Чим містечкове мистецтво відрізняється від столичного чи бодай закордонного. Принципово нічим. Є імпульси резонансу, є приправи ЗМІ-єподібного ящура, є варіант відвідування й пісенька готова.
Як кулінарний консалтінг.
Як ярмарковий утопізм.Є сьогодні, є завтра- а потім , потім буде потім.
Важливо все ж таки цю тембровість уникати - це як, постійно бігати -й стерти коліна та п'яти ... зате серце надихалось. Отже вся ця маячня є простим механізмом діалогу між "прихованою профанізацією штуки " та створеною маркетинговою інфраструктурою торгівельного валу.
Тобто : подобається- не подобається. Або розумний -чи дурний.
Тут краще бути палеозійською мавпою ( Шпенглер) , ніж найтоньшим самсунгом.
Продайте себе - однак знайдіть можливість потім себе відкупити.
Якщо відкупили -продайте себе собі самому ж.
І не обов'язково чалапати до цього із сивиною та бородою до пят.
Отже, є голосливе та показове -нехай голосить.
Є дурне та придуркувате - нехай "тріумфує" : є на теє еволюційна вичерпність та кінець. Не принципово чекати занепаду цивілізаційного ( знову ж з того Освальда).
Не потрібно негативно реагувати на профанізоване зубожіння сучасного навалу"картин" та картинок.
Є порядок , як і є статисти того порядку. Не конче "хитати маятником" буденного презрення / за Зеландом/.
Становлення краще за кінцеву преамбулу. Пізнання глибше за Пустелю знань.
Згадав останнє із Гузара, зокрема розповідь блаженнішого про людину, котра щодня приходила до церкви й мовчки дивилась на Ікону. І так день, два-три, тиждень - другий. Згодом Він підійшов і запитав: чого він мовчки споглядає Ікону. На що чоловік відповів, що він дивиться в очі, а очі дивляться в його очі у відповідь.
І це важливіше за саму промову молитов.
Так і в житті мистецькому чи буденному - все мовчазне та миротворне є насправді найсильнішим голосом Всесвіту.
Будьмо глибинні.
В цьому наше щастя.
І щастя цілої Землі.
