У заповненій забобонами свідомості обивателя масони, як і народ Ізраїлю і "приречені" на участь у світовій змові, міф про який протягом століть успішно кочує по світу. Найжаркіше місце в пеклі відведене тим, хто в хвилини краху духовного ідеалу залишився німим до Данте Аліг'єрі.
Майже три століття існує ця планета, не зазначена у зоряних атласах, вона не вивчається в підручниках астрономії. Планета з єдиним законом і єдиним народом, який забув про раси, релігії і стани, з умовним поділом на кордони, що повторюють обриси держав, зі своїми послами, символами і нормами людського спілкування. Нове плем'я людей, яке вийшло з надр християнської цивілізації, перетворилося на першопроходців демократії у світі насильства і беззаконня. Їх оточували і оточують містичний страх і містична ненависть, яка породжує міфи про істот з псячими головами, перевертнів і підступних карликів, які підкопуються під фундаменти держав та релігійних догм. Мешканці цієї дивовижної землі – великого братства вільних каменярів – зіткнулися з патологічної злобою і нерозумінням.
Похід довжиною в триста років
Адольф Гітлер був першою людиною, що вирішили знищити не тільки євреїв, але і масонів. Спершу у власній країні: 18 квітня 1933 масонські ложі Німеччини були розпущені, а їхні майстри (так називають себе керівники лож) заарештовані. Потім - за межами Німеччини.
"Демократія - не що інше, як масонське правління на гроші єврейського капіталу, - пояснював фюрер свому народу. - І якщо ми не знищимо їх, вони знищать нас". Пророцтва великого вбивці збулися. Велетенська битва добра і зла відбулася, але масони переграли ката: два лідери держав-переможниць, представляли їх на Потсдамській конференції в 1945 році, були... членами міжнародного братства вільних каменярів: Уїнстон Черчілль, який прийняв виклик фюрера в 1940 році і з завзятістю бульдога підбирався до горла нацистської Німеччини, і президент США Гаррі Трумен, чиєю наполегливості багато в чому зобов'язаний своїм народженням Ізраїль...
Це не було випадковим збігом. Ніхто не зробив так багато для демократії в її боротьбі проти тиранії, як масони, і ніхто при цьому з таким завзяттям не зберігав у таємниці імена своїх найбільш гідних синів. Вони почали свій похід за свободу в 1717 році на Британських островах, і в жодній країні навіть по сьогоднішній день вільні каменярі не користуються такою великою пошаною, ніж у Великобританії. Англія до цих пір залишається єдиною державою, де на чолі масонської ложі стоїть представник королівської сім'ї (принц Майкл Кентський), і кожен з членів братства може безперешкодно прийти за допомогою чи порадою до свого вельможного "брата".
Через вісімдесят років після появи англійської ложі члени братства запалили факел волі за океаном. Перший президент США Джордж Вашингтон, який заснував Капітолій і заклав основи американської конституції, ніс на грудях знак приналежності до вільних каменярів - золотий циркуль, що перетинається з золотим трикутником, усередині яких розташовані символи трьох релігій - зірка Давида, хрест і півмісяць. За ним послідували ще 14 (чотирнадцать!) президентів-масонів, серед яких найбільш відомі у наш час вищезгаданий Гаррі Трумен і Джеральд Форд. Всі вони, будучи господарями Овального кабінету, одночасно очолювали і велику американську ложу вільних каменярів. Уявлення масонського братства про свободу і демократію лягли в основу американської конституції, що визначила розвиток наймогутнішої держави XX століття. Чимало масонів і серед нинішніх конгресменів і сенаторів.
Без участі вільних каменярів не обійшлося жодне визвольний рух в жодній країні. Французькі революціонери, багато декабристів, сподвижники Симона Болівара і Джузеппе Гарібальді в Італії були зв'язані узами великого братства.
"Друге життя" Іцхака Барзілая
"Нічого дивного тут немає. Вільні каменярі завжди були борцями за свободу. Це випливає з поглядів, яких ми дотримуємося", - стверджує колишній майстер Об'єднаної ізраїльської ложі вільних каменярів Іцхак Барзілай.
Іцхак Барзілай - у недавньому минулому великий магістр створеної сорок років тому Великої ізраїльської ложі вільних каменярів і посол датської ложі в Ізраїлі. За сумісництвом він - контролер звітності і один із засновників Товариства людей з вищою освітою за вивчення суспільних проблем Ізраїлю. Крім того, у певному сенсі він - репатріант з Росії. Правда, в 1935 році Пінськ, звідки Барзілай виїхав до Палестини, був польським містом, і майстер Великий ложі, який навчався в Пінської гімназії, пам'ятає лише кілька російських слів. Почавши нове життя в поселенні (тоді ще тільки поселенні) Петах-Тіква, Барзілай зробив прозаїчну кар'єру: відкрив власну справу бухгалтера і одночасно піднявся до вершин таємничого світу, званого "братством вільних мулярів". Втім, сам він вважає, що приписувані масонам прагнення залишатися в тіні, скритність і замкнутість - продукт людської дурості і схильності шукати таємницю там, де її ніколи не було.
