
Якщо відкинути всі пафосні промови і доповіді і насправді замислитись, що дає нам школа? Я ніколи не була затятим противником нашої системи освіти, але, провчившись майже 11 років, можу сказати, що я майже нічого не вмію.
Так, мені під силу вирішити рівняння зі змінними і провідміняти складений числівник, але я не впевнена,що знатиму,як поводитись, коли в мій дім вдиратимуться грабіжники або ж доведеться оформляти кредит.
Нам розповідають про форми існування одноклітинних організмів, але майже ніхто не знає, що робити,коли болить голова чи зуб.
Ми знаємо про теперішній доконаний пасивний час, але я не впевнена, що зможу пояснити іноземцеві, як пройти до центру.
Ми знаємо, як проектувати трикутник на площину, але що робитиме кожен з нас, якщо борщ буде пересоленим. Я не уявляю собі життя тільки за шкільними правилами і теоремами. Виходячи з школи, я безсила перед реальним світом.
Дивний парадокс: в нас найважча програма освіти і жодного лауреата Нобелівської премії за весь час.
Якби ми вчили не правила,теореми і кілометрові незрозумілі визначення, а дійсно те, що нам буде потрібно. Якби нас вчили, як поводитись в незнайомих компаніях чи в якому режимі можна прати бавовну, як пошити собі плаття або костюм або як підбирати шампунь,то ми дійсно застосовували свої знання щодня, а не згадували їх через 10 років, коли наші діти вчитимуть те саме.
Школа готує до життя, якого не існує.
Олена Кроліцька, учениця школи професійної журналістики