Час додому: чи готові прикарпатські заробітчани повернутися в Україну?

Свої серед чужих – чужі серед своїх... Українські заробітчани вже міцно пустили коріння у землі далекої Америки, Канади чи трохи ближчих Польщі, Чехії, Італії...

У кожного своя історія з якою він перетнув кордон, - хтось їхав, бо потрібно було дати гідне майбтнє дитині, а хтось просто шукав пригод. Хтось виїхав, коли України як держави ще не існувало, а хтось зовсім недавно. У когось там вже сім’я і діти, а хтось планує підзаробити копійчину і повернутися додому. Але усіх їх об’єднує одне – вони мріють про Україну заможну та процвітаючу, де б могли бути зреалізовані їхні діти, онуки і, можливо, ще і вони самі.

А тим часом українській незалежності вже 28-й рік, але запропонувати гідне життя тим, хто кожного дня вливає в економіку рідної країни тисячі купюр доларів та євро у вигляді банківських переказів та автобусних передач, хто несе гордо її ім’я та одягає вишиванку на чужій землі, поки що немає кому.

Та навіть більше – в Україні не знають точної цифри своїх закордоном. Дослідження Державної служби статистики 2015 – 2017 років показало, що за кордоном працює 1,3 мільйони людей. Інститут демографії у звіті 2018 року оцінив загальну кількість українців, які одночасно працюють за кордоном, від 1,5 до 5 мільйонів людей. У грудні минулого року Мінсоцполітики нарахувало 3,2 млн. громадян України, котрі на постійній основі перебувають закордоном. У цьогорічному звіті МВФ говориться про 2-3 млн. українців, що працюють закордоном. Якщо раніше виїжджали люди середнього віку, то за останній рік, за даними компаній, які займаються працевлаштуванням, зросла кількість молоді, котра покидає Україну.

В середньому кожні 30 секунд з України на заробітки виїжджає одна людина.

Вже цього року у своїй інавгураційні промові президент Володимир Зеленський звернувся до українців, які «зробили себе» за кордоном, та запросив їх повертатися додому і будувати країну разом. Чи матимуть ці слова під собою реальне підкріплення покаже час…

Ми ж звернулися до емігрантів з Прикарпаття різного віку, статі та соціального статусу з питанням, що має змінитися в Україні, щоб вони повернулися на Батьківщину?


Ірина Петришин, 27 років, інженер, Канада:

"В Україні має статися повний переворот політично і ментально, щоб було бажання там жити"

Я опинилася за кордоном, бо вирішила спробувати повторити те, чого досягнула моя старша сестра. Вона вже на той час закінчувала університет в Канаді і заохотила мене спробувати вступити. Мене прийняли на магістратуру в електричній інженерії в Університеті Саскачевану, куди я й поїхала одразу після закінчення магістратури в ІФНТУНГу.

Пізніше я закінчила ще одну магістерську програму по екології і захисту навколишнього середовища та отримала роботу, де і досі працюю. Це інженерна компанія, що займається дизайном і будує електричні та телекомунікаційні лінії. Я працюю спеціалістом по навколишньому середовищу і допомагаю з дизайном. У Канаді я з 2014го року. З того часу в Україні була двічі.

В Україні має статися повний переворот політично і ментально, щоб було бажання там жити. Влада і самі люди повинні навчитися цінувати важку працю та розум на тому ж рівні, як вони цінується в цивілізованих країнах. В українцях стільки потенціалу, однак він втрачається, коли немає змоги його втілювати і заробляти на підтримку сім'ї. Досвідчені спеціалісти не повинні заробляти менше, ніж, скажімо, продавець у крамниці. Вся ця корупція, фальсифікації, закони про працевлаштування і пенсійні фонди - все прогнивше і несправне. На Україну чекає довгий шлях до розвитку через викорінення застарілого і кардинальних змін, які, на жаль, не стануться за мого життя, як би сумно це не звучало...


Мар’яна Лукинюк, 29 років, офіціантка, Іспанія:

"За ці роки я добре зрозуміла значення слова "чужина"

Я живу в Іспанії вже 15 років. У 2000 році спочатку виїхали батьки, було туго з роботою в Україні от і вирішили спробувати. Як і більшість батьків сумували і хотіли дати щось більше, ніж просто щомісячний грошовий переказ. Тому як тільки отримали документи на право проживання там, забрали мене і брата до себе.

