Про «особисту філософію грошей» вперше я почув років з вісім тому від свого товариша, який був тоді помічником-консультантом одного з депутатів Верховної Ради. Його депутат мав свою філософію грошей, - він казав, що «дуже любить гроші». І не тільки раціональною любов’ю. В його ставленні до грошей була певна містика. «Гроші треба любити, берегти, економити, не роздавати бездумно у вигляді благодійництва, не тринькати, бо інакше гроші від тебе втечуть. А якщо вони бачать, що я їх люблю, завжди думаю про них, то вони будуть завжди зі мною», - був переконаний депутат.
В колеги ж на тлі тої депутатської любові до грошей виникла протилежна до описаної «особиста філософія грошей». Він спробував гроші зневажати. Він сказав тоді своєму депутатові, що спробує утвердити в собі зневагу і нелюбов до грошей. «Тоді, - казав мій товариш, - вони (гроші) подумають: чого ж він так не любить нас? Йдемо до нього! Ми змусимо його нас поважати! І будуть гроші до мене приставати-насідати, намагатися сподобатися, а я все рівно буду їх зневажати, а вони ще більше будуть намагатися влюбити мене в себе…»
Зустрів недавно я свого товариша-«ненависника грошей» і поцікавився - як з грошима, до чого привела твоя філософія? «Не знаю, чи моя філософія дала неоднозначний ефект, чи криза торкнулася тих сфер діяльності, які приносили мені доходи, - грошей в моєму розпорядженні насправді стало значно менше. Але цікаво те, що утвердивши за кілька років в собі «філософію зневаги до грошей», мені почало їх ВИСТАЧАТИ, чого не спостерігалося раніше», - сказав колега.
