Чи дадуть Анні Герман Шевченківську премію?

 

 

Недавно стало звісно, що відома політична діячка Ганна Герман презентувала художню книжку «Червона Атлантида». Коли політики вдаються до подібних кроків, є двояка реакція. З одного боку – похвально, бо значить вміють писати. З іншої сторони, ризикуємо надибати на певну дещо заретушовану ту чи іншу ідеологію. Беручи до рук книжку Ганни Герман, можемо цього не остерігатися. Програмних речей там мінімально (хоч не без того), натомість маємо кумедну спробу художньої літератури.

Книжка складається з роману «Піраміди невидимі», повісті «Червона Атлантида» і трьох замальовок, які авторка жанрово окреслила фресками. «Піраміди невидимі» вперше виходили друком у 2003-му році. Про «фрески» взагалі важко говорити як про літературу, бо це, радше, недолітература, або можливі фрагменти якогось великого твору. Тож центральною будемо вважати повість «Червона Атлантида». Окрім того, вона є свіжою ще й у часовому вимірі. Ганна Герман написала її минулого року, лежачи в лікарні після інфаркту. Певно тоді і вирішила змінити ім’я, бо на обкладинці книжки написано Анна (саме ним і послуговуватимемося далі).

Отож, як зазначила авторка, «Червона Атлантида» – це повість про трьох сильних жінок, життя яких охоплює ще радянські часи і продовжується в нашому. Вони відчувають щастя і нещастя, а також з ними справляються. З перших же сторінок хвилює претензійність і кустарність. Мабуть саме їх мав на увазі Василь Шкляр, коли мовив, що вражений книжкою Анни Герман: «Для мене проза Герман стала великою несподіванкою. Скажу відверто, книжка дуже талановита, вона не пов’язується у мене з образом автора-політика. Я думаю, що все, чим займається Герман в політиці, відійде і забудеться, а проза залишиться. Тому що вона самобутній автор зі своїм власним стилем. Вона витворила свій окремий світ, який не перетинається ні з яким більше. Дуже добре, що вона зберегла галицький колорит, і книжка, без перебільшення, дуже талановита.» Однак, тезу про самобутність заперечив критик Олег Вергелес. Прочитавши кілька сторінок роману, своїм пильним оком він зауважив, що книжка Анни Герман може бути викликом Марії Матіос. І тут навіть трохи можна погодитись. Бо, справді, шиють вони одними нитками. Що називається, «міщанська сльоза». Так що не дивуйтесь, як наступного року Шевченківським лауреатом стане пані Анна. Вона працює у вірному руслі. Недарма у передмові Борис Олійник зазначив, що «її реалізм подекуди межує з жорстким натуралізмом геніального Василя Стефаника». В анотації ж сказано, що «рівень прози Анни Герман визначається не обсягом творів, а глибинним змістом». Мабуть, саме таким і буде формулювання, за що їй присуджується Шевченківська премія.

З одного боку авторка замахується на притчевість оповіді: «Три жінки різного віку кпили над Смертю,» – так починається повість «Червона Атлантида». З іншого боку зачіпає незграбність і патетичність письма: «Кпили вони над смертю не від зарозумілості, не від нахабства, не від того, що не мали пошанівку до всевладної пані. Це були кпини з безвиході, це був той сміх, який залишається, коли вже нема сліз.»

Звісно, така побутова філософія припаде до душі кухонним читальницям, що вже вважають принизливим для себе дивитися жіночі серіали, але ще не в’їжджають у феміністичний дискурс Оксани Забужко. Тут проза Анни Герман якраз потрапляє у яблучко. Три дами: шістдесятирічна Лариса, кількома роками старша Неля і сорокатрьохрічна Жанна вирішують написати роман, аби на цьому заробити гроші. Незле прагнення. Але про що буде цей твір? – виникає цілком логічне запитання. «Про Червону Атлантиду,» – впевнено відповідає авторка ідеї Жанна. «Ти працюєш у виборчому штабі комуністів?» – запитує Неля. Жанна питання ігнорує, а на заувагу про жорстокість «червоного режиму», що прозвучала у міжчассі, наводить такі поетичні аргументи: це «зниклий світ, зниклий стиль людських стосунків, мрія, що пішла під воду історії.» Далі відхрещується, проте ненадовго: «Утиски верхів, апломб нікчем і беззаконня… Ти знаєш якийсь лад в історії людства, в якому Гідність не зазнала б цього? Червона Атлантида – це просто наша молодість. І роман має бути про неї.»

Ось так, шановні!

