АРЧІ: «Чорнобиль нічим не відрізняється від Франківська»

 

/data/blog/82200/a5175b0c857561e3043046ee840a69f4.jpg

 

23-річний Арчі (Артур Сачковський) із Калуша наразі безробітний, каже, йому гроші не потрібні, хоча й намагається з металошукачем відкопати єврейське золото.

 

Разом зі своїм 19-річним братом Чіфом (Андрієм) вони вже прославилися як диваки, наслідуючи американський рух «джекіс» і викидаючи всілякі невинні й безпечні коники, що не могло не викликати здивування, а то й обурення серед традиційного міщанства. «Галицький кореспондент» порозмовляв із Арчі про ще одне дивне і не таке вже й безпечне захоплення хлопців – мандрівки... в Чорнобильську зону.

 

– Як виникла досить божевільна ідея їздити в Чорнобиль на прогулянки?

Я колись думав, що це єдине таке закинуте місто. А їх є більше. В Японії – Хіросіма, Нагасакі. А взагалі, таких міст є 20 у світі. Мені такі місця цікаві: ніхто там не буває плюс екстрим від дикої природи. Та й узагалі, цікаво подивитися, в якому там усе стані. Раніше описували, що там було багато цікавих речей, але майже все порозкрадали, порозтягали. Взагалі, ми з моїм молодшим братом Чіфом у Чорнобильську зону їздили вже чотири рази з 2012 року. І зараз знову плануємо.

 

– Як виглядав ваш маршрут із Калуша?

З Калуша – до Києва. У Києві на автостанції сідаєш на автобус і до Іванкова – це таке село, найближче біля прикордонної зони. А звідти пішки або можна таксі за 100 гривень узяти, таксисти все знають, вони підвозять під паркан, де можна перелізти. Вночі перелазиш паркан і пішки проходиш усю 30-кілометрову зону відчуження. Спочатку доходиш до Чорнобиля. Ми думали, то закинуте місто, а воно виявилося не закинутим. Там усе працює. Взагалі, місто Чорнобиль нічим не відрізняється від Франківська. Ну, хіба розмірами. Там є магазини, люди ходять, якісь п’яні компанії ввечері гуляють...

 

– Невже Чорнобиль не вимер?

Ні. Ми також були в шоці (сміється). Там працюють робочі саркофага, вони там із сім’ями, в квартирах. Дітей, правда, ми не бачили, тільки дружин і чоловіків. Ми там навіть пива і хліба купили в дорогу.

 

– В якому стані місця, де вже немає людей?

Там майже нічого не залишилось. Багатоповерхівки затоплені: зверху вода прокапує на п’ять поверхів вниз. Років десь за п’ять-десять туди вже не буде сенсу їхати, не буде на що дивитися. Раніше треба було їхати, але я не додумувався. Раніше туди взагалі не можна було пробратися. Це зараз багато екскурсій, везуть офіційно за гроші. Але так нецікаво, хоч і дуже популярно. Туди завозять, показують 5-10 найцікавіших місць і відвозять назад. Такі поїздки розраховані на шість годин.

 

– Що найцікавішого ти там бачив?

Не знаю, як вам це пояснити (сміється). Там усе цікаво, якщо чесно. У кожному будинку – чи то великий, чи маленький –  залишилися цікаві речі побуту. Ми знайшли хату (чомусь її не так сильно розікрали), де читали якісь листи, запрошення на весілля, розглядали дитячі малюнки в зошитах... Ми обійшли майже всю Прип’ять, Чорнобиль і довколишні села. Прип’ять – місто таке, як Калуш, тобто є де розвернутися і є де пошукати. Так просто – гуляєш, ходиш, дивишся, намагаєшся не потрапити до рук прикордонників і уникаєш звірів.

 

– Багато звірів там?

Дуже. Вони повсюди. Їх ніхто не відстрілює і не відловлює вже 30 років, вони там почуваються прекрасно. Найбільше кабанів, ми їх зустрічали разів десять ­– просто посеред Прип’яті. Слава Богу, ми не натрапляли на вовків, хоч бачили багато їхніх слідів. Вовк – це вже страшніше. Від кабанів ми не тікали: вони нас обходили, а ми їх. А прикордонники взагалі казали: «Як ви, ідіоти, тут ходите? Ми боїмося тут з калашами вилазити з машини, а ви по ночах бродите без нічого...»

 

– Але ж не все так гладко йшло...

Перший раз ми дійшли до Прип’яті... Треба пояснити, що є один паркан – зона відчуження, 30-кілометрова зона, і довкола самої Прип’яті є паркан – 10-кілометрова зона. Перед цією 10-кілометровою зоною є ще один блокпост, останній. Нам чогось стало ліньки обходити його (сміється). От ми з братом і вирішили: давай ідемо і попросимося у них, може, пустять. Вони нас побачили і викликали наряд міліції з Чорнобиля. Ми підходимо і кажемо: «Хлопці, а можна нам туди зайти і погуляти? Ми деньок погуляємо і всьо». А вони: «Чуєте, дюдіки, а чого ви не обійшли нас?» – «Та не знаєм... Якось не захотіли» (Сміється). Нас забрали у відділок, оформили штраф – 300 з чимось гривень. Ми потім дико з себе сміялися: на що ми розраховували? Іти до людей, які охороняють об’єкт, і просити: ну, пропустіть нас (сміється). У нас є така фішка: ми з братом спочатку щось робимо, а потім дико-дико думаємо...

