З Вадимом Скуратівським, професором кафедри Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, Еспресо.TVмзустрілося у нього вдома.
У домашній атмосфері, де кількість книжок на 1 кв м просто зашкалює, відомий історик та кільтуролог спробував знайти відповіді на болчі на хвилюючі питання для всіх українців.
фото: ukrslovo.org.ua
- Чи потрібно в Слов’янську ставити пам’ятник воїнам, які звільнили місто від терористів?
- Чесно кажучи, зараз не до пам’ятника. Але з часом це треба зробити обов’язково. Взагалі треба ставити пам’ятники всім без винятку солдатам та бійцям, які загинули на полі брані. Принаймні треба не забувати про тих людей, які померли зі зброєю в руках, захищаючи Батьківщину.
Ось чим мені подобається романо-германська цивілізація? Вона завжди шанувала всіх тих, хто загинув у бою.
- Але чи будуть ці меморіали шанувати на Сході країни?
- Це дуже фундаментальне питання. Річ в тому, що сучасна людина на Південному Сході перевантажена такою кількістю радянських міфів і взагалі міфів. Але я впевнений, що майбутні покоління оцінять жертви тих, хто воював за геополітичну величину, яка зветься Україною.
- Є випадки, коли біженці зі Сходу не дуже адекватно себе поводять на Заході та у Центрі України. Наприклад, сіють сепаратизм, зневажають загиблих з Небесної сотні. Чи можна їх якось перевиховати та переконати?
- Це дуже довгий процес. Мислення мешканців Донбасу буде змінюватися повільно. Але найважливіше, що з часом все ж люди будуть знати, що це - кордон України, і якщо ти хочеш в Росію, то це можна зробити без проблем, переїхавши туди, але не відділяючи територію України.
Але слід за тим, починаючи зі школи, дитсадка, вишу пояснювати історію нашої країни. На Західній, Наддніпрянській Україні вже давно змінилися підхід до викладання історії, тоді як на Донбасі - ні. Там досі дехто розказував, що український поет Тарас Шевченко - запроданець і зрадник. То який там може бути патріотизм?
Потрібно, щоб мешканці Донбасу знали, з якої вони важкої історії вийшли. І вони не повинні ненавидіти українців, бо вони або самі українці, або так чи інакше пов’язані з Україною. І з цієї ситуації можна вийти лише шляхом демократії. І це потрібно пояснювати, починаючи зі школи.
Крім того, українська інтелігенція має приділяти цьому питанню більше уваги. Наприклад, один мій знайомий, дуже розумний чоловік, сказав, якби українська інтелігенція менше б їздила по Канадах і США та спілкувалася з діаспорою, а замість того поїхала б на Південь України, на Донбас, користі було б більше. Це дуже точно сказано.
Зрештою й Донбас, отримавши такий складний історичний урок, має створити нову розумнішу еліту.
Як це зробити? Для початку треба вигнати всіх озброєних чужинців, включаючи місцевих, які там бігають з автоматами. Або просто їх роззброїти, амністувати і тепер сказати, що давайте будемо працювати.
Зрештою Дніпропетровська область, яка за своєю історією, дещо схожа на Донбас, якось вона обідравши боки, пройшла повз можливість додати пекла до того самого Донбаського пекла. Тому, може, варто і звідти якийсь досвід перейняти.
Але якщо Донбас сам нічого не зробить, аби змінити цю ситуацію, то все буде дуже погано.
- Як ви гадаєте, ставлення до ОУН-УПА на Донбасі може змінитися?
- Їм треба це пояснювати, що хлопці були на своєму місці. Але без пояснення нічого не відбудеться. Тобто без цієї роботи і далі будуть існувати дурнуваті міфи. Ну, що ж поробиш? Така ми країна.
Ми досі виходимо з російського імперського простору, який у 20-му році перемінився на радянський. Можна сказати, що Путін з того самого простору.
- Мешканці Ізраїлю повинні протягом життя двічі відвідувати музей "Яд Вашем", присвячений жертвам Голокосту. Чи потрібно нам переймати такий досвід?
- Світове єврейство існує кілька тисяч років. Воно вже нагромадило спеціальні механізми пам’яті. У нас, на жаль, поки нема такої пам’яті.
Але, звісно, нам треба переймати такий досвід. Наприклад, Ізраїль через трьох хлопчиків розпочав війну. І захищає кожного свого громадянина. У нас такого нема. Це факт.
Але ізраїльтяни насправді теж не подарунок. Наприклад, одна знайома з Москви, коли їхала жити туди, хизувалася, що там дешева арабська прислуга. Але ж якщо тобі арабка подає каву, то треба добре подумати, що в цій склянці. Тобто дуже багато шовінізму та інших проблем. Зрештою там є своя дурість, і своя правота.
А ми маємо самі долати свою дурість і облаштовувати свою правоту. Це робота. І дуже важка робота.
- В Америці доволі жорсткий підхід до виховання патріотизму. В Європі він навпаки більш демократичний. З кого нам варто брати приклад?
- У всіх треба щось позичити. І в ізраїльтян, і в американців, і в європейців. Американці - патріоти, але їм особливо не потрібно замислюватися над своїм патріотизмом, бо там за них десь вгорі щось зроблено.
Західна цивілізація після Другої світової навчилася працювати над своїм самовдосконаленням.
А ми, на жаль, ні. Ось, наприклад, у наших книгарнях досі продають книжки, в яких говориться, що Сталін - видатний менеджер. Але ж він людей вбивав, як мух. Хіба можна такі книжки продавати зараз?
І насправді Росія сьогодні знову повертається в епоху Сталінізму. Але як кажуть, не стій на одній крижині. Негайно намагайся плигнути з однієї крижини на іншу, інакше ти потонеш. Людство має весь час рухатися кудись вперед, а не прагнути назад. Це велика помилка, яку зараз допускає Росія.
- Зараз рівень патріотизму в Україні значно зріс. Але чи не буде зневіри і розчарування через певний час через такі важкі випробування?
- Не можна весь час годуватися патріотизмом за рахунок таких речей. Як казали прості солдатики, ми повернемося в Київ і таке влаштуємо цим тварюкам. Ну вони ж бачать, що там відбувається на Сході і розуміють, скільки проблем у столиці і як вони вирішуються.
Звісно, буде стрімке падіння патріотизму і до цього треба приготуватися. Тому що патріотизм треба облаштовувати в нормальній ситуації. І найголовніше Україна має показати, що вона опікується своїми громадянами і не забуває про них.
- Ваш прогноз, як це все закінчиться?
- Це все закінчиться позитивно, але дуже важко. Це буде, як на Балканах. Там зараз ніби вже й цивілізаційна норма, всі добре одягнуті. Але душевні рани ніхто не загоїть. У мене лишилися дуже важкі враження після відування ісламського кладовища в Срібниці, де поховані боснійці, яких перерізали серби. Тобто рана досі залишається.