"Яка може бути таємниця, коли тисячі братів збираються на святкування чергового ювілею ложі в Англії, на урочистості запрошуються журналісти з усього світу, двері відкриті для всіх бажаючих, а привітання нам надсилають найбільші політичні діячі країни, в тому числі сама королева? - Обурюється він . - Те, що про нас пишуть, не має нічого спільного з реальністю ".
На жаль, за майже три століття свого існування Товариство вільних каменярів обросло міфами, які давно вже живуть власним життям, і ні самі масони, ні хвалений прагматизм західної людини не в змозі ці міфи зруйнувати. У масонів два образи, і відмінність їх - в полярності емоційних зарядів, які ці образи супроводжують.
З одного боку, велике братство набуло стійку славу організації, що поєднує сектантський фанатизм служителів диявола з жорсткою ієрархією, вульгарним атеїзмом і анархістською безпринципністю.
На зворотньому боці медалі "дволикого Януса" можна розрізнити зачаровуючі образи канувших в минуле могутніх тамплієрів, а ще далі - тіні єгипетських жерців з їх нерозгаданими містеріями. Однак в обох міфів є свій родовід, і, незважаючи на флер таємниці, вона простежується досить чітко.
Першому міфу масони, без сумніву, зобов'язані католицькій церкві. Вільних мулярів спіткала доля євреїв - немає кращого способу викликати ненависть до ворога, ніж посіяти в душах людей страх і смуту. Євреям приписувалися ритуальні вбивства дітей, масонам - службу Антихристу. У результаті і ті, і інші перетворилися на "знаряддя Сатани" і стали викликати по відношенню до себе підсвідомий страх,який у свою чергу породжував найбезглуздіші небилиці. При цьому, об'єктивно кажучи, у прелатів святої церкви були досить серйозні причини, щоб відчувати ворожість до масонського братства. Проповідуючи загальне добро, рівність і любов до ближнього, масони нехтували традиційними обрядами і показною набожністю. Аж ніяк не ставлячи під сумнів християнські цінності, вони не виявляли надмірної поваги до церковних догматів.
У дійсності ж масони не збиралися кидати виклик ні церкви, ні релігійним засадам. Ложі, що виникли в Англії і Шотландії на початку XVIII століття, були нічим іншим, як різновидом "джентльменських клубів", які, як гриби після дощу, виростали по всій країні. І химерні, в чомусь ексцентричні ритуали цих клубів були цілком звичайним і модним явищем. Британська еліта не вбачала нічого поганого у виникненні Товариства вільних каменярів, яке претендувало на походження від стародавньої гільдії вільних каменярів. ("Вільними камінням" - "free-stones" - іменувалися "привілейовані" будівельні матеріали: мармур і вапняк. Похідним цього слова стало і назву товариства: "free-masons" або "frank-masons", "вільні масони".)
Виникнувши, ложа поспішила заявити про свою повагу до державних засад і християнських принципів. Один з творців Великої ложі, який взяв собі псевдонім Філолет, писав: "Що б не говорили про нас язичники і атеїсти, ми залишаємося голосом усіх віруючих християн... Наша політика є краща з політик: лояльність перед законом і наслідування Христа, який не руйнував ніяких урядів і визнавав за кесарем законну владу ". Правлячий істеблішмент не виявляв ніякої ворожості до ложі, до Товариства вступали представники аристократії. Британські газети розповідають, що сам державний секретар Його Величності лорд Таунсенд прийняв делегацію масонів і поставився до неї "цілком прихильно". Цього удостоювалися, між іншим, незважаючи на британську терпимість, аж ніяк не всі товариства і клуби, що створювалися в той час. Братство вільних каменярів займалося добродійністю, заохочувало "доброчесність і любов до ближнього" і нічим не компрометувало себе.
Однак лібералізм масонів викликав побоювання у Святого престолу. Ця підозрілість посилювалася і перетворилася у ворожість, коли ложа почала розростатися і створювати свої філії в інших країнах - Франції, німецьких князівствах, Італії і навіть Іспанії. Тоді католицька церква перейшла в наступ, і головний удар направила на оплот масонів - Англійську ложу. Проти Братства вільних каменярів була розв'язана кампанія "викриття". Масонські традиції висміювалися, розпускалися чутки про їх неймовірні підступи і змови, ініціювалися акти "народного обурення". Робилося це витончено, з притаманним єзуїтам мистецтвом і організованістю, і навряд чи масони й самі встигли усвідомити переворот, що стався в суспільній свідомості.
Закритість і барвиста урочистість масонських церемоній, описана Львом Толстим в "Війні і мирі", були реакцією вільних мулярів на неприйняття їх оточуючим світом. Намагаючись уникнути надто пильної уваги і глузувань, вони замикалися в собі, але чим більш закрито вони себе вели, тим сильніший страх і ненависть оточували їх. Ланцюг замкнувся. І якщо в Англії та Шотландії з їх традиційною толерантністю і помірністю масони могли діяти в порівняно спокійній обстановці, то на континенті, де ще панували середньовічні забобони і фобії, вони все частіше перетворювалися на ізгоїв.
