Навіть на сцені Майдану в Києві, я не міг стриматись, щоб не згадати про наше містечко над Рибницею. Друзі сміються і кажуть, що мені певно міська рада платить, але я просто дуже сильно і щиро люблю наше місто і, як журналіст, роблю все можливе, щоб про нього знали більше людей.
Отож, коли друзі прибувають на автостанцію, я веду їх на екскурсію по місту. Традиційно починаю маршрут з підйому на Міську (Замкову) гору, а далі вже по центру міста та околицях. Коли людина все життя прожила в рідному місті, то важко звертати увагу на особливі характеристики, адже вони є звичними. Але погляд зі сторони зразу зосереджується на таких деталях.
Перше, на що люди здивовано реагують – це кількість церков та капличок в нашому місті. І це дійсно так — в нас є представники всіх течій християнства, як традиційних так і протестантських. Переважна більшість людей належить до греко-католицької спільноти. Яскраве цьому підтвердження – це нова, нещодавно відбудована після пожежі, — церква Святого Василія. Я завжди стараюсь привести друзів до цієї безперечної окраси та візитівки міста, збудованої в гуцульському стилі із дерева. На сьогодні, — це один з найпопулярніших і найкрасивіших об’єктів в місті.
На днях дзвонила знайома зі Львова і запитала дорогу до готелю. У відповідь кажу: «Пройдеш прямо, а потім буде капличка і треба повернути праворуч». Вона ж в роспачі сказала: «Як я знайду дорогу, як у вас кожні 100 метрів нова капличка?» До речі, велика кількість сакральних споруд є не лише в нашому місті, але і всій Івано-Франківській області. В обласному центрі міська рада навіть заборонила нові спорудження в центрі міста.
Каплиця – це невелика християнська будівля без спеціального приміщення для вівтаря. В Європі їх ще називають – капелла, а в Росії – часовня. Назва походить від терміну «часы», так називаються короткі служби в Православній та Католицькій церковних конфесіях.
Раніше каплички будувалися в місцях поховання святих, явлення Божих сил, цілющих джерел. Також, як правило, їх споруджували у віддалених районах для людей, які в силу старості чи отриманих каліцтв, не могли постійно ходити на службу в головний храм і тому відвідували каплицю. Насправді, ця традиція має давнє коріння і в свій час була виправданою. Як відомо, гуцули є глибоко релігійні люди і за жодних обставин не могли пропускати Службу Божу. Але так як люди в горах жили далеко один від одного, а церква була лише одна в центрі села, то через погоду, особливо взимку, добиратися туди було дуже важко. Тому люди разом будували маленькі церкви (каплички) на куті чи в присілку, щоб молитися і не грішити.
Є каплички, де я стараюсь часто бувати і молитись. Є місця, де вони безумовно доречні. Наприклад, столітня кам’яна капличка біля церкви в селі Город. Люди кажуть, що там каплиця дуже помічна – давня і «намолена».
Також дуже доречною є капличка біля джерела Кринчиста в Косові, адже це місце паломництва наших краян до цілющої води. Красиву дерев’яну каплицю разом із двома лавками спорудив за свій кошт косівчанин Іван Стринадюк. Щиро дякую йому за такий хороший вчинок! Адже я добре пам’ятаю, як виглядало це місце раніше. Понищена альтанка, де молодь розпивала алкоголь та купи сміття навколо від їхніх посиденьок. А зараз я завжди стараюсь повести друзів до джерела – це духовне і святе місце, безперечно. На жаль, ще одна красива маленька металева капличка біля сірководневого джерела на горі Зіняків Верх (Сопка), була зруйнована вандалами і так і не відновлена.
Чудовою і оригінальною спорудою є двоповерхова капличка в селі Соколівка, біля річки за церквою. При нагоді стараюсь туди заїжджати на велосипеді.
Проте, останніми роками спорудження каплиць відбувається досить часто — просто по велінню серця та душі людини, якщо здійснити таке будівництво їй дозволяють кошти та сили. Кожен сам обирає, як витрачати власні гроші. Але хороша і добра традиція предків часто перетворюється на бажання похизуватися перед людьми. В наші дні, стало «модно» і «престижно» споруджувати каплиці в Косові і районі. Багато людей бажають вразити сусідів своїм достатком. Адже не секрет, що вартість такої споруди може обійтись від 10 000 до 20 000 гривень і навіть більше!
Багато це чи мало? Між тим — це бюджет єдиного фестивалю в Косові «Лудинє-фест» за 2011 та 2012 роки. В 2013 фестиваль не відбувся через брак коштів. Так само припинила існування єдина газета міста «Косівський передзвін». Її річний бюджет становив лише 25-30 тисяч гривень. Є ще багато інших корисних проектів для громади Косова та району, які «заглохли» через брак фінансування.
Думаю, що треба працювати з людьми, в тому числі журналістам через ЗМІ і священкам в церквах. Потрібно роз’яснювати, піднімати свідомість і направляти наявні гроші та ресурси на допомогу справді потребуючим. Наприклад, я був волонтером в Київському Інституті Раку, де лікувалися діти з усієї України. Держава взагалі не забезпечувала ліками хворих, а батьки не могли оплатити величезні суми на лікування, тому діти помирали…
Чи маємо ми моральне право будувати недешеві каплички, коли страждають в бідності сім’ї загиблих «Небесної Сотні» на Майдані? Чи можемо ми бути байдужими до людського горя і називати себе віруючими та християнами?
