В Івано-Франківську живе смілива дівчина Анжеліка Підхомна – мандрівниця, яка автостопом за 5 років відвідала понад 25 країн. Сьогодні Анжеліка повернулася в рідне місто з подорожі на Шпіцберген, і журналісти «Західного кур’єра» поспішили поспілкуватися з мандрівницею.
– Як виникло бажання подорожувати автостопом?
– Я завжди хотіла мандрувати. Студенткою я ходила в гори, добре, що Карпати близько. Дізнавшись про можливість подорожувати автостопом, я саме таким чином почала мандрувати Україною. Це – цікаво, адже спілкуватися приходиться з різними людьми. Одного разу машину зупинить фізик, що працює з ракетними установками, другого разу підвезе фермер, який розповість про своє господарство… Так пізнаєш світ.
Пізнавати закордон теж цікавіше автостопом, ніж організованою туристичною групою. Коли з багатьма людьми безпосередньо спілкуєшся, тоді маєш можливість краще зрозуміти країну.
– У яких країнах Ви вже побували?
– На сьогодні вже об’їхала близько 25 країн: Молдова, Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Данія, Туреччина, Вірменія, Грузія, Ізраїль, Угорщина, Словаччина, Польща, Албанія, Сербія, Франція та ін. У більшості – це країни Європи. Хоча тепер Європою я не дуже люблю подорожувати, бо там усе схоже. Типове місто у Німеччині подібне на типове місто у Франції. І менталітет людей подібний. А от приїхавши у арабську країну, бачиш те, що ніколи навіть не уявляла. Відчувається контраст.
– Чим менталітет європейців відрізняється від світосприйняття українців?
– У Європі люди живуть правильно, згідно із законом. Проблема українців у тому, що з радянських часів залишилося бажання «намутити», тобто спростити, обійти закон. Ми завжди винимо владу, але самі не спішимо щось змінювати. А європейці, особливо жителі скандинавських країн, свідомо відносяться до своїх дій. Наприклад, для збереження довкілля вони готові сортувати сміття по 5 баках. Нам цього бракує.
– Яка мандрівка справила найбільше враження?
– Найбільше пам’ятається, як правило, остання мандрівка. Мені вдалося 7 днів побувати на північному кінці світу – на острові Шпіцберген. Там 10 місяців – зима і коротке двомісячне літо, таке приблизно, як наша холодна весна. Найвища літня температура +11. На Шпіцбергені немає дерев. Здається, що й закони фізики там перестають діяти. Влітку немає ночі. Дивно, але вночі може бути навіть світліше, ніж удень. І я зрозуміла, що дуже скучила за зеленню, за деревами, за теплом. Повернувшись додому, я кілька днів вигрівалася на сонці.
– А як під час мандрівок вдається організувати побут?
– Для українців за кордом усе коштує дуже дорого. Наприклад, просто поставити палатку в кемпінгу коштує приблизно 800 грн. за ніч. У нас є з собою намет, карімат, спальний мішок, з дому беремо запас харчів. Намет розкладаємо за містом чи у парку. Зараз з’явилася можливість зупинитися на нічліг і у самому місті. На сайті КаучСерфінг можна знайти пропозиції безкоштовно прийняти подорожуючих на нічліг. Так я ночувала в Осло.
– Ви подорожуєте разом із друзями чи самостійно?
– Зазвичай тепер подорожую з кимось. Але раніше мандрувала і сама. Наприклад, по Україні, Грузії та Туреччині. Самій подорожувати не страшно, але нудніше. Немає з ким ділитися враженнями.
– Чи не було проблем із візами?
– Для мене візовий процес завжди проблемний, як і для кожного українця. Готуючись до подорожі, я шукаю в Інтернеті потрібну інформацію. Швецьку візу я отримала як волонтер у літньому таборі для дітей сірійських емігрантів. Взявши участь у проекті, я отримала можливість помандрувати, бо віза відкрита з врахуванням подальшої роботи і наступного року. До цього у мене були туристичні візи.