Папство досягло своєї мети, але одночасно саме створило з модного клубу грізну силу, сприйняту як авангард вільнодумства та лібералізму.
Друга легенда - про якесь сокровенне знання, яким нібито володіють масони, - була винайдена самими вільними мулярами. Частково це сталося через прагнення знайти родовід - причому спочатку передбачалося: чим древніший і загадковіший цей родовід, тим краще. Романтизм епохи створив другий міф про масонів: Андерсон, автор "Нової книги масонських конституцій", випущеної ним в 1738 році, розповідає, що "вільні мулярі" володіють "таємницями таємниць" древніх. Першим "гросмейстером [великим майстром] ложі" в його інтерпретації був Німрод, який передав свої секрети великим правителям старовини - від Соломона до Кіра.
Свою лепту в легенду, однак, внесла й банальна політика. Безліч масонів вийшло з середовища якобитів, прихильників вигнаного з Англії короля Якова II. Оточуючи себе ореолом лицарської доблесті, масони-якобити виявляли в числі своїх предків і хрестоносців Іоанна Єрусалимського, і тамплієрів, і навіть царя Соломона і єгипетських жерців. Почали виникати "історичні обгрунтування". В одному з них було записано, що купка прихильників страченого у Франції магістра ордену тамплієрів Жака де Моле, що втікла до Шотландії, відродила там колишній орден під новим ім'ям. Все це, однак, має більше відношення до романтики, ніж до реальної історії. Нарешті, засновники перших лож, в масі своїй освічені люди, захоплювалися модними тоді "таємними навчаннями" - алхімією, утопічними теоріями, творами розенкрейцерів і прагнули опанувати "таємне знання". (Найбільше завзяття тут виявили французькі масони.) Джерелом цього "знання" були, природно, античні середземноморські цивілізації. То була своєрідна гра, і, як і захоплення символами, ця гра була даниною часу. Але масони досягли успіху в ній - і містичний ореол досі щільно оточує Братство вільних каменярів.
На шляху до морального абсолюту
У дійсності ж справжня мета братства не змінилася з моменту його створення. Вона - у досягненні зведеного в абсолют морального ідеалу: любові і великодушності, прямоти і порядності, терпіння і терпимості, співчуття до слабкого і поваги до суперника, віри в людину і в створившого все живе Творця. Досягнення миру - але не ціною свободи, процвітання - але не за рахунок приниження іншого. "Два критерія визначають наш вибір при знайомстві з новими братами: незаплямоване ім'я людини і його віра в Бога, - говорить Барзілай. - Але якщо для більшості людей віра в Бога пов'язана з релігією, то вільні каменярі не відносять себе ні до однієї з конфесій. Всевишній для нас - втілення вищої моральності, до якої має прагнути будь-яка людина незалежно від віросповідання. Кожен вільний каменяр ставиться до проблем світобудови у відповідності зі своїми поглядами і вихованням, загальна ж для всіх нас - віра в гуманістичні цінності і прагнення донести їх до людей".
Виправити світ, спершу поліпшивши людину, а не навпаки, як проповідували соціалісти-утопісти, чиї ідеї оберталися в практичному втіленні кров'ю, руїнами і знеособленням. Революціонери, що несли звільнення своїм і чужим народам на багнетах, робили ставку на ідеальну систему, ставлення рядових громадян до якої повинні були нагадувати відносини між непогрішним і доброчесним наглядачем у колонії з малолітніми та розумово відсталими підопічними. Для вільних каменярів гідність людини настільки цінна, що навіть допомогу братові, який потрапив в біду вони надають так, щоб той не дізнався про це і не відчув себе приниженим. Витрачаючи величезні кошти на допомогу нужденним, при цьому вони старанно уникають реклами. Приймаючий дар, вважають масони, повинен відчувати вдячність, але не сором.
Велике братство масонів відмовилося від поділу людей на раси, нації, релігії і соціальні стани. В братстві, подібно до біблійного раю, не знаючи сварок і ненависті, мирно співіснують представники всіх політичних партій і напрямків: ліберали і консерватори, "яструби" і "голуби", прихильники сили і прихильники компромісу. "Тут немає ніякого протиріччя, - доводить він. - Брати сповідують одну систему цінностей, з повагою ставляться до людського життя і гідності, позбавлені забобонів, і в той же час вони - патріоти своєї країни і її законослухняні громадяни. Останнє є неодмінною умовою членства в ложі. Політичні ж розбіжності не мають значення.
Українська історія також знає цілу плеяду масонів, серед яких називають Михайла Грушевського, Симона Петлюру, Григорія Сковороду, Григорія Квітку-Основ'яненка, Петра Гулака-Артемовського, гетьманчука Григорія Пилиповича Орлика, Кирила Розумовського, Івана Франка, Тараса Шевченка і багатьох інших.
Із скороченями за матеріалами:
http://www.mason-music.ru/Site/bratfree.html
11
