На початку 50-х років Альберт Ейнштейн, віддалившись від публічності, продовжував працювати у своїй Нью-Йоркській квартирі над Загальною теорією поля. Жити йому залишалося небагато, і він беріг свій час. Тому прислуга ревно охороняла спокій метра, виконуючи його неухильне вимога - ніяких відвідувачів!
Але незрозумілим чином в один прекрасний день в його кімнату влетів молодий незнайомець і, представившись журналістом, попросив дати йому інтерв'ю.
«Яке жахливе нахабство!» - подумав метр і хотів негайно його виставити за двері. Але, подумавши, віддав належне його професіоналізму - вмінню долати перешкоди, виконуючи свій журналістський обов'язок.
- Я згоден дати вам інтерв'ю, молодий чоловік, але за умови, що ви задасте мені тільки одне питання, - сухо відповів Ейнштейн.
- У мене до вас є тільки одне питання! - Радісно вигукнув хлопець. - Моє питання полягає в наступному: яке питання ви б поставили самому собі, на яке б ви прагнули отримати відповідь, шановний містере Ейнштейн?
Ейнштейн, осівши у своєму кріслі, поринув у глибоке і довге мовчання. Його люлька згасла, а очі прикрилися. Журналісту стало не по собі: що це зі старим, може треба допомогу покликати? Але Ейнштейн, повільно випростався і, подивившись йому прямо в очі, промовив:
- Молодий чоловіче, найголовніше питання який я б поставив самому собі, - наступне: чи є Всесвіт для нас дружнім? Тому, що від відповіді на це питання залежить - зводити нам стіни чи наводити мости...