Що має змінитися в Україні політично, щоб я повернулася? Процитую ст. 1 Конституції України: Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Хочеться, щоб це були не просто слова, написані на папері, а реальність. Вже стільки років незалежності, а ми все ще щось комусь винні. Хочеться, щоб нарешті дали Україні розцвісти, а не «доїли, як дійну корову».

Що має змінитися культурно? При всій повазі до нашого народу за таке порівняння, але Україна наразі нагадує такого собі «вуйка з села» - простого, працьовитого, інколи навіть наївного. Поясню чому – та тому, що немає в нас перспективи розвитку інтелігенції. Талановиті, вчені, інтелектуально розвинені люди роз’їхалися по світу тому що десь там їхній розум цінують краще, ніж вдома.

 Ну і відносно ментальності. Люди в нас добрі, щирі і, головне, працьовиті. Але забули про це, я б навіть сказала політики їх заставляють забути про це. Людей настільки загнали в глухий кут, що кожен виживає як може. Розходи в рази більші за дохід, правий той, в кого більше зв'язок десь там на горі, навіть елементарну довідку без "занести" ніхто не дасть. Тут, в Іспанії, за ці роки я добре зрозуміла значення слова " чужина". Але чогось навіть тут нас цінують більше.


Олена Де Хон, 47 років, менеджер по ресторанному та готельному бізнесу, Бельгія:

"Зміни мають статися у нас самих, а не в Україні"

Моя Європа почалася 25 років тому, коли ми всі переживали переломні часи тут в Україні. Дочці на той час було три роки, а з чоловіком я була розведеною.

Потрібно було забезпечувати сім’ю, а вчительська заробітна плата не дозволяла мені це робити тут.

Спочатку поїхала трохи до Польщі, продовжувала вчителювати.

Але згодом важко захворіла дочка – у неї виявили рак. Я позичила гроші і поїхала до Німеччини. Я висилала гроші, а моя мама її тут лікувала у Києві.

Вже 12 років я у Бельгії, вийшла там заміж. Працюю менеджером по ресторанному та готельному бізнесу.

Щоб повністю зрозуміти, що я залишаюся жити у Бельгії, там потрібно прожити роки і зрозуміти тамтешнє життя – вивчити мову, закони, податки, менталітет, спосіб життя. І тоді через років 10 ви почнете, напевно, сумніватися у тому, що ви би хотіли назавжди там залишитися.

Не все те золото, що блищить. Так, ми там можемо заробити, але там монархія, там такі високі податки, які майже неможливо сплатити. І там люди теж шукають прогалини у законах, щоб вижити.

Зараз я намагаюся інвестувати як в Бельгію, так і в Україну. Купляю собі місце для проживання в Україні, сплачую пенсію тут, заробляю там. І в пенсійному віці, маючи тут нерухомість і пенсію повернуся додому. За таким принципом живе зараз багато заробітчан, які там працюють і думають повертатися додому. А я планую повертатися, бо тут мої рідні – дочка, батьки. І щоб повернутися додому, зміни мають статися у на самих, а не в Україні. Україна вже змінюється, наше місто стає кращим, розвивається. У нас все має бути добре. Ми мусимо працювати для цього і зараз ми робимо те, що можемо.


Олександр Баранівський,  39 років, фінансист, Німеччина:

"Доки люди не побачать впевненості в майбутньому, ніхто не буде повертатися назад"

У період, коли в Україні почалася криза, отримав можливість виїхати в Німеччину. Довго не роздумуючи вирішив перевірити, хоча це була довга і складна процедура, але воно того вартує. Загалом проживаю тут вже близько 8 років. Перші роки приїжджав часто до дому. А потім все рідше. Завжди казав рідним, нехай краще вони до мене їдуть і побачать щось нове і цікаве, ніж я приїду до дому на все те саме.

Щоб наші люди захотіли повернутися з-за кордону додому, змін має відбутися багато і ці зміни, навіть за найсприятливішим сценарієм, триватимуть роками. Тотальна корупція у всіх владних гілках, що призводить до інших глобальних проблем в країні. Самі люди почали морально деградувати в Україні, на жаль, живучи ось так і не бажаючи думати, чи щось міняти. Доки люди не побачать кардинальних змін, впевненості в майбутньому ніхто не буде повертатися назад, хоча цього дуже хочеться багатьом.