 

– Зі сталкерами зустрічалися в зоні?

Так, зустріли одного, який там живе вже кілька років. Він нам розказав багато цікавого. Ми його зустріли вночі вже майже біля Прип’яті. Привітались, познайомились, сіли перекурити. Років йому десь 40 з чимось. Він за щось відсидів. Жив раніше в зоні відчуження, сюди й повернувся, бо не було що робити. Там загалом живе до десятка чоловіків. Але кожен сам по собі. Вони розбирають на метал все, що знаходять, і раз-два на тиждень здають його у найближчий пункт прийому, скуповують провізію і повертаються назад.

 

– Яка була найбільша небезпека?

Дикі звірі. Я думав, що в мене психіка готова до цього. Виявилось, ні. От ми сіли з братом перепочити, просто посеред траси поскидали рюкзаки, і тут метрів за 7-10 від нас виходить таке-от жахіття патлате з іклами – мамаша і за нею маленькі поросята. І ти розумієш, що от зараз вона поверне свою морду, побачить тебе і побіжить на тебе... Оце реально страшно.

 

– А найбільш вражаючі кадри з самих міст?

Ми зайшли в дитячий садок у Прип’яті, і там були розкидані маленькі дитячі протигази... Там ще є популярна школа, в яку всі ходять – сталкери й екскурсії туди возять. Школа ця дуже добре збереглася, підручники, зошити, обладнання – все є. Ми навіть прихопили собі сувенір – червоний прапорець «Мир. Спорт. Дружба». Там відразу при вході теж 200-500 протигазів валяється.

 

– Де ви ночували?

Насправді, там багато сіл, у них ми і намагалися ночувати на підлозі. Там усе розікрали, навіть меблів нема. У самій Прип’яті в квартирах ще залишилися речі, ми навіть орендували собі розкішну двокімнатну квартиру з меблями, диваном (сміється).

 

– Траплялися неприємні пригоди?

Коли ми йшли з Чіфом вперше, він пробив іржавим цвяхом ногу в селі Россоха. Ми після цього ще п’ять днів прожили в цьому селі: він не міг нікуди йти, нога розпухла. Було дуже «весело», бо води і їжі розраховано було тільки туди і назад. А тут на п’ять днів вибилися з графіка – то збирали дощову воду і їли яблука, ягоди, все що в селі знаходили. Через п’ять днів нога загоїлася, і ми вирушили далі.

 

– А курйози були?

Була весела історія в цьому ж селі Россоха, де Чіф проколов ногу. Дорогою туди ми промокли до нитки, бо страшенно лило. В селі знайшли першу-ліпшу хату і вирішили просохнути. Там ще були якісь меблі, дрова, можна було розпалити багаття. До наступного дня ще не все просохло, і ми вирішили піти надвір просушитися. А Чіф ходити не міг, бо нога дуже боліла. То я його взяв до себе на ґарґоші, виніс з хати, посадив надворі, розпалив багаття, розклав одяг. А Чіф був голий абсолютно, бо одяг ще не просох. Потім уже вирішили повертатися назад у хату, я переніс всі речі, все позабирав, залишився один Чіф. Я беру його на ґарґоші голого, щось своє розказуємо, сміємося, я його несу і тут чую, він каже: от п***ц... Я піднімаю голову – а то стоять люди (сміється). Стоять три хлопці і дівчина. Ми завмерли, я стою з братом, а то не дуже видно, що він голий, видно тільки ноги і що він мене обіймає зверху. Ми такі стоїмо... То була наша перша зустріч там. Я кажу: «Привіт». Вони: «Привіт». У них в руках були кошики з грибами. Я зрозумів, що то чуваки з села. Вони розпитали, що ми тут робимо, порадили, де краще вийти. Ми поговорили хвилин зо п’ять. І все: «Па-па!» - «Па-па!». Ми розвертаємося (сміється). Чіф із голим задом сміється й каже: «Давай обернемось і подивимось на їх обличчя». А я відповідаю: «Ні, йдемо вперед! Будьмо гордими!» Не знаю, що би я подумав, якби був на їхньому місці, коли в зоні відчуження, де боїшся будь-якого звуку, де дикі звірі і прикордонники ходять, – бігають по селу два типи, один з яких голий і на іншому катається (сміється).

 

– Що, крім цікавості, тебе тягне в Чорнобильську зону?

Мабуть, адреналін і потяг до пригод... Просто всюди нудно. А сюди таки тягне. Ми з братом хочемо ще раз з’їздити, подивитися ще два місця –  загублений порт мертвих кораблів, за годину ходьби від Прип’яті. І ще ми не були біля антен. Там є півтора кілометра антен заввишки 50 метрів і бункер. За совітів там була мега-мегалабораторія, і ці антени начебто були націлені шпигувати за Америкою.

