Коли датчанин Нільс Бор запропонував свою так звану Копенгагенську інтерпретацію квантової теорії, правовірні фізики-матріалісти поставилися до неї скептично. А як же інакше, казали вони. Як можна повірити в те, що квантові частинки, подібні до електронів, мають дивну здатність перебувати в двох місцях одночасно, обертатися за годинниковою стрілкою і проти годинникової стрілки одночасно, або миттєво (швише за швидкість світла) впливати одна на одну, коли їх розділяє навіть половина Всесвіту. Подальші експерименти підтвердили всі ці факти, як і те, що результати дослідів з квантовими частинками напряму залежать від очікувань спостерігача (науковця, який ставить експеримент).
Далі – більше. Фізики експериментально довели, що матеріальні частинки, як і весь матеріальний світ мають сенс тільки тоді, коли є «Спостерігач», або «Вимірювач-оцінювач» властивостей (як частинки, так і Всесвіту) зі своїми очікуваннями-забобонами-вірою.
Макс Планк в 1944 році в розгубленості від неймовірної поведінки мікрочастинок матерї, сказав: “Матерія виникає і існує тільки під дією сили, за якою вбачається певний Свідомий Розум, який насправді і є Матрицею всього сущого...”
Але, «Якщо процес вимірювання фундаментальний для формування і існування реальності, яку ми спостерігаємо, тоді що виконало вимірювання, які призвели до виникнення і буття Всесвіту? Що б все це мало сенс, ми повинні були б мати Спостерігача (Творця?), що знаходиться поза системою, але поза Всесвітом нічого немає, за визначенням, - твердить класична фізика…» – запитували здивовані фізики. На це з’явилася ще одна інтерпитація квантової теорії «Інтерпитація множинності Всесвітів»…
Фізики також висунули «Багатовимірну інтерпретацію квантової теорії», в якій квантова невизначеність пояснюється якраз існуванням частки в незліченних паралельних Всесвітах.
І тут вже починається, без сумнівів ера нової науки, коли фізика зіллється з метафізикою, математика з філософією та теологією.
Бо фізики зі своїми інструментами не можуть дати відповіді на питання, до яких дійшли.
Якщо електрон може одночасно перебувати в різних паралельних Всесвітах, то чи може такі ж властивості мати і реальна річ, яка складається з цих частинок? Фізики не змогли відповісти на це питання. З тієї банальної причини, що прилади фізиків неможливо перенести в паралельні виміри, щоб там зафіксувати взаємодію між світами. Та й самі фізики своїм світоглядним матеріалізмом як канатом прив’язані до Світу Цього. Потрапляти в паралельність можуть метафізики-практики, але це заняття їм є відверто не-цікавим… І, якщо потрапляють вони Туди, то мовчать про це з кількох причин:
По-перше, слів та конструкцій нашої мови недостатньо для опису метафізичної реальності,
по-друге, відвертість про осягнення духовних шляхів серед метафізиків вважається гординею, тобто недотриманням Заповідей, - а це шкодить метафізичним практикам,
по-третє, а хто ж їм повірить? Ми – «фізики-матеріалісти»? - «Не мечіть бісер перед свиньми…»
Практична метафізика бере за основу сценарій, коли суб’єктом, об’єктом, і інструментом дослідження стає сама людина, її очікування (релігійні люди ці «абсолютні очікування» називають «Вірою»). Медитація як Абсолютна Віра дозволяє людській НАДсвідомості проникати туди, куди не може потрапити фізик зі своїм «вольтметром».
А наразі фізики хочуть, але не можуть (Знати), а метафізики Знають, але мовчать.
