдячуючи чинному гарантові, у нас не налагоджена програма серійного випуску ППО, на це нема грошей, бо гроші потрібні йому самому, його політичним-і бізнес-партнерам і ті копійки від МВФ на проїдання нації.
Але це все не відноситься до особистих недоліків пана Гриценка. Основі недоліки – надто авторитарний характер пана Гриценка, як подейкують зналі люди, а в нас, пригадаємо собі, суспільство не солдафонів.
Та найбільша вада мабуть відсутність справжньої політично команди в пана Гриценка (ні з Гацьком, ні з ким іншим не склалося), що робить його не лишень по суті дисфункціональним, неповноцінним, а й може запросто поставити в пряму залежність від грошей олігархів, які куплять йому і команду, і поле, і м’ячик. Це ми вже не раз проходили з усіма перспективними.
У Тимошенко давно є своя команда і свої гроші. Останніх напевно вже давно достатньо, щоб в цій країні бути аж ніяким не єдиним чоловіком, як люблять в нас спекулювати ЗМІ, а чи не єдиним справжнім політиком, і в той же час не аж так багато, як у Порошенка, щоб боятися проломити голову головним монополістам з думкою про наступну їхню помсту, коли вони отямляться і згадають про його уразливі місцини.
Найосновніше, що є, про це неодноразово писав, амбіція ввійти в історію. Хто цього досі не помітив, той взагалі не знає української політики, лох. А хто вважає, що людям, які справді жадають увійти історію, залишити там значний слід, ето нє наші люди, той, вибачте, тричі лох, порепаний селюк у генофонді нації.
Крім того, нам всім давно пора давно позбавитися ілюзій, які нам накинули махрові ліберали про капіталізм, як лишень один-єдиний механізм у ньому і до нього, - чиста ринкова економіка. У скандинавських країнах давно соціалізм співіснує з капіталізмом, дуже вдало і ефективно, навіть у мецці, чи медіні, капіталізму Великобританії часто й густо ліваки лейбористи засівають поля гойно зернями Карла Маркса.
В Україні справжня проблема появилася не тоді, звичайно, коли розчинився СРСР, а коли всі патріотичні політичні рухи кинулися в неоконсерватори, на штиб Степана Хмари і Левка Лук’яненка, і в неоліберали, як Народний Рух, порушуючи при цьому як підвалини історичних реалій того суспільства часів голодних 90-х, так і компрометуючи дітище Рейгана та Тетчер, непристосоване до початку творення нової демократичної держави й нації.
Дефіцит українських лівих дався взнаки, коли спочатку коліна, а потім голови підняли симоненки, вітренки, луценки з Морозом і таке найхимерніше поріддя аферистів вистрелило, як медведчуківське СДПУо з їх наступниками партією ригів, побувати успішно в обох яких встиг наш сьогоднішній лідер нації П.
Якщо в нас вже прийнято критикувати укрогруза Міхо, то чомусь його лають за всяку маячню, а не за лише одне, за пропозицію знизити податки для всього бізнесу. Міхо ратує, за те, за що ратує, тому що він правий політик, а не лівий, така його візія, бо лівий агітує за запровадження прогресивного оподаткування, хто більше заробляє, то й більше платить в казну, а з казни розподіляють більш-менш симетрично.
На цьому етапі Україна не може дозволити собі бути правою державою, коли так багато бідних, це нонсенс, в якому винен аж ніяк не Міхо, який не керує цією країною, своїй же він поміг, хоч з правого боку, та поміг.
Популізм популізмом, та партія Тимошенко, якщо не ліва, то лівоцентрична точно, значно більше, ніж партія Ляшка і значно менш популістична за всіх базік, які жодної відповідальної посадив житті не займали, зате все життя всіх повчали.
Особливо бонусів Т. додає любов до націоналізації державного майна, в час, коли нинішня влада квазі-лібералів хоче спихнути собі за пазуху і своїм все шо ніззя і шо нада. Ймовірно, в недалекому грядущому нас від голоду і нестачі глюкози врятує націоналізація Рошен…
І останнє. Щоб не зреалізувався найгірший сценарій, який теж може бути свідомо чи несвідомо закладений політтехом Порошенка, «регіональний майдан», як перенесення протестної енергії від центру на місця. Частково під це закладався проект децентралізації, щоб винні були - лишень місцеві рішали, погані мери, а король наш Київський, як торт однойменний, все гірке то не його і ні від нього.
Істина в тому, всі ми знаємо, що регіональні політики справді погані, наскільки, що гірші навіть за центральних. Бо це в обласній, міській, сільській, районній раді можуть голосувати спокійно і весь час депутати за одне і те саме, незалежно від політичної партії, займаної позиції, поглядів, а особливо, коли йдеться про земельні питання. Це місцевому журналістові важче і небезпечніше воювати з забудівниками і цілій громаді, ніж в центрі, де швидше приїде ТСН і хоча б всенародно присоромить трохи бонз.
Тому я категорично не визнаю децентралізацію, а тим більше, коли медведчуківські проекти штурмують двері і крісла рад, щоб, хто більш свідомо, хто менш, перетворити країну на хутори приватних інтересів під егідою «Самоуправлєніє».
Самоврядування можливе тільки після закінчення етапу гібридної диктатури/ гібридної демократії, що наближається, і розпустить цвітсвій на постпорошенківській вісі, коли знищиться рівно централізація і сепаратизація корупційних потоків, місцеві князькі, з місцевими суддями, мєнтами , депами підуть на нари разом з некоронованими царями столиці .
А це рішення може ухвалюватися не з регіону, де всі з усіма пов’язані, а з центру. Тоді у нас не буде: бурштинова республіка, закарпатська, прикарпатська… Погодьтеся, що диктатура виглядає привабливішою за перспективу спочатку розчленуватися, а пізніше бути поглинутими Румунією, Угорщиною, Польщею і Ерефією.
Ми не покладаємо надії, що наші політики об’єднаються на вибори 2019 і підуть єдиним фронтом з єдиним кандидатом. І чому це повинні громадяни голосувати одночасно за Тягнибока, Садового, Тимошенко, якщо вони різні люди, з різними світоглядами, зв’язками в світі і реальними можливостями ?
Українцям варто припинити хандрити, варто визначитися з майбутнім президентом, не допустити переобрання Порошенка, не допустити ліквідації інституту президентства, якщо рейтинг Порошенка впаде до плінтуса, в кінці кінців не допустити ліквідації самого Порошенка, його прекрасної Марини, дітей, тому що протестний пар потрібно приберегти до 2019, і випустити рівно після обрання нового президента, щоб йому не затьмарилося і не забулося раптом, бо нас врятує не принцеса Лея і не амазонка Дейенеріс, нас врятує наш вибір і наша ініціатива.
І якщо вже бунт прокований, продиктований, то хай краще він відбудеться методом і ціною великого Третього Майдану в Києві ще до виборів 2019, ніж безліччю в регіонах, альтернативна назва яким – хаос і охлос. Та хай не повилуплюється забагато драконів, бо за часом лускатих слідує час пернатих, який приходить не шляхом еволюції, а креаціонізму, панове. Креативного вам буття.
