ЗМІ: У Запоріжжі спалили активіста Автомайдану у власному авто

Підпільні казино Івано-Франківщини: чому офіційна статистика виглядає підозріло чистою?

10.04.2026
Павло Мінка

Як насправді виглядає ситуація з нелегальним гральним бізнесом в Івано-Франківській області? Фіртка отримала офіційну статистику від правоохоронних органів та регулятора азартних ігор ПлейСіті. Але перед цим — про проблему загалом, щоб на контрасті зрозуміти ситуацію в регіоні.

394

«Не виключено, що “Хамерман знищує віруси” знову виступить у Палаці Потоцьких»: Володимир Гайдар про фестивалі, відновлення та майбутнє простору

07.04.2026
Діана Струк

Як відновлюють Палац, навіщо місту фестивалі під час війни і яким стане цей культурний осередок через кілька років — про це Фіртці розповів директор Простору інноваційних креацій «Палац» Володимир Гайдар.

774

Підроблені акти, незаконні рішення рад і чорні реєстратори: як на Івано-Франківщині захоплюють ліси

03.04.2026
Олександр Мізін

Підроблені акти, незаконні рішення рад і чорні реєстратори — основні схеми захоплення державних лісів у 2025-2026 роках.

2184

«Сьогодні практично немає випадкових людей, які вступають у медицину»: інтерв'ю з ректором ІФНМУ Романом Яцишиним

31.03.2026
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалися з ректором ІФНМУ Романом Яцишиним про те, як сьогодні мотивують молодь вступати до медичних закладів, які зміни відбулися у географії студентів, як університет працює над тим, щоб випускники залишалися працювати в Україні, а також про виклики, які стоятимуть перед українською медициною після завершення війни.

5188

Тендерна змова на мільйони: як в Івано-Франківській області «грають» бюджетні закупівлі

27.03.2026
Павло Мінка

У публічних закупівлях за бюджетні кошти нерідко трапляються ситуації, коли тендери проводять лише формально. Компанії, які виглядають конкурентами, насправді можуть діяти за попередньою змовою.

4003

«На фронті все просто: хто ворог, хто свій. У тилу — значно складніше», — нацгвардієць Руслан Павлов про війну та життя після неї

23.03.2026
Тетяна Дармограй

В інтерв’ю журналістці Фіртки Руслан Павлов розповів про перші бої та втрати побратимів, мотивацію добровольців і мобілізованих, розрив між фронтом і тилом, а також про те, як війна змінює сприйняття життя і плани на майбутнє.

5127

Коментарі (7)

Коментар

Ваше ім'я

Ваш email

Введіть код з картинки

Гуцул-хуліган 2014.02.15, 15:24

А не має такої машини щоб туда помістились всі дибіли майдануті автомайдануті ті які перетворюють країну в полігон нечесті і хтось би в бак вистрелив і був би спокій на років 100

ПП 2014.02.15, 15:26

Всіх може і не треба але вожаків і вожачків це точно треба так зробити.

Тратата 2014.02.15, 15:34

Боже боже сьогодні вперше побачив на свої очі що ці заблудші вівці наробили біля білого дому то за голову взявся. Одним слово мудаки інакше не скажеш. Кличко Тягнибок Яценюк рвуться до корита а ви дурні без голові куди рветися ви получите точно те саме що і получили після помаранчевої революції

вася 2014.02.15, 15:35

позавчорашні новини друкують.Вже новіші новини є, людина через кредити в банках померла, ніякого пострілу там немає.

сумно 2014.02.15, 15:37

Це жахливо, у таке важко повірити. Людська кров не водиця -- проливати не годиться.

Віктор Баранов, 2014.02.15, 21:17

До українців Я запитую в себе, питаю у вас, у людей, Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день, Коли ми, українці, забули, що ми — українці? І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот, І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється, І що ми на Вкраїні — таки український народ, А не просто юрба, що у звітах населенням зветься. І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина, І що щедрість — в серцях, а не в магазинних вітринах. І що є у нас мова, і що українська вона, Без якої наш край — територія, а не Вкраїна. Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори! Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати! Запитаймо у себе: відколи, з якої пори Почали українці себе у собі забувати? Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття, У якому свідомості нашій збагнути незмога, Чом солодшим од меду нам видався чад забуття Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога? Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як? Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата? Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк, Що розцвів нам у душах смиренністю "меншого брата"? Українці мої! Як гірчать мені власні слова... Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці. Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива, Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці. Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил. Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина. Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил, Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?.. Віктор Баранов, 1999 р.

Автор невідомий. 2014.02.15, 21:21

Немає "москалів" між нас, нема "бандерів," а є - знедолений вкраїнський люд. І є сім'я - "міжгірських" ненажерів , захочуть -милують, а схочуть, то й уб'ють. Брати зі Сходу, плачем разом з вами, коли в копальнях ваші діти мруть. І серце розривається у мами, в моєї мами, як на шахтах дзвони б'ють. А батько твій не може самокрутку від трепету в руках одразу запалить. А мій в той час сльозу ховає хутко, біда не в нас. Та в нас також болить... З Донецька - ти, а я живу у Львові, приїдь у гості, хлібом поділюсь. Не страшно, що різниця є у слові, я іншого, мій братику, боюсь. Боюся тих, хто ділить нас з тобою: (а сам в той час витесує гроби). Боюся тих, хто кличе нас до бою, мовляв, хай чубляться "презренные рабы" У мене на столі лиш картоплина, а ти, хто-зна, чи й вчора їв. ... Я вже не хочу, щоб моя родина, й твоя також, кормила упирів! Немає "москалів" між нас, нема "бандерів," є Люди! Є Вкраїна! Ти і Я! І купка є "міжгірських" людожерів, то не вони... А ми - одна Сім'я!