Ця книжка варта уваги хіба з огляду на те, що її авторка – відомий політичний діяч. У іншому випадку – це доволі примітивні побутові історії кохання, зради, страждань, розчарувань, щастя, стоїцизму… Себто дуже загальні речі, сотні разів проговорені. Хіба Анна Герман собі подумала, що всі говорять, то чому б їй чогось не сказати. Тим паче, що вона не дурна. А тут перекаже людську історію і мораль у своїй стилістиці, мовляв, я можу не лише цитувати, а й перефразовувати і переспівувати. Надзвичайно багато істин привідкриває Анна Герман вустами своїх персонажів: «…Я так розумію, що роман писати ніхто не збирається? – мовить одна з дам при наступній зустрічі. – Баришні, гроші в цьому світі ніхто просто так не дає – лише за те, що ми такі виняткові і витончені. Гроші, баришні, треба заробляти. Ви розумієте, що комунізм закінчився років так на триста?» – власне, з подібних «одкровень» і складається вся повість. Хіба важливим повідомленням можна вважати більш-менш конкретний час повернення комунізму. Видно, партійні ідеологи «регіоналів» прописали свою програму так, аби за триста років знову прийшов комунізм, а пані Анна ненав’язливо на це натякає.

Далі жінки читають свої уривки до спільного роману. Тут зустрічаємо доволі поширений прийом серед літераторів, коли часом пишуться всілякі фрагменти текстів ні про що, а потім вони чи не випадково об’єднуються спільним надуманим каркасом і виходить книжка. Видно, пані Анна час від часу бавилась у писання, а тут лежала у лікарні, не мала що робити і скомпілювала їх у не такий вже й цілісний текст з обірваними лініями, але з монументальною назвою. Зрештою, «фрески» можна було б з легкістю вписати у контекст «Червоної Атлантиди». Ще, добре видно, що то фрагменти різних літ і різної сили. Дуже нерівний текст. Місцями справді трапляються цікаві драматичні емоційні фрагменти з того ж таки галицького життя, що зауважив Шкляр. Та, зрештою, тут гору бере не майстерність, а почуття. Таки є душа у цієї жінки, і ранима вона, і вразлива. Але повсякденна робота консервує емоції і ліпить чергову «залізну леді».

Отже, на ліриці спинятися не можна. Мало вичавити сльозу у домогосподарки. Все ж, треба дати трохи ідеології, виконати партійну місію: «А тобі при Москві так зле було? Технікум скінчила-сь. Мала-сь добру роботу. Хату нову ми виладили. Так тобі зле було! З Америкою буде тобі ліпше! Так буде ліпше, як нам тоді було – вони повтікали, жирували по нью-йорках і мюнхенах, а ми по Сибірах гибіли,» – такі думкування старого Ретича з іншої сюжетної лінії, коли його діти вибиралися з села на Помаранчеву революцію. На що хочу звернути увагу: можна припустити, що літній сільський чоловік не дуже знається на географії і вирішив, що і Нью-Йорк і Мюнхен в Америці. Ще можна припустити, що це просто узагальнення західного світу. Натомість, ніяк не піддається глузду, коли слово «Сибіри», вжите авторкою у множині, себто, як збірний образ місць, де відбували покарання українські патріоти написано з великої літери, в той час, як нью-йорки і мюнхени таки з малої. Невже це слово несе для Анни Герман таку святість? Бо аж ніяк не хочеться вірити у її неграмотність. Хіба піні Анна вирішила продовжити викиди деяких своїх однопартійців. Але ж вона цитує народних пісень, Рильського, Лесю Українку… Себто повість аж переливається поверховою інтелектуальністю.

Чим же Анна Герман програє Марії Матіос? На початку літературної кар’єри вона не видала жодної поетичної книжки, тоді як пані Марія цілих шість. І якщо наступного року Анна Герман не одержить Шевченківської премії, то відсутність поезії буде цьому основною причиною. Звісно, якщо пані Анна не похопиться і швиденько не видасть на-гора збірочку патріотичної лірики. А в нашому світі все можливо, тож мужаймося, панове!


05.08.2011 Василь Карп'юк 1582 3
26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

574
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

1769 6
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

1093 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

526
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6874 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

11329 6

Піст – невід’ємна частина християнського  життя, встановлена Богом.

303

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

1034

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

1089

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

1082
24.03.2024

Нутриціологиня пояснила, чому не можна забороняти собі фастфуд та солодощі. А також порадила, як їх вписати у свій раціон.

243
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

1050
12.03.2024

Популярний дієтолог Майкл Мослі назвав п'ять груп продуктів, які варто включити до свого раціону для схуднення.

817
26.03.2024

Йдеться про зміни в молитвах «Вірую» («Символ віри»), «Царю Небесний» та митаревій молитві.

690
25.03.2024

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

646
21.03.2024

Релігійна громада отримала всі дозвільні документи та незабаром розпочне будівництво поруч з Садовим товариством та міським озером.

2914
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4414
25.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18408
26.03.2024

У Верховній Раді зареєстрували проєкт закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за привласнення державних функцій.   

266
22.03.2024

На початку лютого 2024 року замість Валерія Залужного Збройні сили України очолив Олександр Сирський, який до цього командував Сухопутними військами.  

328
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

637
12.03.2024

Президент Володимир Зеленський 7 березня погодив кандидатуру ексголовнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії.   

739