 

 

– Але ж твоя цікавість гробить твоє здоров’я...

Як тільки ми зайшли у Прип’ять, відчув гіркуватий присмак у роті, бо радіація вбиває йод. Але за 10 хвилин звик. Правда, в мене голова боліла тиждень після поїздки. Але ніхто мені не довів, що радіація погано впливає на здоров’я (сміється). Я вважаю, що вона не впливає або впливає індивідуально на кожен організм. Ми перед поїздкою купили дозиметр. Біля 30-кілометрової зони чистіше, ніж у нас. У Калуші, Франківську більша радіація, ніж там. І скільки я їздив Україною, всюди є радіація, а там якраз найменша. Радіація починається вже після Чорнобиля і ближче до атомної електростанції – там уже 1-2 мікрозіберти. Хоча траплявся і червоний фон – «небезпечно для життя».

 

– Знаєте ще таких диваків, як ви?

Не знаємо, але зустрічали там, у зоні. Одного разу ми поїхали на святвечір у Прип’ять – щоб менше було прикордонників, бо переважно всі святкують. Думали, що будемо одні. А там зустріли ще таких чотирьох. На Новий рік було дві компанії, святкували. Ми теж із собою взяли два феєрверки, вилізли на найвищу у Прип’яті 24-поверхівку і постріляли звідти феєрверками.

 

Розмовляла Наталя ТКАЧИК, ГК


22.07.2015 1303 0
Коментарі (0)

10.04.2024
Тетяна Дармограй

Фіртка розповідає про головні зміни, які пропонує влада новим законопроєктом про мобілізацію.

2009
01.04.2024
Діана Струк

Про функціонування закладу, допомогу військовослужбовцям та майбутні плани, журналістка Фіртки поспілкувалася з очільником комунального закладу «Дім воїна» Миколою Крошним.

1879
26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

1878
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

5573 49
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

2170 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

1532

«Благодатний вогонь» саме за такою назвою ми знаємо церемонію, яка відбувається щорічно у Велику Суботу перед Пасхою у Єрусалимі в Храмі гробу Господнього. Здебільшого про це явище  знаємо через ЗМІ, які щорічно ведуть пряму трансляцію сходження Благодатного вогню з Єрусалимського храму.

771

Американське видання The Washington Post 7 квітня 2024 р. опублікувало статтю під назвою «Інсайд щодо секретного плану Дональда Трампа щодо припинення українсько-російської війни».

835

Благодатний Вогонь (грец. Άγιο Φως, дослівно — Святе Світло, англ. Holy fire) — поширена у православ'ї назва вогню у Великодній церемонії виносу запалених свічок із Гробу Господнього (кувуклії) в Єрусалимському Храмі Воскресіння. 

1044

Впевнено можна сказати, що з появою соцмереж  наш світ змінився. Він став трішки меншим, не виходячи з кімнати ми маємо зв'язок з найвіддаленішими куточками планети. Всі живемо в час швидкості та спрощення.

1022
16.04.2024

В Івано-Франківську традиційно у передвеликодній час проведуть ярмарок «Великодній кошик». Працюватиме він з першого по третє травня на площі Ринок.  

1794
11.04.2024

Цієї неділі, 14 квітня, в Івано-Франківській громаді розпочне роботу новий комунальний ринок сільськогосподарської продукції.  

3701
08.04.2024

Під час посту людина не вживає білкові продукти тваринного походження: м'ясо, рибу та молочні продукти. Натомість залишаються крупи, бобові, горіхи, фрукти та овочі.  

10287
17.04.2024

У Біблії немає вичерпного пояснення природи людської душі. Але вивчивши, як використовується у Святому Письмі слово «душа», ми можемо зробити певні висновки.

26175
14.04.2024

Нагадаємо, цьогоріч в Івано-Франківську запланували початок зведення богослужбової каплиці блаженного священномученика Симеона Лукача.  

10211 1
08.04.2024

Є перша заповідь Божа: «Я є Господь Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене».  

7739
02.04.2024

Два тижні поспіль щонеділі франківці та гості міста збираються на пікнік біля міського озера, щоб висловити протест проти будівництва церкви УГКЦ.   

920
19.04.2024

Це — історія про дорослішання хлопця Тимофія у 1990-х роках. У центрі сюжету — його стосунки із сім’єю, друзями, коханою та колишнім контррозвідником Феліксом, який служив в Афганістані.  

256
19.04.2024

Обороноздатність, безпека, підтримка воїнів, розвиток економіки та євроінтеграційні процеси – ключові питання, які обговорили під час засідання Конгресу місцевих та регіональних влад, що відбувся під головуванням Президента України Володимира Зеленського.  

284
16.04.2024

Так, серед тих, хто довіряє Президенту України, лише 15% підтримали б такі вибори, тоді як серед тих, хто не довіряє — 37%.

403
11.04.2024

Парламент остаточно ухвалив у другому читанні законопроєкт №10449 про мобілізацію і проходження військової служби.  

1305
07.04.2024

Всього опитали 2 000 респондентів, що мешкають у всіх регіонах України, крім окупованих територій, у віці 18 років і старше.   

903