Олександра Мироняк, 32 роки, продавець-консультант, Італія:

"У Європі також багато проблем…"

За кордоном я опинилася через сімейні обставини і ось уже 10 років живу в Італії. Звичайно, коли їхала з України, то були думки, що це надовго, але не знала зможу інтегруватися у нове середовище… Та зараз так виглядає, що таки змогла.

Працюю офіційним представником з продажу італійського бренду одягу «Roberta Biagi». Можливості сучасного суспільства в тому, що будь-яка людина може себе реалізувати в різних куточках земної кулі і обмінюватися досвідом. Вважаю, що це чудово. Сьогодні я в Італії, але може завтра я буду працювати в Малайзії, а може і повернуся до України. Хто його знає, як складеться життя.

А загалом, в нашій країні потрібно багато чого поміняти, як в політичній структурі, так і на ментальному рівні. Але ми також маємо розуміти, що ідеальних країн немає. У Європі також багато своїх різноманітних проблем, однак вони постійно в пошуку нововведень.


Катерина Яковіс, 34 роки, мама двох дітей, Німеччина:

"Як мама, хочу кращого для своїх малят"

Поїхала я в Німеччину, бо вийшла заміж за німця з російським походженням. Зараз у нас є дві прекрасні донечки. Ми познайомились із моїм майбутнім чоловіком у Туреччині на відпочинку. Відпочивали в одному готелі, він з другом прилетів з Німеччини, а я з подругою і її сином з України. Потім спілкувались по скайпу, я декілька разів приїжджала до нього. Потім розписались і тут вже і залишилась.

Поки що ще ніде не працювала. Живу я тут вже 4 з половиною роки. Я приїхала вже вагітною першою донечкою, а через два роки знову завагітніла. Але це не заважає мені відвідувати мовні курси.

Звичайно, дуже сумую за своїм рідним Івано-Франківськом, за друзями і близькими людьми. Аж сльози виступають, коли я згадую про дороге моєму серцю місто. Щодо повернення в на постійній основі, якщо чесно, не планую, бо дім там, де є сім'я. Сім'я моя вже тут, а  приїжджати я буду в Україну в гості.

Дуже хочеться, щоб наші люди жили краще, щоб не було постійного вибору: купити їжу чи одяг, заплатити за комунальні послуги, чи купити щось дітям. В Німеччині для дітей, звичайно, краще. А я, як мама, хочу тільки кращого для своїх малят.


Анна Худяєва, 32 роки, директор компанії, Великобританія:

"Коли живеш у Європі і приїжджаєш в Україну, то є з чим порівняти…"

Поїхала у Великобританію на навчання по студентській візі. Живу у Лондоні вже 10 років. Чоловік українець – познайомилися з ним вже тут. Маємо разом будівельну компанію. Працюю у ній директором.

Додому приїжджаю часто – до рідних, відпочити, але чи повернуся жити… Не знаю, вже облаштувалися тут.

Коли живеш у Європі і приїжджаєш в Україну, то є з чим порівняти рівень життя і не дуже хочеться на Україну, на жаль. Хіба, якщо зміни будуть. А що має змінитися, щоб повернутися? Та багато чого...

Рівень культури самих українців, політична еліта, заробітня плата. То можна безкінечно перераховувати…


Ірина Грибик , 45 років, прибиральниця, Італія:

" Повернуся обов’язково, бо тут живуть мої рідні"

Так склалося у моєму житті, що я повинна була самотужки виховувати дочку. І щоб дати їй краще життя вирішила поїхати до Італії. Там я проживаю, працюю і навіть відпочиваю вже 20-й рік. За цей час змінила різні роботи: була і прибиральницею, і працювала по догляду за старенькими, і за дітьми. Цих 20 років пройшло як одна мить. Дома найкраще, тому повернуся обов’язково, бо тут живуть мої рідні. А загалом хотілось би, щоб в Україні люди жили гідно і були соціально та юридично захищеними.