– Закордонні мандрівки, навіть автостопом, задоволення не дешеве…
– Стараюся економити. Коли ми були на музичному фестивалі в Данії, то там заробили гроші, здаючи пляшки. На виручені гроші пробули у скандинавських країнах тиждень. Тож вирішили в останній поїздці гроші зекономити. Мандрували автостопом, ночували у наметі, у господарів за домовленістю на сайті КаучСерфінгу чи у знайомих. Їжу взяли з дому. Коли запаси закінчилися, то харчувалися продуктами, термін вживання яких завершився саме цього дня.
У Норвегії супермаркети строго дотримуються правила викидати продукти, які сьогодні вийшли з вжитку. Таку їжу сортують і викладають у чисті контейнери: запаковані продукти окремо, овочі й фрукти окремо. Неможливо це назвати сміттям. Добре, що у Норвегії так строго дотримуються закону, не допускають продажу прострочених продуктів, але сумно, що викидається цілком придатна до вживання їжа у той час, коли є країни, мешканці яких страждають від голоду.
Біля контейнерів з простроченими продуктами у скандинавських країнах ми не бачили жебраків, адже навіть бідне населення тут соціально забезпечене.
В Україні я маю постійну роботу, працюю віддалено на туристичному сайті. Маю диплом юриста-бакалавра.
– А що Ви привозите з мандрівок?
– Мої сувеніри змінювалися так само, як змінювалася я в мандрівках. Спочатку я купувала «стандартний набір» — магнітики, шоколадки. Пізніше почала привозити речі з реального життя, наприклад, афішу з кінотеатру. З Шпіцбергену із покинутого міста я привезла табличку «Вход воспрещен», бірочку «Лесная промышленность». Те, що продають у сувенірних магазинах, мають усі подорожуючі. Я ж привожу речі, які цікаві для мене. А для рідних я багато привезти не можу, тому що маю маленький рюкзак. Та й багаж у літаку дорого коштує, майже як квиток.
– Чи були у мандрівках небезпечні випадки?
– Коли я ще мандрувала сама, у Грузії від надміру надокучливого «кавалера» довелося втікати з машини, яка рухалася. Було дуже сумно, адже до цього часу вважала Грузію християнською країною, цілком безпечною. Треба було більше дізнатися про країну, перш ніж туди їхати. Це був найнебезпечніший випадок за час моїх п’ятирічних мандрів.
Був кумедний випадок у Йорданії. В пустелі ввечері довелося звернутися за допомогою до бедуїна, який не знав англійської мови і не розумів, що його просять. Але дозволив скористатися мобільним телефоном. Яким же було моє здивування, коли на телефоні висвітилася фотографія йорданця, до якого ми прямували! Він виявився двоюрідним братом бедуїна.
– А як зустрічають за кордоном українців? Що знають про Україну?
– Чим дальше їдеш від України, тим менше про Україну знають. Інколи зовсім не знають, де знаходиться Україна. Буває, що пов’язують Україну з Росією, і тоді до нас відносяться негативно. Отже, для когось – я перша в житті українка. Хочеться справити позитивне враження. У сусідніх країнах – Польщі чи Словаччині – до українців ставляться більш позитивно.
Багато хто не знає, що у нас війна. Наприклад, у Норвегії дивуються, що у Європі, зовсім від них недалеко, ведуться воєнні дії. Не розуміють причин конфлікту на Балканах, в Косово. В Україні одна мова, одна віра – чого ж воювати, вважають там. Загалом пересічні європейці не розуміють справжніх причин війни на сході України. А найчастіше Україна асоціюється з футболістом Шевченком чи співачкою Джамалою…
– А куди мрієте ще поїхати?
– Мрію побачити весь світ, адже він такий різний. Коли я хочу кудись поїхати, то стараюся не зволікати. Плата за це велика: я не маю значних заощаджень на кредитній картці, мені важко втримувати зв’язок зі своїми друзями. Мої однолітки уже мають сім’ю та дітей… А моє життя інше, але воно мені подобається.
– Чи не хотілося залишитися жити за кордоном?
– Я так сильно люблю Україну, що постійно сюди вертаюся. Мені цікаво пожити десь, щоб зрозуміти чужі країни, але не хочеться покидати Україну. Мені хотілося би жити десь у хатинці в Карпатах, займатися справою, яка не буде мене зв’язувати з конкретним місцем роботи. Мені тут дуже добре у плані людей. Я люблю вареники, борщ… Я дуже прив’язана до цієї землі…
Розмовляла Наталя ХРАБАТИН, ЗК
