Про те, як реформа місцевого самоврядування може позначитися на житті конкретних міст і їхніх громад, «УК» розповідає Івано-Франківський міський голова Віктор Анушкевичус.
— Пане Вікторе, які основні зміни, що стосуються органів місцевого самоврядування, потрібно внести в Бюджетний кодекс?
— Працюю міським головою вісім років. І незалежно від того, хто є президентом і прем’єр-міністром у країні, стикаюсь із постійним завищуванням доходів і заниженням видатків бюджету міста. Через такий підхід не розбалансовуються лише такі галузі, як освіта та медицина. А чому ж не перевести видатки, спрямовані на соцзахист, з другого «кошика» місцевого бюджету (власні кошти органів місцевого самоврядування для благоустрію міста, закупівлі транспорту, освітлення вулиць, ремонт доріг тощо) до першого (кошти з держбюджету, які витрачають на фінансування охорони здоров’я, освіти, соцзахисту, культури і спорту)? Тоді б місцеві бюджети отримали більше дотацій з держбюджету.
Про це говоримо не один рік, але віз і нині там. Серед норм, що потребують змін, — зарахування до місцевих бюджетів 100%, а не 75% податків з доходів фізосіб, 100% екологічного податку і повернення 50% адмінштрафів, які накладає Державтоінспекція для забезпечення безпеки руху до місцевого бюджету. Наприклад, ми у нашому місті в 2009—2010 роках установлювали камери відеоспостереження на важливих перехрестях і відповідно до цих записів направляли ДАІ штрафи. Це приносило кілька мільйонів гривень у міський бюджет. Але в 2011 році центральна влада таку практику скасувала. Це був унікальний бізнес-проект, адже даівців на кожне перехрестя не поставиш.
В Івано-Франківську навколо ратуші розташовується Ринкова площа, а по периметру — культові споруди різних конфесій. Тому мешканці вважають своє місто містом міжнаціональної толерантності.
В Івано-Франківську навколо ратуші розташовується Ринкова площа, а по периметру — культові споруди різних конфесій. Тому мешканці вважають своє місто містом міжнаціональної толерантності. Фото з сайту photo.i — У чому унікальність проекту? — На одному з перехресть ми витратили на таку камеру спостереження 230 тисяч гривень. Буквально за 8 місяців проект окупився (зважте, що при цьому ми отримували лише половину адмінштрафів)!
— Але надходження до місцевого бюджету, про які ви говорите, не дуже значні. Що може кардинально змінити ситуацію?
— Попри бюджетне зубожіння столиці та інших міст, на їхніх околицях можна побачити багато палаців у мініатюрі. При цьому мери міст із простягнутою рукою за різними схемами випрошують гроші для своїх громад. А у всіх країнах платять податок на майно, який іде до місцевого бюджету. Наприклад, бюджет нашого американського міста-партнера Арлінгтона (штат Вірджинія) становить 1 мільярд доларів, з яких половина отримана за рахунок податку на майно.
І оскільки я «пересів» у крісло міського голови з бізнесу, вважаю, що цей податок мають платити всі жителі міста, а не лише ті, хто мають сукупну житлову площу понад 120 квадратних метрів. Чому так думаю? В Україні для уникнення оподаткування майна популярною є практика, коли квадратні метри оформлюють на членів подружжя, дітей, свах і тещ тощо. Пропоную сплачувати цей податок раз на рік обсягом 0,1% з опосередкованої вартості метра квадратного, що визначає Мінрегіонбуд. Наприклад, для квартири у 100 метрів квадратних це становитиме 400 гривень на рік або 40 гривень на місяць. Не можеш платити — живи у квартирі 40 квадратних метрів.
Якщо «розповсюдити» цей податок на метри квадратні приміщень житлових, офісних, магазинів, ресторанів тощо, отримаємо десятки, а то й сотні мільйонів гривень. Додайте сюди автомобілі: скажімо, маєш авто вартістю 100 тисяч доларів — заплати податок 1000 доларів. Втілення в життя такої пропозиції дало б змогу подвоїти надходження до другого кошика бюджету.
