Доля фільму «Дім Gucci» така ж карколомна, як його сюжет. Він відображає життя своїх головних героїв, які не завжди знали, чи вони у цей момент на верхів’ї ними ж майстерно створеної хвилі, чи їх випадково винесло на гребіть цунамі? Ясність наставала у процесі падіння. Але, як би низько ці люди не падали, вони рефлексивно підводилися і знову дряпалися на гору.

Каденюка я тоді ще не знав і не міг припустити, що колись з ним познайомлюся. Але мене пройняла немислима гордість, коли на екрані телевізора човник набирав висоту. Зараз навіть не можу повісти, що мене так розпирало. Мабуть, відчуття, що українці теж сучасні та серед них є люди, які готові заради своєї держави на звитягу. Політ у космос на ту пору ще нагадував лотерею.

Добрий шматок нашого життя минув у системі переконань, що посуду має бути два види. Перший, то звичайні горнята і банячки, якими ми послуговувалися у щоденному побуті. А в паралельній радянській реальності ще існував посуд з серванта у вітальні.

Китаєві все частіше пророкують лідерство у світовому кінематографі. І це про державу, про кіно якої ще чотири десятки років мало хто чув. Тому українців мало б зацікавити питання, як за пару десятків років вибитися у лідери світової кіноіндустрії? Звісно ми не Китай – не ті ресурси, не та територія, інша кількість населення. Але річ у тому, що не так давно китайський кінематограф був схожий на український.

Ми живемо у часи, коли всім і завжди катастрофічно бракує часу – від студента у велошоломі, який привіз замовлену піцу, до майновитого хлопаки зі спорткару. Бо хворіємо на однакове захворювання – не встигаю! На світі все менше людей, яким щастить виконати все, що розпланували. У потоках з недоробленого і недовиконаного нам так ніколи виринути, щоби поспілкуватися з рідними чи близькими, що настає момент, коли ми ту можливість втрачаємо назавжди.

Щоби надати бренду «Піца» значимості, кожна праска розповість вам, що піцу вигадав давньоримський полководець-гурман Лукул, який любив більше балюнки, ніж війни. Так само як у Галичині кожну другу страву «подавали на стіл до Цісаря», то у Неаполі на столі обов’язково будуть страви, які «подавали ще на бенкетах у Лукула».

Що стається після смерті? Як відбувається реінкарнація?

Якщо ви хоч раз задавали собі схожі питання, то маєте переглянути два південнокорейські фантастичні фільми - «З Богами: Два світи» та «З Богами: останні 49 днів». Обидва зняв прекрасний режисер Кім Йон-хва за мотивами вебтуну Джу Ху Міна «З Богами». Проєкти високотехнологічні та недешеві. Без кінця вибухають несподіванками та затягують у сюжет видовищністю та подіями.

Задушні дні - одна з комунікацій у міжчассі. Що відбувається Там - не знає ніхто з сущих Тут. Бо Тут свої правила гри. А, про Там можемо лише обережно припускати.

Bloomberg пише, що у світі використано 6,85 мільярда доз протиковідних вакцин, а Johns Hopkins University – 6,8 млрд. До цього найбільша вакцинація на планеті трапилася у 2009 році – не повний 1 мільярд доз. На тлі такого розмаху нещасних 300 млн вакцинованих від «іспанки» виглядають жалюгідною групкою.

В індусів є недоторкані корови, а українці можуть похизуватися недоторканими биками і бичками з комплексом зверхності через безкарність!

З незапам’ятних часів у Галицькому закапелку великого Опілля пекли хліб на овочах. Точніше напікали. Бо саме такий хліб довше зберігався свіжим і його готували багато.

То була епоха безкінечної студентської смути та оптимізму. При чому те і те існувало паралельно і, якщо бути до кінця чесним, то одне-одному абсолютно не заважало.

У повітрі густо пахло революцією, духами студенток і їх губними помадами. А в гуртожитках і «на хатах» студентська молодь затирала головки тодішніх касетників (були за сивої давнини такі девайси) піснями «Бютифул Карпати», «Ми помрем не в Парижі» та «Франсуа».

Спочатку був Ян Флемінг. І він народив Джеймса Бонда.

«Сер Джеймс Бонд» - Представлявся він майже 60 років з екранів більше ніж на 80-ти мовах.

Засипана капуста у Галичині ніколи не була просто стравою. Або, як тут ще люблять казати, їдженням. Такий наїдок готували на свята або для певної події. Засипану капусту можна сміливо називати ритуальною стравою.

Недавно у себе на сторінці у Фуйсбуці кількома речення розповів, як в одній зі шкіл Івано-Франківська батько учня шостого класу після неприємного інциденту не опустився до дрібних розборок з дітьми, а навчив малих бути щедрими і великодушними.

Як відомо, у порожні голови завжди залазять різні недобрі думки. А в дитячі голівки тим думкам ще і дуже легко пробитися. Батькам вирішувати, які саме думки мають роїтися навколо голів їх дітей – добрі чи погані?

Кожна людина має або принаймні пам’ятає про бодай одну знакову річ, яка символізує певний відрізок прожитих нею років. Вони є навіть у тих,  хто вважає, що все це - не варті їх часу та уваги дурниці.

Школа, якщо говорити теперішніми термінами, була лише майданчиком для зустрічей. Іншого або кращого майданчика не було. Тому першого вересня туди сходилися всі.

Іноді задумуєшся, чого більше у сучасн ому гастробізнесі: смаку чи маркетингу?Спробуємо розібратися і пофілософствувати про це на прикладі м'яса.