ЗМІ: У Запоріжжі спалили активіста Автомайдану у власному авто

Нелегальні АЗС під прицілом податкової на Івано-Франківщині: боротьба з нелегальним ринком пального у 2025 році

06.02.2026
Павло Мінка

188 фактичних перевірок, 12, мільйонів штрафів, але фізичного закриття заправок не відбулося — проблема чекає на системне вирішення.

1733

Українці в Ульмі. Іван Багряний: поет, письменник, організатор українського руху в Німеччині. З циклу «Слідами українців в Баварії»

03.02.2026
Лука Головенський

Німецьке місто Ульм на березі Дунаю відоме своїм Собором, який довгий час вважався найвищим у світі. Поряд із Собором Ульма є велика площа, на яку сходяться міські вулички з багатьма кафе і ресторанами. Не виключено, що в одному з них бували в повоєнні роки український письменник і поет Іван Багряний, генерал армії УНР Андрій Вовк та багато інших українців, які мешкали в окрузі та про яких наша сьогоднішня розповідь.

1710

«Наука стала нашою зброєю»: як подружжя Коцюбинських з Івано-Франківщини поєднує знання, практику та допомогу фронту

30.01.2026
Тетяна Ткаченко

Подружжя викладачів Юлія та Андрій Коцюбинські розповіли журналістці Фіртки про фронт і повернення до аудиторій, про студентів, які хочуть практики замість теорії, про професійне вигорання та потребу у внутрішній опорі.

9386 1

Як на Прикарпатті борються з нелегальними електронними сигаретами та самозамісами: ексклюзивна статистика

27.01.2026
Олександр Мізін

Електронні сигарети, або вейпи, набули значної популярності в Україні, особливо серед молоді. Багато споживачів сприймають їх як менш шкідливу альтернативу традиційним сигаретам, однак наукові дослідження свідчать про суттєві ризики для здоров’я.

1880

Лазівка в судовій практиці: як на Івано-Франківщині повертають землі з незаконної приватизації

21.01.2026
Михайло Бойчук

Прокуратура знайшла лазівку: Фіртка розповідає, як через негаторні позови держава повертає ліси та заповідники, обходячи «закон про добросовісного набувача».

8526

«Йшов з думкою, що війна закінчиться і він повернеться»: історія загиблого захисника Василя Косовича з Івано-Франківщини

17.01.2026
Вікторія Матіїв

«Я хочу, щоб його пам’ятали як Героя, як людину, яка не боялася. Він ішов з думкою, що війна закінчиться й він повернеться», — ділиться про полеглого військовослужбовця Василя Косовича його дружина, Марія Косович.

10839

Коментарі (7)

Коментар

Ваше ім'я

Ваш email

Введіть код з картинки

Гуцул-хуліган 2014.02.15, 15:24

А не має такої машини щоб туда помістились всі дибіли майдануті автомайдануті ті які перетворюють країну в полігон нечесті і хтось би в бак вистрелив і був би спокій на років 100

ПП 2014.02.15, 15:26

Всіх може і не треба але вожаків і вожачків це точно треба так зробити.

Тратата 2014.02.15, 15:34

Боже боже сьогодні вперше побачив на свої очі що ці заблудші вівці наробили біля білого дому то за голову взявся. Одним слово мудаки інакше не скажеш. Кличко Тягнибок Яценюк рвуться до корита а ви дурні без голові куди рветися ви получите точно те саме що і получили після помаранчевої революції

вася 2014.02.15, 15:35

позавчорашні новини друкують.Вже новіші новини є, людина через кредити в банках померла, ніякого пострілу там немає.

сумно 2014.02.15, 15:37

Це жахливо, у таке важко повірити. Людська кров не водиця -- проливати не годиться.

Віктор Баранов, 2014.02.15, 21:17

До українців Я запитую в себе, питаю у вас, у людей, Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день, Коли ми, українці, забули, що ми — українці? І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот, І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється, І що ми на Вкраїні — таки український народ, А не просто юрба, що у звітах населенням зветься. І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина, І що щедрість — в серцях, а не в магазинних вітринах. І що є у нас мова, і що українська вона, Без якої наш край — територія, а не Вкраїна. Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори! Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати! Запитаймо у себе: відколи, з якої пори Почали українці себе у собі забувати? Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття, У якому свідомості нашій збагнути незмога, Чом солодшим од меду нам видався чад забуття Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога? Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як? Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата? Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк, Що розцвів нам у душах смиренністю "меншого брата"? Українці мої! Як гірчать мені власні слова... Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці. Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива, Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці. Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил. Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина. Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил, Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?.. Віктор Баранов, 1999 р.

Автор невідомий. 2014.02.15, 21:21

Немає "москалів" між нас, нема "бандерів," а є - знедолений вкраїнський люд. І є сім'я - "міжгірських" ненажерів , захочуть -милують, а схочуть, то й уб'ють. Брати зі Сходу, плачем разом з вами, коли в копальнях ваші діти мруть. І серце розривається у мами, в моєї мами, як на шахтах дзвони б'ють. А батько твій не може самокрутку від трепету в руках одразу запалить. А мій в той час сльозу ховає хутко, біда не в нас. Та в нас також болить... З Донецька - ти, а я живу у Львові, приїдь у гості, хлібом поділюсь. Не страшно, що різниця є у слові, я іншого, мій братику, боюсь. Боюся тих, хто ділить нас з тобою: (а сам в той час витесує гроби). Боюся тих, хто кличе нас до бою, мовляв, хай чубляться "презренные рабы" У мене на столі лиш картоплина, а ти, хто-зна, чи й вчора їв. ... Я вже не хочу, щоб моя родина, й твоя також, кормила упирів! Немає "москалів" між нас, нема "бандерів," є Люди! Є Вкраїна! Ти і Я! І купка є "міжгірських" людожерів, то не вони... А ми - одна Сім'я!