Озираючись на пройдені 25 років, ми вже можемо зробити певні узагальнення щодо останнього чвертьвікового відрізку того історичного шляху, який подолала Україна.
Держави народжуються не за одну ніч. У 1991 році Україна, відновивши Незалежність, отримала лише назву та зовнішні атрибути державності. Ще довгі роки після того багато хто дивився на Українську державу не як на форму існування європейської нації, а як на історичне непорозуміння. Тепер сумніви розвіялися. Українці спромоглись захистити свою державність від Росії, що заселила до нас ракову пухлину з назвою «Новоросія». Ми зазнали тимчасових втрат, зокрема й територіальних, але зберегли державність.
Ми відбулися як нація, адже лише війна визначає справжню зрілість спільноти. Бійці ЗСУ, добровольці та патріоти-волонтери довели, що Україна більше не держава-підліток. Що ми можемо утримувати позиції.
Українці не дали жодному політику з диктаторськими амбіціями закріпитися при владі. Й це визнав світ, для якого наша Батьківщина стала символом ствердження демократії на пострадянському просторі, що рясніє цілим «сузір’ям» багаторічних авторитарних режимів. Українська демократія не поверхнева, не штучна. Вона стоїть на міцному історичному фундаменті волелюбності на демократичній традиції.
Українці почали очищати країну від «п’ятої колони» зрадників, «онищенків» та імперських недобитків. Ми наступили на хвіст кримінальному світу. Й ті хамелеони та корупціонери, які перелізли через Майдан до владних кабінетів, нині не почуваються панами над ситуацією. Їх час минає.
Все ще хитке і непевне, але Україна має шанс на європейське майбутнє.
Колоніальне минуле України відходить в небуття разом з пам’ятниками кривавим вождям, з декомунізацією. В нас ще багато системних проблем, але ми маємо й дорожню карту системних рішень. Треба лише не піддаватися на дзвінкі фрази політичних спекулянтів та популістів, на новітні націонал-комуністичні гасла. Складні проблеми не мають простих рішень. Треба долати спадок радянщини сучасними технологіями, в тому числі і культурницькими. Тут потрібні і «проривні речі», такі як «Порто Франко Гоголь Фест», так і щодення системна аналітична і творча робота.
Не маю сумніву, що Україна в оновленому світі буде серед лідерів розвитку, добробуту, духовності. Час зараз тече значно швидше, аніж століття тому… Переконаний, що все це станеться значно швидше, аніж багато хто очікує. Зміни відбудуться в співпраці нових політичних сил та громадських активістів, та й загалом української громади.
Ми відбулися, в нас вірять і ми переможемо!!!