Степан Оушен, 27 років, відеооператор-постановщик, ОАЕ

"Покоління має змінитись"

Виїхати у Об'єднані Арабські Емірати було відносно легко. Знайшов роботодавця через агенцію. Пройшов декілька спібесід по скайпу, підписав контракт. Отримав квиток та візу по електронній пошті... Ну і все почалось. У грудні буде вже 5 років з того часу, як працюю у Дубаї. Час летить. Тим більше у країні, яка швидко розвивається не дивлячись на "кризи". Працюю відеооператором-постановщиком, режиссером та відео монтажером. Починав з баріста - варив каву.

Що має змінитися в Україні, щоб повернулася на Батьківщину? - Та все.

ОАЕ - це пустеля. Так, тут є нафта. Так, тут є газ. Але тут окрім цього немає більше нічого. Єдине, що в цих людей є - це нестримне бажання буди найкращими. Бажання будувати найвищі будівлі в світі, бажання буди в ТОПі найбезпечніших країн світу, бажання інвестувати в майбутнє (а також і теперішнє). В них є ця, чимось схожа до поляків, затятість. Така - "курва-я-хочу-втерти-всім-носа-затятість!"

Яка найбільша різниця між "там де добре" і Україною - просто, достатня наявність людей з бажанням втерти всім носа. Хто би там що не казав про економіку, політику і все решта.

А все це, що в нас, українців, є - це результат надмірного егоїзму. А це виправити за рік-два-три дуже важко. Покоління має змінитись. Є надія на нашого нового президента. "Світла голова, інноваційний лідер" - так про нього тут говорять.

На мою думку, в Україні має підвищитись безпека - свого часу в мене з машити вкрали багато важливих мені речей. На мою пропозицію зняти відбитки пальців поліцейські сказали, що мені треба менше дивитися "кіна". Як підвищити рівень безпеки? Два етапи: 1. Зробити все щоб людям не хотілось йти на злочин для особистої наживи. (Камери спотережиння, збільшити покарання за злочин і т.п.) 2. Зробити все, щоб людям хотілось жити чесно (зробити можливість відкриття власного бізнесу...) Мінімізувати участь людини в усіх паперових процедурах - зараз все можна зробити, відкрити, заплатити онлайн. Не економіст - не знаю. Але знаю що треба зробити економіку простою. Запросити іноземних друзів - нехай відкривають свої фабрики у нас.


Замість післямови:

Одна із наших співрозмовниць сказала:

"Тут, закордоном, усе за розрахунком, а за любов’ю слід їхати в Україну".

Щось у цьому є...

Чимало прикарпатських сердець готові увімкнути режим реверсу. Багато з них це таки зроблять, бо кличе їх додому сім’я, діти, а хтось таки має плани знайти своє гідне місце у державі Україна. І дуже б хотілося, щоб ці люди побачили країну реформовану, яка повернулася до них обличчям, простягнувши руку назустріч тим, кого свого часу поставила перед вибором - жити чи виживати...

 

Марія Лутчин


20.08.2019 Марія Лутчин 8244
Коментарі ()

26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

666
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

1921 6
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

1128 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

552
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6902 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

11392 6

Піст – невід’ємна частина християнського  життя, встановлена Богом.

332

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

1074

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

1114

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

1107
29.03.2024

З кожним днем війни стає дедалі важливіше зберігати емоційну стабільність і свідомо дбати про своє психічне здоров’я.   

43
24.03.2024

Нутриціологиня пояснила, чому не можна забороняти собі фастфуд та солодощі. А також порадила, як їх вписати у свій раціон.

281
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

1079
29.03.2024

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

655
25.03.2024

Йдеться про зміни в молитвах «Вірую» («Символ віри»), «Царю Небесний» та митаревій молитві.

751
21.03.2024

Релігійна громада отримала всі дозвільні документи та незабаром розпочне будівництво поруч з Садовим товариством та міським озером.

2947
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4439
29.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18439
29.03.2024

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки розглянув майже 90% законопроєкту про мобілізацію.  

38
26.03.2024

У Верховній Раді зареєстрували проєкт закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за привласнення державних функцій.   

320
22.03.2024

На початку лютого 2024 року замість Валерія Залужного Збройні сили України очолив Олександр Сирський, який до цього командував Сухопутними військами.  

351
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

662